Стан споживчого ринку полімерного посуду в Україні

1.СТАН СПОЖИВЧОГО РИНКУ  ПОЛІМЕРНОГО ПОСУДУ В УКРАЇНІ

До 1998 року ринок одноразового посуду тримався на імпортних поставках. Сьогодні ж полімерний посуд іноземного виробництва не грає великої ролі. Причиною цього є те, що держава достатньо твердо відстоює інтереси вітчизняного виробника. На полімерний одноразовий посуд встановлені ставки ввізне мито: пільгове – 25%, повне – 50%. Ввізне мито на сировину, що використовується для виробництва полімерного посуду (за винятком полістиролу – 5%), немає.

Все це сприяє розвитку в  Україні виробництва полімерного  посуду, але не своєї сировинної бази. В результаті багато виробників закуповують імпортну сировину, вважаючи, що вона доброякісна. Вітчизняних виробників поліпропілену та полістиролу дуже мало, вони сконцентровані на сході України. Найкрупнішим виробником поліпропілену є АТ «Лінос» (м. Лисичанськ Луганської обл.). Полістирол у промислових об’ємах виробляє тільки ВАТ «Концерн «Стирол» (м. Горлівка Донецької обл.).

Декілька років тому АТ «Лінос» встановив італійську лінію по виробництву упаковки та одноразового посуду. В результаті ЗАТ «Стирол ПАК» став майже найкрупнішим виробником  посуду з полістиролу в Україні. На сьогодні лінія працює на повну потужність.

Не дивлячись на те, що виробництво досить просте та його можна організувати майже у кожному  місті, дрібних виробників стає менше. Причиною цього є невідповідна якість їх продукції, яка не задовольняє  споживачів. Німецька, австрійська  та італійська високотехнологічна виробнича  лінія  дуже дорогі. Нове вітчизняне та білоруське устаткування виробництва  на порядок дешевше (його можна отримати за 50 тис.дол., а бувшого у використанні у 2-3 рази дешевше). Але у літній сезон, коли товар поступає до споживачів прямо з цехів, торгівля відмовляється від недоброякісного посуду, який не переносить навіть теплих продуктів, а плавиться. Бо деякі виробники роблять стінки та дно стаканчиків та тарілок значно тонкішими або використовують в їх виробництві значну частку вторинної сировини, яка у 2-3 рази дешевше первинної. А деякі виробники виготовляють зовсім із вторинної сировини. Саме тому на українському ринку залишилося не більше десяти крупних виробників полімерного посуду. Але практики вважають, що на ринок виробництва увійти завжди можна, якщо запропонувати споживачу щось оригінальне.

Ринок полімерного посуду находиться в стані розвитку. Можлива  поява нових виробників, але майбутнє все ж за тими, хто буде мати власну сировинну базу. Оскільки споживачі  вже навчилися розбиратися у  якості полімерного посуду, тому на ринку залишаться лише ті, якість продукції  яких будуть задовольняти потреби населення. Дуже перспективним є випуск посуду по індивідуальним замовленням фірм. Можливо випускати посуд різного  кольору та форми – індивідуальної для даної мережі ресторанів, наприклад.

Державна статистика не здійснює нагляд за об’ємами виробництва одноразового посуду, експорту та імпорту, така позиція у неї відсутня. У класифікації ВЕД одноразовий посуд вказується як «імпорт пластмасового та паперового посуду» та його експорт. Оскільки полімерний посуд буває і довготривалого використання, то в цілому данні Держкомстату України для підрахунку об’єму імпортних поставок та українського експорту одноразового посуду в чистому вигляді непридатні.

Ще більше плутанини виникає  при спробі систематизувати данні  від виробників. Серед них немає  чистого виробника посуду. По оцінці практиків, на одному посуді на ринку  не втриматися. Скрізь її виробництво  співпадає з виготовленням упаковки, контейнерів та все можливих пакетів. До того ж посуд важко відділити  від упаковки, у тому числі і  по технологічним причинам: багато компаній виробляють стаканчики і для  загального вжитку, так і для молокозаводів; тарілки роблять разом із піддоном під різну харчову продукцію.

Саме з цих причин повноцінні відкриті маркетингові дослідження  ринку одноразового посуду доки не існує. При його аналізі приходиться  спиратися на оцінки оптових баз.

По їх даних, імпортна одноразова продукція забезпечує їм 25% продаж, до того ж практично вся вона приходиться на пік сезону, коли вітчизняні виробники не справляються з зростаючою пропозицією та повинні зривати графік поставок. Це й вимагає оптові компанії шукати альтернативних поставщиків у Польщі, Італії, Германії, Голландії, а також Росії та Білорусії.

Що ж до структури споживання посуду, то найбільший відсоток припадає на одноразові стаканчики, а найменший на ложки, виделки та ножі див.рис1.

Рис.1 Обсяг продажу полімерного посуду 2010 р.

Щодо споживачів полімерного  посуду, то їх можна поділити на шість  основних груп:

1. Стаціонарні точки громадського харчування (біля 45%);
2. Населення та офіси – пікніки,  вечори та ін. (до 25%);
3. Точки на відкритому повітрі (до 20% у сезон);
4. Кейтеринг – доставка обідів (5%);
5. Ресторани, кафе (до 5%);
6. Фабрики-кухні по виробництву салатів та випічки (3%).

Отже, індустрія полімерних пакувальних матеріалів та посуду в Україні стрімко розвивається, підприємства намагаються впроваджувати новітні технології та використовувати досвід зарубіжних виробників, винаходити нові пакувальні матеріали, які б характеризувалися гарним зовнішнім виглядом, технологічністю, економічністю, проте обмеженість зовнішньоекономічних відносин, несприятлива економічна ситуація не сприяють зростанню темпів розвитку.