Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2012 в 13:47, реферат
Найважливішою функ¬цією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, Шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.
9- Зовнішньоекономічна діяльність: натуральні та вартісні показники усієї діяльності, очікувані результати експортно-мпортних операцій.
10 Затрати, прибуток, рентабельність: собівартість основних виробів, валової, товарної та реалізованої продукції; кошториси витрат за різними напрямками, прибуток та рентабельність по видах діяльності та в цілому по підприємству.
11. Фінансова діяльність: баланс доходів та витрат, взаємовідносини з бюджетом, кредитні відносини тощо.
Показники планів Визначаючи зміст планів, слід обгрунтувати логіку розділів та склад показників, через які виражаються планові завдання. Показники характеризу зміст планів, умови їх виконання; вони є також основою оцінки діяльності підприємства.
Вся система показників планів може бути розділена певними ознаками на групи. Найбільш суттєвами з цта ознак є економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмету.
За економічним змістом показники діляться натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні матеріально-речовинного виразу та обгрунтування плану! кількість продукції, що виробляється, необхідні матеріали зі їх видами, устаткування і т. ін. Вартісні показник» використовуються для характеристики загальних обсягії виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходиінш. Між натуральними та вартісними показниками існу« тісний зв'язок та взаємозалежність. Вартісні показним розраховуються на основі натуральних, але в той же чаї при допомозі узагальненої вартісної оцінки витрат результатів стимулюють використання ресурсів, зростає ефективності виробництва.
За економічним призначенням показники ділять кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обся виробництва та ресурсів, що споживаються: обсяг продукі матеріалів, виробничі фонди, кількість працюючих тощі ,1 Другі показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва. Це такі показники, як продуктивність праці, матеріаломісткість, фондовіддача, собівартість продукції тощо.
Дещо подібні результати класифікації планових показників дає їх розподіл за способом характеристики предмету. За цією ознакою виділяють абсолютні та відносні показники. Перші характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками. Зробити таке порівняння дають змогу відносні показники. Наприклад, кількість працюючих як абсолютний показник, дає інформацію про розмір використання фактору живої праці, але якщо цей показник співвіднести до обсягу виробництва чи порівнять обсяг виробництва з кількістю працюючих, то одержимо відносний показник трудомісткості одиниці продукції або продуктивності праці одного працюючого.
Вибір системи планових показників діяльності підприємства є однією з найголовніших проблем методології планування. І ця проблема стає ще більш важливою при зміні місця, ролі і характеру планування в господарчому механізмі при переході на ринкові принципи.
Показники планів.
Тактична і оперативне планування, сутність і системи.
Зміст і завдання. Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з другого — виступає як засіб виконання довго, середньо- та короткострокових планів, °Дин із важелів поточного управління виробництвом. Вимоги До оперативного планування в динамічних умовах ринкового середовища, суттєвим чином зростають.
В процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділі",
• окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі проміжки часу — місяць;
декаду, робочий тиждень, добу, зміну. При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, оперативне планування являє собою важливий важіль повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.
Оперативне планування поєднує в собі два напрямки роботи. Перший напрямок, в рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції, називається календарним плануванням. Другий напрямок включає в себе роботи, що необхідні для безперечного оперативного обліку, контролю та регулюванню виконання оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації'.
При оперативному плануванні мають вирішуватися такі основні завдання:
• забезпечення виконання плану виробничої діяльності го випуску планової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства;
• встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному та повному використанню устаткування та робітників",
• максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та
обсягів незавершеного виробництва. , Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства по цехах (міжцехове) та окремих цехів — по дільницях і робочих місцях (внутрішньоцехове).
Міжцехове оперативне планування має за мету забезпечити зкоординовану діяльність та необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства у відповідності з послідовністю технологічних процесів (заготовчих, обробних, складальних) та з урахуванням їх функцій — основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні цехи. Але головним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їх пересування між цехами (виробництвами).
Внутрішньоцехове оперативне планування включає в себе розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль їх виконання, розподіл робіт по дільницях, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.
Системи оперативного планування Основними елементами оперативного планування є: планово-облікові одиниці виміру продукції; планово-облікові періоди, на які розробляються оперативні плани; нормативи просування виробництва (партії запуску-випуску деталей, необхідні запаси незавершеного виробництва та тривалість випереджень).
В практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: ітодетальну, комплектну та на замовлення. Вибір застосування кожної системи °перативно-виробничого планування визначають типом биробнйцтва, складом і особливостями продукції тощо. При Цьому перевага віддається тій системі, яка дозволяє найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.
• Подетольна система за планово-обліков одиницю використовує деталь певного найменування. . залежності від особливостей інших елементів та організау самого процесу оперативного регулювання найбільї) поширеними різновидами подетальної системи є:
складська система, за якої рівень завантаження рівномірність випуску продукції визначаються необхідніс підтримання складських запасів певних розмірів. Ця систен має сенс при великій кількості застосовуваних щ виготовленні продукції стандартних (уніфікованих) вузлів деталей;
система планування за нормами технологічних запасів яка передбачає встановлення постійної насиченості ycі стадій виробничого процесу необхідними запасамі напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотриманнД розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. система застосовується в умовах серійного крупносерійного виробництва;
система планування за строками подачі, в основі яком .знаходяться встановлені строки запуску та випуску партіід деталей з урахуванням їх технологічних запасів та строкіїд міжцехових подач. в умовах серійного та крупносерійного виробництва строки можуть переглядатись кожного разу при розробці оперативних планів. В масовому виробництві встановлюються стандартні строки;
система планування за тактом потоку базується синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів встановленні єдиного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким , використанням поточних методів організації виробничих процесів.
• Комплектна система. За своєю суттю відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю слугує об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно-групова, машинокомплект-на.
Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одиницю має вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом.
Комплектно-групова підсистема може застосовуватись в тих випадках, коли виготовляються деталі (вузли), що мають загальний технологічний процес, однакову періодичність запуску-випуску та строки подачі на наступну стадію. Машинокомплектна підсистема — найбільш проста тому, що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що виробляється тим або іншим цехом для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись при виробництві нескладних виробів, з невеликою кількістю деталей.
Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів по кожному замовленню. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому, а для окремих цехів — комплекти Деталей, вузлів для певних замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення. Її °собливість полягає в тому, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до випуску готового виробу.
Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладені завдання:
забезпечення виконання графіків виробництва у всіх підрозділах; контроль за ритмічним і достатнім завантаженням усіх робочих місць; своєчасне виявлення, швидке усунення, по можливості- запобігання простоїв, перерв в роботі; використання технологічних та страхових запасів у випадку виникнення перебоїв у виробництві.