Аналіз кредитоспроможності позичальників капіталу в банку

Майже в усіх країнах, де існують системи збору кредитної інформації, законодавством забезпечена можливість для суб’єктів кредитних історій заперечення щодо помилкових даних і вимога їх виправлення. Різниця повноти реалізації цієї можливості пов’язана із ступенем деталізації цієї процедури у законодавстві кожної окремої країни.

Найбільш повно ця процедура висвітлюється американським законодавством, згідно якого:

позичальник має право заявити кредитору про розходження по кредитних питаннях, і в цьому випадку кредитор повинен представити інформацію про позичальника в кредитне бюро з вказівкою про наявність суперечки. Кредитне бюро зобов’язане включити інформацію про те в кредитні звіти, які надає;

позичальник також має право повідомити про суперечку у кредитне бюро, після чого кредитор повинен перевірити інформацію і підтвердити або відхилити скаргу позичальника;

у випадку незгоди кредитора з позицією позичальника, кредитор зобов’язаний повідомити про це кредитне бюро. В цьому випадку інформація кредитора зостається в кредитній історії без змін, а кредитне бюро додає до неї заяву позичальника щодо спірних даних;

кредитне бюро має право відмовити у розслідуванні, якщо причини останнього недостатньо обґрунтовані;

якщо інформація не може бути перевірена кредитором чи є неправильною, то кредитор повинен повідомити про це всі кредитні бюро, членом яких він виступає з тим, щоб у кредитну історію позичальника були внесені зміни;

при наданні невірних довідок кредитор і кредитне бюро несуть відповідальність за свою неуважність або навмисне викривлення інформації у вигляді штрафних санкцій.

Інформація щодо позичальника згідно із законодавством США повинна зберігатися 7 років, а якщо мало місце банкрутство, то термін її зберігання становить 10 років, після чого інформація видаляється з файла. В розвинутих країнах — членах Європейського союзу, згідно “Директиви про приватність", інформація зберігається стільки, “скільки це визнається розумно потрібним”. Питання застосування цього правила на практиці вирішуються згідно законодавства кожної окремої країни — члена ЄС.

Розглядаючи питання доступу до кредитної інформації, слід зазначити, що існуюча практика діяльності кредитних бюро свідчить про майже єдині підходи до цього питання, крім США.

Право на отримання кредитних історій мають тільки особи, які збираються провести кредитний правочин з позичальником-суб’єктом кредитної історії.

Згідно Європейського законодавства для отримання доступу до кредитної історії необхідно мати згоду суб’єкта кредитної історії.

Відповідно доступ кредиторів до кредитних історій здійснюється при зверненні позичальників за отриманням кредиту виключно за наявності дозволу суб’єктів кредитних історій (незалежно від виду інформації, з якої складається кредитна історія — позитивної чи негативної).

В більшості приватних кредитних бюро доступ до інформації мають члени кредитних бюро, які за своєю діяльністю є кредиторами і надають інформацію до кредитних історій і несуть відповідальність за збереження інформації.

В США, де існують різні види кредитних бюро, доступ до інформації про наявність кредитної історії необмежений. Кредитні бюро можуть збирати інформацію від кредиторів без згоди позичальника і отримувача інформації можуть бути організації, які не є членами кредитного бюро.

Законодавство дозволяє надання кредитних звітів, якщо кредитне бюро “має підстави вважати”, що той, хто звернувся за кредитною історією, займається законною діяльністю — страхуванням, кредитуванням, збором платежів, працевлаштуванням тощо. Крім того, в США дозволено надавати кредитні історії комерційним організаціям з метою використання інформації для маркетингу, тобто для направлення пропозицій щодо нового кредитного продукту, страховки тощо.

У всіх країнах, де існують кредитні бюро, обов’язково забезпечується доступ до власної кредитної історії суб’єктів кредитних історій. Суб’єкт кредитної історії отримує також інформацію про осіб, які мали доступ до його кредитної історії, та дату їх звернень.

3.3 Державний “Реєстр позичальників" НБУ та ефективність застосування його послуг при оцінці кредитоспроможності позичальників

Єдина державна інформаційна система "Реєстр позичальників" (далі — ЄІС "Реєстр позичальників") створена і функціонує на добровільних (договірних) засадах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб (далі — клієнти) у комерційних банках України внаслідок неповної інформації про клієнта [22].

ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість перед банками, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.

Функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує структурний підрозділ банківського нагляду Національного банку України, який згідно з покладеними на нього функціональними обов'язками здійснює координацію роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників", методологічне супроводження системи, методичне та організаційне її забезпечення.

