Дослідження сечі. Фізичне та хімічне дослідження сечі. кетонемія, кетонурія

Дослідження сечі. Фізичне  та хімічне дослідження сечі. кетонемія, кетонурія 
Актуальність теми: сеча – складна біологічна рідина організму. В нормі за добу з нею виділяється 40 гр органічних та 25 г неорганічних речовин. Патологічними складовими є ті продукти обміну, які в нормі не зустрічаються, це білки, глюкоза, кетонові тіла, жовчні та кров’яні пігменти та ін. Вказані речовини з’являються при патологічних станах: захворюваннях нирок, печінки, ендокринних залоз, лихоманках, голоданнях, фізичне та хімічне дослідження сечі дозволяє встановити причину та механізм патологічного стану, ступень ураження різних органів та систем організму людини та прогностувати процес лікуванню та прогноз на життя. 
ПЛАН. 
1.    Правила збирання сечі для дослідження. 
2.    Фізичні властивості сечі в нормі та при патології. 
3.    Цінність функціонального дослідження нирок. Проба Земницького. 
4.    Хімічне дослідження сечі. Норма, патологія. 
5.    Причини та види протеїнурії. 
6.    Види глюкозурії, їх зв’язок з гіперглікемією. 
7.    Кетонемія і кетонурія. 
 
