Політичний PR

 
 
 
 
 
 
 

   Реферат 

   на  тему: «Політичний PR» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

Вступ.

1. Політичне лідерство.
2. Політична PR-діяльність.
3. «Чорний» політичний PR.

Висновок.

Список  літератури.

 

Вступ.

    Одним з ключових напрямів політичного  розвитку є фактор лідерства та технології його формування. Незважаючи на прихильність до тієї чи іншої політичної доктрини або політичної платформи, громадськість не в останню

чергу звертає увагу на особистість політика чи лідера політичного об’єднання.

    На  мою думку, однією з проблем сучасних досліджень іміджу політика є те, що автори не створюють узагальнених концепцій, а обмежуються змалюванням лідерства або з точки зору окремих дисциплін, або розглядають його у політичному контексті певної країни чи регіону. Окрім того, практика політичного розвитку пострадянського періоду переконує, що практична діяльність політичних лідерів України аж ніяк не відповідає теорії політичного лідерства. Отже, пошуки ефективних форм і методів управління суспільством можуть дати позитивний результат лише тоді, коли самі лідери та їх політтехнологи будуть достатньо поінформованими в теоретико-методологічному плані, а також здатними відібрати все найбільш раціональне і придатне для власного функціонування.  
 
 
 
 
 
 
 

1. Політичне лідерство.

    Від того, які соціальні групи та їх лідери беруть участь у політичному процесі, як розподіляються політичні сили в ньому, які особливості політичної еліти, залежать процеси розвитку суспільства. Влада і політика реалізуються винятково через інтереси різних соціальних груп, очолюваних лідерами. Лідер може бути визначений як суб’єкт влади у всіх видах соціальної взаємодії, він ніби уособлює певні групові орієнтації і напрями, персоніфікуючи політичні процеси.

• Політичне лідерство — це політичне явище, яке включає в себе відбір, висування, легітимацію і діяльність особистостей за допомогою певних PR-технологій, які є найпотужнішим комунікаційним каналом зв’язку між лідером і громадськістю. Використання PR-технологій як важливої складової виборчого процесу в Україні набуває дедалі більшого значення. При побудові образу політичного лідера технологічно важливо враховувати фактори, які можуть мати місце, зокрема:псевдовідповідальність: від політичних лідерів вимагається прийняття відповідальних рішень в умовах невизначеності. Тому політик іноді несвідомо використовує прийом оберненого делегування відповідальності тим, хто призначив або обрав його на відповідну посаду. І до сьогодні однією з невирішених проблем політичного життя України лишається відповідальність депутатів перед виборцями;
• некомпетентність: компетентність політичного лідера – це акумульований і усвідомлений досвід. Її необхідно доводити на раціональному рівні, на рівні свідомості як кандидата, так і виборців.
• псевдохаризматичність: політичні лідери, що досягли певних успіхів завдяки особистісному впливу, легко йдуть на те, щоб оголосити свої досягнення результатом харизми. Тобто, харизматичний лідер впливає на своїх послідовників ірраціональним шляхом. Уміло організовані мітинги та зустрічі з виборцями включають механізм психічної індукції, коли громадськість у часових межах заданої програми сприймає і репродукує ті політичні істини, які виголошує лідер. На суб’єктивному рівні феномен цієї помилки виявляється так, що з мітингу політичний лідер іде з повною переконаністю, що він має нових послідовників, оскільки бачив це на власні очі. Натомість послідовники, позбавляючись гіпнозу штучно створеної ситуації, залишаються з приємними враженнями від зустрічі. Але із своїми переконаннями.

    Харизма – це здатність впливати на інших людей, на їхні рішення, вести їх за собою. Це набір комунікативних навичок людини, яка вибудовує систему взаємовідносин так, що громадськість кориться їй беззаперечно. Харизматичний лідер вносить в діяльність соціальної групи елемент ризикової гри, що вивільняє творчі імпульси учасників і надає перемозі особливої ваги. PR-діяльність при створенні образу кандидата в депутати, мери, президенти має спрямовуватися на переконання електорату в тому, що саме ця людина, хоча вона є такою ж, як усі ми, є найкращою, винятковою, здатною зробити для нас те, що ми самі зробити неспроможні.