ЄІС "Реєстр позичальників" має наступну організаційно — експлуатаційну термінологію:

адміністратор ЄІС "Реєстр позичальників" — підрозділ Національного банку, який забезпечує збирання, збереження інформації, що надходить від банків, ведення інформаційної системи та доступ до неї лише вповноважених осіб комерційних банків. Адміністратор відповідає за експлуатацію програмно-апаратного комплексу ЄІС "Реєстр позичальників";

вхідна інформація — інформація, що надсилається від комерційного банку до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";

вихідна інформація — інформація, що надсилається до комерційного банку від бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";

запит — електронний документ, складений заявником про отримання звіту з ЄІС "Реєстр позичальників";

звіт — електронний документ визначеної структури, що видається на запит користувача і містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку, може передаватися електронними засобами зв'язку, обов'язково захищений методами крипто-захисту для запобігання його викривленню;

електронні засоби захисту — програмно-технічні засоби, що забезпечують захист електронних документів від несанкціонованого доступу та спотворення на етапі передавання цих документів електронною поштою;

ЄІС "Реєстр позичальників" — єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами;

квитанція — електронний документ, що формується програмними засобами ЄІС "Реєстр позичальників", надається банківській установі і свідчить про приймання або відмову в прийманні вхідної інформації до бази даних.

1. До ЄІС "Реєстр позичальників" підключаються банки, що уклали договір з Національним банком про надання послуг через цю систему.

2. Департамент інформатизації Національного банку забезпечує експлуатацію програмно-технологічних засобів функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" та їх підтримку в робочому стані.

3. Відповідний структурний підрозділ банківського нагляду координує діяльність роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників".

4. Після підключення до ЄІС "Реєстр позичальників" комерційний банк та ліквідатор (ліквідаційна комісія) регулярно надають потрібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.

До бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" банк надає інформацію про тих позичальників, які на дату її надання мають у гривневому еквіваленті сумарну прострочену та сумнівну заборгованість (з урахуванням прострочених і сумнівних до погашення нарахованих доходів) у національній та іноземній валюті в сумі, що перевищує 10 тис. грн.

Сумарна заборгованість за кожним окремим позичальником визначається як сума простроченої та сумнівної заборгованості за основним боргом і прострочених та сумнівних до погашення нарахованих доходів.

Інформація щодо позичальників (боржників) надається в розрізі угод із зазначенням сум простроченої заборгованості за кожним видом валюти. Для позичальників — юридичних осіб зазначаються відомості про їх засновників та керівників.

5. Обмін інформацією між банківськими установами — учасниками ЄІС "Реєстр позичальників" та базою даних системи виконується засобами електронної пошти Національного банку у вигляді файлів.

6. Для забезпечення конфіденційності всі файли інформаційного обміну обробляються електронними засобами захисту інформації, розробленими в Національному банку.

7. З метою підвищення ефективності функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" банк-учасник може надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами ЄІС "Реєстр позичальників". У разі надання такого дозволу банк складає перелік філій, обласних дирекцій, яким він надає дозвіл на роботу з ЄІС "Реєстр позичальників", згідно з додатком 2 до цього Положення. У колонці 8 цього додатка зазначається рівень доступу до ЄІС "Реєстр позичальників":

"1" — формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення;

"2" — повний доступ, який передбачає внесення інформації про позичальників (боржників) згідно з пунктами 3.2 — 3.4, та формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення.

8. Національний банк регламентує і забезпечує функціонування ЄІС "Реєстр позичальників", гарантує її надійність і безпеку, організовує підключення комерційних банків до системи відповідно до чинного законодавства, уносить зміни в порядок функціонування системи, забезпечує зберігання інформації в ЄІС "Реєстр позичальників".

Інформація в ЄІС "Реєстр позичальників" зберігається:

протягом трьох років з дати фактичного повного погашення простроченої заборгованості, — якщо заборгованість була погашена;

протягом 10 років з дати внесення даних про прострочену чи сумнівну заборгованість до системи, — якщо заборгованість не була погашена.

9. Своєчасне надання до ЄІС "Реєстр позичальників" достовірної інформації про свого клієнта є обов'язковим для всіх користувачів системи. Під час укладення угод про надання кредитів, гарантій, поручительств тощо банк може передбачати, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості за цією угодою і зарахування її до простроченої або сумнівної інформація про цього позичальника та його заборгованість надаватиметься до ЄІС "Реєстр позичальників.

10. Інформація, що зберігається в ЄІС "Реєстр позичальників", становить банківську таємницю. Національний банк та банки — учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС "Реєстр позичальників" не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Доступ до ЄІС "Реєстр позичальників" можуть мати керівник банку (філії, обласної дирекції) та уповноважені ним особи, а також працівники структурних підрозділів Національного банку України, яким відповідний структурний підрозділ банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.

11. Колективним власником інформації, що міститься у базі даних ЄІС "Реєстр позичальників", є комерційні банки, які уклали договір з Національним банком та підключилися до ЄІС "Реєстр позичальників".

Таблиця 3.1 - Форма, за якою банки отримують інформацію про позичальників (боржників), що мають прострочену та сумнівну заборгованість, з ЄІС "Реєстр позичальників" (сота частка одиниці валюти)