На аналіз доставляють ранкову порцію сечі в чистій сухій посуді, з супроводжувальним документом(прізвище, ім’я, по-батькові, дата). Клінічний аналіз сечі передбачає: 
-    дослідження фізичних властивостей сечі; 
-    хімічне дослідження; 
-    мікроскопія осаду сечі; 
-    бактеріологічне та біологічне дослідження. 
Дослідження сечі розпочинають через 1-2 години після її доставки в лабораторію. За цей час формується осад, котрий    відбирають в центрифужні пробірки в об’ємі до 10 мл. Після цього сечу перемішують і наливають в циліндр для визначення фізичних властивостей – кольору, кількості, прозорості, запаху, реакції, відносної густини. 
Кількість залежить від кількості випитої рідини та функціонального стану нирок. Виділення сечі за одиницю часу називають діурезом. Він добовий, нічний, денний, годинний. Зазвичай оцінюють добовий діурез, котрий складає 1000-2000 мл. 
Поліурія – збільшення виділення сечі, може бути фізіологічною (випито багато рідини) і патологічною (цукровий діабет та ін.) 
Олігурія – зменшення виділення сечі, може бути фізіологічною (обмеження питтєвого режиму, та патологічною (втрати рідини з рвотою, лихоманка, гломерулонефрит). 
Анурія – припинення виділення сечі, пов’язана з наявністю пухлини чи каменя в сечовивідних шляхах або істинна анурія (при порушенні видільної функції нирок, ОПН). 
Ніктурія – перевага нічного діурезу над денним (ХНН, порушення серцевої діяльності). 
Колір сечі здорової людини має різні відтінки жовтого кольору. Він залежить від вмісту пігментів і тісно пов’язаний з кількістю та відносною густиною сечі. Чим менше сечі, тим насиченіший її колір. 
Наявність жовчних пігментів придає сечі зеленувато-бурий колір (пива), кров забарвлює сечу в різні відтінки червоного кольору: свіжа кров – яскраво червоний колір, змінена – сеча бурого або червонувато-бурого кольору (“м’ясних помиїв”). Рожевий колір сечі додають амідопірин, ацетилсаліцилова кислота. 
Сеча оранжево-коричневого кольору свідчить про наявність уробіліну (колір “міцного чаю”). 
Сеча синього кольору виділяється після прийому метиленового синього, індигокарміну, з діагностичною метою. 
Крім того вживання в їжу харчових продуктів з інтенсивним забарвленням може змінювати колір сечі (буряк, чорноплідна горобина). 
Прозорість сечі залежить від виділення солей з організму. У здорової людини сеча прозора. Крім солей мутність сечі обумовлюють слиз, кров, гній, бактерії, жир. 
Прозорість сечі визначають як повна і неповна, а мутність – слабо мутна, мутна. 
Реакція сечі в звичайних умовах слабко кисла або нейтральна. При переважанні м’ясної їжі – кисла, при рослинній – лужна. Різко кисла сеча виділяється при цукровому діабеті, подагрі, різко лужна – при циститі, вагітності. 
Реакцію визначають індикаторним папером в свіжій сечі . так як при стоянні сеча стає лужною. 
Запах в нормі не різкий, специфічний, набуває значення при різних захворюваннях – при цукровому діабеті – запах ацетону, при циститі – різкий, аміачний. 
Відносна густина залежить від кількості розчинених щільних речовин та випитої рідини. Вона відображає концентраційну здібність нирок і в нормі коливається на протязі доби 1,008-1,024. при вживанні великої кількості рідини відносна густина низька, при обмеженні питного режиму – висока. 
Визначення відносної густини має велике значення для оцінки функціонального стану нирок. У здорової людини нирки мають здатність пристосовуватись до добових коливань рідини, що поступає в організм. При цьому змінюється кількість сечі і її відносна густина. Здатність нирки концентрувати та виводити сечу визначається пробою Зимницького. Хворий знаходиться в стані звичайного питного режиму. Після спорожнення сечового міхура о 6 год., збирається через кожні 3 год. в окремі склянки. За добу збирають 8 порцій, в кожній з яких в лабораторії визначають відносну густину та кількість. 
У здорової людини денний діурез переважає над нічним. Про хорошу роботу нирок свідчать коливання сечі 40-300 мл, відносної густини 1,008-1,024. 
Гіпостенурія – це стан організму, коли спостерігаються низькі величини відносної густини та незначні коливання її на протязі доби (1,008-1,012). Гіпостенурія в поєднанні з поліурією свідчить про ураження канальцевого апарату, а в сполученні з олігурією – про ураження клубочків. 
Ізостенурія – це коливання відносної густини сечі на протязі доби в дуже малих межах (1,010-1,011 – відносна густина первинної сечі). 
За добу через ниркові клубочки фільтрується 30-50 г білка. Вважається, що в сечі здорової людини його не повинно бути. Наявність білка в сечі називають протеїнурією. За походженням вони бувають ниркові (ренальні) та поза ниркові (екстраренальні). Ренальні поділяються на функціональні та органічні. Серед функціональних розрізняють фізіологічну короткочасну (вживання сирового яєчного білка в великій кількості, після фізичних навантажень, перегрівання, переохолодження, після переливань крові, в останні тижні вагітності, при стресових станах, у новонароджених в перші 4-10 днів). В цих випадках в сечі визначається до 0,1-0,4 г/л білка. 
Крім того може спостерігатися ортостатична альбумінурія у підлітків, виснажених людей, астеніків з лордозом нижнього грудного відділу хребта, при різкій зміні положень тіла. Патогенез цих протеїнурій не ясний. Для виключення застійної альбумінурії проводять ортостатичну пробу – ввечері хворий збирає сечу і вранці не встаючи з ліжка у різний посуд – білка не буде. А після запропонованого хворому фізичного навантаження через 30 хв. з’явиться білок. 
Органічні або істинні ренальні протеїнурії спостерігаються при органічних ураженнях нирок – нефритах, нефрозах, нефросклерозах. Нефрити виникають як ускладнення після перенесених інфекційних захворювань. Провокуючим фактором являється сильне переохолодження тіла. Нефрози виникають в результаті отруєння ядами (сулема). Важкість ураження залежить від того, скільки нефронів вийшли з ладу. Ренальні протеїнурії довготривкі, стійкі. Кількість білка, що виділяється з сечею може бути від слідів до 10-20 г/л і навіть до 30 г/л. При гострих і хронічних нефритах кількість білка не перевищує 10 г/л., а при ліпоїдному та амілоїдному нефрозах спостерігається висока протеїнурія. Крім того ренальні протеїнурії визначаються за наявністю в осадах сечі ниркового епітелію, воскових, зернистих та гіалінових циліндрів. 
Отже, в основі патогенезу ренальних протеїнурій лежить підвищена проникливість стінок судин клубочкових капілярів внаслідок запальних, дегенеративних та інших патологічних процесів. Білок, що виділяється, являє собою суміш альбуміну, глобулінів, деколи з фібриногеном. 
Постренальна альбумінурія виникає за рахунок домішок виділень із статевих органів (білі, сперма, лейкоцити, еритроцити). Кількість білка в таких випадках незначна. Ці протеїнурії спостерігаються при циститах, вульвовагінітах, уретритах, сечокам’яній хворобі та пухлинах сечовивідних шляхів. 
Застійна (преренальна) альбумінурія зустрічається при захворюваннях серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, при асцитах будь-якої етіології, при пухлинах черевної порожнини. 
Деколи при захворюваннях нирок кількість білка може коливатися в окремих порціях від слідів до 30 г/л. В таких випадках протеїнурію слід вивчати в динаміці, тобто в усіх порціях сечі на протязі доби. 
 