    У масовій свідомості наявна багатовимірна  система еталонних типів політичних лідерів, яку в науковій літературі представляють як імпліцитні (глибоко приховані, неявні) типології політичних лідерів. Ця система задається низкою певних оцінних критеріїв, якими керуються свідомо чи опосередковано під час сприйняття (чи несприйняття) й категоризації політичних лідерів. Найбільш узагальненими вимірами є критерії „свої – чужі” та „викликають довіру – не викликають довіри” (єдність когнітивного та емоційного компонентів). Найчастіше в якості класифікаційних критеріїв під час свідомого розподілу політичних лідерів на групи громадськість використовує, в першу чергу, ділові та особистісні характеристики політиків. Серед прихованих же класифікацій переважають емоційно-оцінні ставлення, а також ті, що побудовані за принципом „погане – ще гірше” (або: „всі однаково погані”).

    Спробуємо виокремити найхарактерніші риси, якими  необхідно володіти, аби громадськість  сприймала політика саме як лідера:

    1) відповідальність, яка виявляється, у першу чергу, в нестандартних ситуаціях, котрі потребують нетипових творчих рішень. Такі рішення, як правило, завжди ризиковані і вимагають певних жертв; важливо вміти відповідати за свої результати і прагнути бачити кращі результати у своєї команди;

    2) ставлення до громадськості та вміння вибудовувати ефективне діалогове спілкування з нею;

    3) динамізм: майстерності лідерства у довгостроковому варіанті можна досягти шляхом постійних інновацій, змін. Найголовнішою ознакою, за якою можна виокремити політичного лідера із загалу, є його інноваційність, тобто здатність постійно продукувати нові ідеї (або їх комбінувати і вдосконалювати).

    4) особистісні якості: крім вроджених це – досвід, сміливість, впевненість в собі, уміння впливати на інших. У більшості випадків авторитет формується їх діями, здатністю робити кроки, які іншим не під силу.

    Важливим  інструментом діяльності політичного  лідера є також вміння переконувати і вести переговори. 

2. Політична PR-діяльність.

      Для того, щоб створити позитивний образ політичного лідера, PR-діяльність має бути спрямована, у першу чергу, на підвищення рівня знань виборців про кандидата (коли йдеться про виборчий процес). Використанням в ході виборчих змагань таких складових PR-технологій, як декларація причетності, створення міжособистісного та ідеологічного контрасту кандидатів, ставка на базову проблему, формування позитивного іміджу кандидата, здійснюється вплив на виборця з метою закріплення на особистісно-психологічному рівні певного образу кандидата. Цей образ створюють його зовнішність, риси його характеру, професійні якості, здатність викликати довіру до себе. Формується ілюзорний образ кандидата, бажаний для певної частини суспільства.

    Переважна більшість громадян безпосередньо не контактує з політиками, які визначають долю країни. Але, маючи певну інформацію, користуючись оцінками інших людей, можна з достатнім ступенем достовірності оцінити риси характеру політиків. Людська психіка орієнтується на певні символічні характеристики, іміджі та стереотипи, відбувається не раціональне осмислення виборцями діяльності того чи іншого політичного лідера, а вживлюються у свідомість стійкі значення за допомогою символізації та інсценування. Політичні лідери можуть символізувати те, що реально може не існувати, але чого очікує громадськість. Символічними стають зовнішність, вік, лінії та кольори одягу, поведінка, жести, особливості мови, міміка та інші характеристики. Власне, сам політичний лідер також є символом.

    Зарубіжні фахівці практикують перетворення окремих „неблагополучних” характеристик  кандидата на позитивні якості: якщо політик надто молодий – підкреслюється його мобільність, динамічність; якщо він більш ніж у зрілому  віці – його досвід; якщо політик  скромний – акцентується на його обережності тощо.

    Проблема  розвитку і оптимального використання технологій PR при побудові образу політичного  лідера потребує ретельних досліджень. Необхідно вивчати, давати критичну оцінку, відбирати все корисне  з досвіду інших країн, де процеси розробки та впровадження PR-технологій мають вже напрацьовані методики і певну історію. У більшості демократичних країн саме технології впливають на ефективність ведення виборчої кампанії, визначають її переможця.

