Виробничі системи

Тема 2: Виробництво і виробничі системи

Фактори виробництва:

Фактори виробництва — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг.

Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засобивиробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.
           Праця — сукупність умінь, навичок, фізичних та інтелектуальних можливостей людини, тобто її робоча сила, яку вона використовує у процесі виробництва.
             Земля (природні ресурси) — так називають усі блага природи, які людина використовує у процесі виробництва: земля, надра, водні, лісові, біологічні, агрокліматичні та всі інші види природних ресурсів, які ви вже знаєте з географії, біології, фізики й інших наук.
             Капітал — усі засоби виробництва, створені людиною; приміщення, обладнання, машини, матеріали, інструменти, напівфабрикати, а також кошти, тобто грошовий капітал, призначений для організації виробництва. Процес нагромадження коштів і їх використання для ведення виробництва називається інвестуванням.
              Підприємницькі здібності — здатність людей до організації виробничої, торговельної, комерційної та іншої ділової, економічної діяльності. Це особливий економічний фактор, який забезпечує комбіноване поєднання всіх інших ресурсів у єдину систему в процесі виробництва товарів та послуг. Підприємницькі здібності виявляються через особливий вид діяльності, яку називають підприємництвом. Детальніше про це йтиметься у наступних темах.

Організація виробництва означає внутрішнє упорядкування й координування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спрямованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства. 

Техноло́гія — майстерність, техніка;  наука  про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) розв'язання задач людства за допомогою технічних засобів (знарядь праці).

Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;

У процесі виробництва люди ставлять певні цілі, прагнуть їх реалізувати і досягти успіху. Зміст цілей залежить від суб'єкта виробничого процесу. Підприємець, природно, націлений на максимально можливий прибуток, найманий робітник — на одержання заробітної плати тощо. Але у процесі взаємодії різних суб'єктів формується об'єктивна спрямованість суспільного процесу виробництва, що може не збігатися з цілями діючих суб'єктів. Виникають відмінності між безпосередніми та опосередкованими, між основною та підпорядкованою цілями тощо.

Виробництво – найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб суб’єктів суспільства.

Ресурсні вкладення здійснюються для отримання готових виробів за допомогою одного або декількох процесів перетворення.

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів.

Маркетингова функція полягає: у продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у сфері реклами та ціноутворення.

Дослідження взаємопов’язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції потребують розглядання її з позиції системного підходу.

Компонентами системи є: вхід; процес; вихід; пристрої зворотного зв’язку і контролю.

Внутрішні властивості системи та її взаємодія із зовнішнім середовищем визначається шляхом виділення і вивчення типів зв’язків:

• Матеріальні (потоки матеріалів, предметів праці, енергії).

• Інформаційні, прямі, зворотні, формальними і неформальними.

Кожна система існує і функціонує в певних межах, що відокремлюють її від зовнішнього середовища, але водночас вона може функціонувати і розвиватися тільки за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем

Виробничі системи (ВС) – це особливий клас систем, що об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі. У виробничій системі здійснюються виробничі процеси.

Виробнича структура підприємства – це склад виробничих ланок, їх кількість, розміри, співвідношення розмірів площ, численності робітників та потужності.

Ступінь взаємодії з зовнішнім середовищем поділяє системи на: відкриті, які на «вході» і «виході» здійснюють активний обмін (енергією, матеріалами, інформацією, продукцією, послугами), та закриті, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем (наприклад, хімічна реакція в спеціальному посуді). Закриті системи, не отримуючи ресурсів, занепадають.

Особливості і властивості виробничих систем. Виробничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність, залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд загальних особливостей, що відрізняють їх від систем інших класів і визначають своєрідність законів, принципів функціонування та розвитку. Найістотніші з них:

 цілеспрямованість — пов’язана зі створенням їх для задоволення певних потреб і спроможністю виробляти необхідну продукцію або робити послуги;

 поліструктурність виробничих систем — характеризується одночасним існуванням у них підсистем, що перетинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;

 відкритість виробничих систем, що виявляється не тільки в матеріальному, енергетичному обміні, а й в обміні інформацією з зовнішнім середовищем;

 складність виробничих систем, яка зумовлена їх основними елементами: працівниками, знаряддям і предметами праці; цілеспрямованістю, поліструктурністю, відкритістю, альтернативністю зв’язків, великою кількістю процесів, що здійснюються в системі;

 різноманітність виробничих систем, яка характеризується такими поняттями, як: спеціалізація, концентрація, пропорційність окремих частин системи і підсистем, прямоточність виробничих процесів, ритмічність часткових виробничих процесів, вид продукції, серійність виробництва.

Сучасні виробничі стратегії та концепції організації вироб­ництва. В умовах глобалізації товарних ринків конкурентоспроможність стає вирішальним чинником досягнення успіху будь-якого підприємства. Конкурування здійснюється різними способами: ціною, якістю, споживчими властивостями продукції (послуг), сервісним обслуговуванням, термінами виконання замовлень, гнучкістю пристосування виробництва до нових виникаючих потреб ринку, швидкістю вдосконалення існуючих чи проектування нових виробів (послуг). Тому умовою виживання в сучасній си-
стемі господарювання є моніторинг ринкової ситуації шляхом маркетингових досліджень, оцінювання власних можливостей і постійне коригування та перегляд цілей підприємства.
Досягнення чітко сформульованої мети в оптимальному режимі можливе за наявності конкретного плану — загальної та виробничих стратегій за функціональними сферами діяльності, дія яких охоплює вироби (послуги), процеси, методи і ресурси виробництва, якісні і цінові показники, терміни виготовлення продукції, її сервісне обслуговування та графіки роботи. 
Практика підприємницької діяльності виробила деякі виробничі стратегії:
1) увага на спрощення; 2) постійне вдосконалення; 3) активізація та підтримка інновацій; 4) ретельний вибір процесів; 5) безперер­вне навчання; 6) виробниче прогнозування; 7) зменшення розміру партії виробів; 8) скорочення виробничих запасів; 9) мінімізація запасів заготовок; 10) зменшення різноманітності робіт; 11) збіль­шення частоти поставок комплектуючих виробів; 12) всезагаль­ний контроль (перевірка та статистичний контроль процесів).
Зазначені виробничі стратегії тією чи іншою мірою втілені в сучасних взаємопов’язаних концепціях організації виробництва. Узагальнено їх можна подати трьома групами:
1) Виробництво «точно вчасно» — отримання всіх матеріалів, комплектуючих тоді, коли вони потрібні для складання і випуску продукції готових виробів. При цьому постачальник повинен поставляти комплектуючі по кілька разів на день.
2) Виробляти правильно з першого разу — тотальний комплекс­ний (всеосяжний) контроль якості. Якість продукції (послуг) забезпечується шляхом включення положень про відповідальність за якість в кожну посадову інструкцію або опис робіт виробничого робітника. Новий робітник повинен вивчати принципи якості одночасно з навчанням виробничим операціям на устаткуванні. Якість формується на робочих місцях, а не внаслідок контролю виготовленої продукції.
3) Комплексне профілактичне обслуговування. На виробничих робітників покладається обов’язок ретельно здійснювати профілактичні операції та обслуговувати устаткування, на якому вони працюють, щоб виключити його відмови. Це потребує високої кваліфікації робітників, проте підвищується якість процесу, продуктивність та гнучкість виробничої системи (робочого місця).