Утворення грошей комерційними банками

Вищий державний  навчальний заклад

Українська  академія банківської справи

Національного банку України

Кафедра банківської справи 
 
 
 
 
 
 
 

Есе з  дисципліни «Гроші та кредит»

на тему:«Утворення грошей комерційними банками» 
 
 
 
 

Виконала: ст. гр. ОА – 61

Малушенко О.О.

Перевірила: Петренко Ю.М. 
 
 
 
 
 

Суми 2008

      Для написання есе була вибрана  наступна тема: «Утворення грошей комерційними банками». Для того, щоб більш  ширше розкрити це питання я спробую  зачепити наступні аспекти: норма обов’язкового  резервування, грошова база та ефект кредитного мультиплікатора. Оскільки механізм створення грошей тісно пов’язаний із Центральним банком, тому його роль також буде відображена в данній роботі. Одразу хотілося б зауважити, що в цьому механізмі, взаємодія комерційних банків і Центрального банку країни є нерозривною і першочерговою на шляху утворення грошей.

     На  мою думку вибрана мною тема є  досить актуальною, особливо в сучасно  розвиненому суспільстві і я  спробую як най ширше розкрити механізм утворення грошей комерційними банками.

     У підсумку цієї роботи, я спробую  дати відповідь на питання: «На скільки  важливою є участь комерційних банків в процесі утворення грошей, а  також чи є цей механізм непорушний?». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Одразу  хотілося б відзначити, що пропозиція грошей в економіці змінюється у результаті операцій центрального банку, комерційних банків і рішень небанківського сектора. Перш за все центральний банк контролює пропозицію грошей шляхом впливу на грошову базу, а також на мультиплікатор. В свою чергу, фактичний обсяг пропозиції грошей складається в результаті операцій комерційних банків по прийманню вкладів і видачі позик з врахуванням обов’язкових резервних вимог. 

     Розглянемо  резервні вимоги більш детально. Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків;

     2) змінюючи розмір (величину) грошового  мультиплікатора. 

     Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим  самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все приводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

     Тому, завдяки багатосторонній дії, норма  обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

     Тепер спробуємо розглянути грошову пропозицію, щоб розгалужити дії центрального банку та комерційних. Пропозиція грошей (Мs) містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С+D. Фактично – це агрегат M1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити – зобов'язання комерційних банків.

     Отже визначимо джерела створення нових депозитів у системі комерційних банків:

• вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;
• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;
• купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;
• надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки.

     Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються  банками шляхом збільшення депозитів  продавця на суму угоди. Надання позичок  також супроводжується зростанням депозитів.

     Сума  коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто доступні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою стовідсоткового банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки мають мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги – встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, – є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: r = R/D. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами: Е = ТR – R.

     За  системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

     Тепер наведемо приклад, як з системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші. Припустимо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (r=0,1), а початковий депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк повинен тримати як обов'язковий резерв, а 90 – його надлишкові резерви. Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у позичальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще 72,9 одиниці до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазначеного процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропозицію грошей.

     Якщо  процес продовжиться до використання останньої грошової одиниці, то у  загальному вигляді пропозицію грошей можна показати як Мs = (1/r)*D, де r –  норма обов'язкового резервування, D – початковий депозит. Коефіцієнт 1/r має назву простого депозитного мультиплікатора, або банківського мультиплікатора.

     Простий депозитний мультиплікатор (m=1/r) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування. Максимальне розширення депозитів – збільшення грошей на чекових рахунках – визначається як добуток простого депозитного мультиплікатора і надлишкових резервів: D = тЕ. Зменшення загальної кількості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення депозитів. Збільшення резервних вимог також скорочує обсяг безготівкової грошової маси.

     Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультиплікативним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.

     Первинне  збільшення вкладів утримується  зростанням пропозиції грошей в певних межах. Це викликано наступними факторами:

     1.  Не кожна позика створює приріст коштів на банківських рахунках. Якщо б банк відкрив позиковий рахунок для певної фірми, а інша фірма сплатила б таку ж суму як обсяг позики, то первинного зростання банківських вкладів не відбулося б. Лише чисті збільшення позик дають ефект зростання. Такий чистий приріст виникає тоді, коли національний банк купує державні цінні папери.

     2.  Існує межа зростання пропозиції грошей від одноразового збільшення вкладів. Як показують наведені числа, у ланцюгу розширення вкладів кожен наступний банк дає все менше зростання вкладів, оскільки мусить утримувати якусь частину готівки як резерв. Тому обсяг надлишкових резервів, у межах яких може бути зроблена позика, постійно зменшується.

     3.  Процес зміни пропозиції грошей може йти і у зворотному напрямку – до її зменшення. Подібно до того, як первинне зростання вкладів може привести до багаторазового збільшення їх загального обсягу, так і первинне скорочення може привести до падіння їх загального обсягу тією ж мірою. Розмір цього скорочення також обмежується розміром резервної частки.

     4.  Процес розширення може залишитись незавершеним. Якщо кожен банк у ланцюгу завжди надає у позику такі кошти, які за обсягом дорівнюють величині його надлишкових резервів, то розширення може відбуватись. Однак це може бути й не так. Третій чи п'ятий банк у ланцюгу може не знайти клієнта, якому варто надати кредит, і вирішить на якийсь час притримати надлишкові резерви. Або позичальники уздовж ланцюга знімуть готівку з деяких своїх вкладів, що призведе до скорочення банківських резервів та зниження позикової спроможності банків. За цих обставин потенційне розширення буде реалізоване тільки частково.

     5.  Процес розширення потребує певного часу. Так само, як і мультиплікативний процес інвестування, розширення пропозиції грошей у реальному житті наштовхується на чималі труднощі. Банки не збільшують свої позики відразу ж, як тільки зростають їхні резерви. Клієнти банків теж не відразу використовують банківські позики. У банківській справі тривалість оформлення операцій досить неоднакова, що не дозволяє точно передбачити період, за який початкове зростання вкладів пройде через усю систему. Розуміння механізму розширення пропозиції грошей дозволяє краще збагнути роль банківської системи. Засоби банківської системи врешті-решт мають одну мету і приводять до одного кінцевого результату – збільшення чи зменшення надлишкових банківських резервів. А це, відповідно, дає поштовх процесам розширення чи скорочення пропозиції грошей.

     Отже, спробуємо підсумувати результати виконаної роботи і дати відповідь на питання, яке ми поставили у самому початку. Дійсно, участь комерційних банків у процесі створення грошей є невід’ємною, але не слід забувати що увесь механізм працює злагоджено тільки тоді, коли і комерційні банки, і центральний банк працюють так би мовити в тандемі. Щодо другої частини питання, то хочу сказати, що неможливо розробити щось ідеальне, і тому усі заходи які використовують комерційні банки для утворення грошей потребують не тільки чіткого виконання, але й злагодженої взаємодії.

      Перелік використаних джерел:

1. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – К: «Основи», 1997. – 180 с.
2. Дробозина Л.А. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 479 с.
3. Жуков Е.Ф., Максимова Л.М. и др. Банки и банковские операции: Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.
4. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с 14-го англ. изд. – М.: ИНФРА-М, 2005.–XXXVI, 972 с.
5. Лаврушин О.И., Ямпольский М.М., Савинский Ю.Г. и др. Деньги, кредит, банки: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 448 с.