 
Протеїнурії 
преренальні            

Ренальні           

 екстраренальні 
органічні                

Функціональні 

 
 
Преренальні: 
1.    Захворювання серцево-судинної системи. 
2.    Захворювання печінки. 
Екстраренальні: 
1.    Білі, кров, гній, еякулят з статевих органів. 
Функціональні: 
1.    Аліментарна 
2.    Маршева 
3.    Холодова 
4.    У дітей перших 10 діб життя 
5.    Ортостатична 
6.    Травматична 
Клубочкові: 
1.     Гломерулонефрит – підвищення проникливості ниркового фільтра. 
Канальцеві: 
1.    Порушення канальцевої реабсорбції 
2.    Амілоїдоз канальців 
 
Глюкозурія – це присутність глюкози в сечі. В нормі глюкоза в сечі не визначається. 
Глюкоза відноситься до високопорогових речовин. Тоді коли в ниркових канальцях процес фільтрації переважає над процесами реабсорбції, тобто при збільшенні концентрації глюкози в крові (гіперглікемія), вона починає з’являтися в сечі. До високопорогових речовин крім глюкози відносяться амінокислоти, калій, фосфати. 
Гіперглікемія може бути фізіологічна та патологічна, до фізіологічної відноситься аліментарна (вживання великої кількості вуглеводів) та емоційна (стрес). Патологічна виникає при різних захворюваннях: ендокринних залоз, печінки, нервової системи. 
Найбільш стійка патологічна глюкозурія виникає при недостатності інсуліну. Така глюкозурія називається інсулярною на відміну від екстраінсулярних, котрі спостерігаються при гіпертиреозі, гіперфункції кори мозкового шару наднирників, передньої долі гіпофізу, травмах та пухлинах мозку. 
Деколи глюкозурії виникають і без гіперглікемії. Це пов’язано з порушенням реабсорбції глюкози в канальцях (нирковий діабет). 
Кетонурія – це наявність в сечі кетонових тіл, до яких відноситься в-оксімасляна, ацетооцтова кислота, ацетон-продукти неповного окислення амінокислот та жирних кислот. 
У здорових людей амінокислоти, жири і частина білків розщепляються до вуглекислого газу та води з виділенням великої кількості енергії. При діабеті, коли інсуліну мало, в печінці зменшується запас глікогену, що веде до енергетичного голоду. В результаті активуються процеси окислення білків та жирів в печінці. Але дефіцит глікогену призводить до неповного їх окислення і накопичення продуктів недоокислення – кетонових тіл. Накопичення їх в крові називається кетонемією. Реакція крові зсувається в кислу сторону, розвивається ацидоз.  
Голодання, вживання білкової та жирної їжі, виключення з раціону вуглеводів приводить до посиленого утворення кетонових тіл та виділенню їх з сечею – ацетонемічний синдром у дітей.