    Щодо  України, то вона робить лише перші кроки в цьому напрямі. Але в будь-якому випадку слід пам’ятати, що в Україні інші політичні реалії. Механічне перенесення чужого досвіду не забезпечить бажаного ефекту. Тому потрібно враховувати і специфіку української багатопартійності, і рівень політичної культури громадян, і стан розвитку громадянського суспільства, і особливості формування політичного лідерства тощо.

    Вивчення PR-діяльності у виборчій сфері дозволяє виявити тенденції розвитку електоральної  поведінки, ступінь залежності окремих груп інтересів від нелегітимних PR-технологій. Це дасть можливість визначити політико-правові механізми, які могли б сприяти використанню у виборчій кампанії передусім політично і суспільно легітимних технологій PR, виробити рекомендації для вдосконалення законодавчої бази виборчого процесу, розробити національний професійний кодекс PR. Досвід українських виборів засвідчує необхідність законодавчої регламентації питань, що стосуються застосування PR-технологій, створення цивілізованих норм і правил виборчої боротьби, обмеження використання „брудних” технологій, зокрема при формуванні образу політичного лідера.

    Сьогодні  українські PR агентства надають  широкий профіль своїх послуг. Серед Основних послуг у галузі політичного PR

• аналіз і оцінка політичної ситуації;
• організація постійного моніторингу ЗМІ;
• інформаційно-аналітичний супровід;
• розробка програмних документів;
• спічрайтинг;
• медіа-планування і розміщення політичної реклами;
• створення інформаційних приводів;
• підготовка статей, інтерв’ю, сценаріїв для ЗМІ;
• креатив і виробництво політичної реклами: аудіо/відеороликів, фільмів, дизайн і виготовлення поліграфічної рекламної продукції;
• організація і проведення спеціальних (з’їзди, мітинги, масові акції, круглі столи, прес-конференції, брифінги) і культурно-пропагандистських заходів;
• навчання керівників груп добровольців і спостерігачів;
• висвітлення виборів у ЗМІ після голосування.

 
 

3. «Чорний»  політичний PR.

    Найбільш  вдалим визначенням терміну «Чорний» PR серед тих, які вдалося знайти авторові, є визначення, запропоноване В. Стоякіним, аналітиком Центру політичного маркетингу. На його думку, політичні PR-технології поділяються на „білі”, „чорні” і „сірі”. „Білі” технології – це ті, які відповідають міжнародним професійним стандартам паблік рилейшнз. „Чорним” ПР, за В. Стоякіним, „вважаються ті політичні технології, застосування яких передбачає пряме порушення діючого законодавства.

    Сюди  можуть відноситися технології як відверто кримінальні (замахи на суперників, підкуп членів виборчих комісій, викрадення бюлетенів і т. п.), так і порівняно невинні, але все ж таки заборонені законом дії („подарунки” виборцям, агітація з боку посадових осіб і т. п.)”. „Сірим” ПР дослідник вважає „ті технології, котрі не передбачають прямого порушення закону, але вступають у протиріччя з нормами суспільної моралі і прийнятними способами ведення політичної (особливо – виборчої) кампанії. Наприклад, присутність на мітингу якого-небудь політика групи його супротивників із транспарантами, листівками й іншими матеріалами опозиційного до нього змісту.

    Інші  дослідники зазначають, що «чорний» PR - паблік рилейшнз, котрі грубо порушують як закон, так і загальноприйняті в суспільстві морально-етичні норми.

    Явна  і зрима протилежність поглядів стосовно «чорного» PR в теорії, різнобічність оцінок стосовно досліджуваного феномену підводить нас до висновку, що «чорний» PR як явище є неоднозначним принаймні з двох причин:

• ігнорування з боку теорії паблік рилейшнз (мовляв, це вже не PR) і, як наслідок, недостатньої дослідженості цього надзвичайно поширеного в українському політикумі феномена;

• кон’юнктурних, заполітизованих, а часто і відверто пропагандивних оцінок, коли технології, подібні за структурою і контекстом застосування до «чорного» PR визнаються ледь не нормою істинних паблік рилейшнз, справжніх політичних технологій - залежно від конкретних політичних установок чи вподобань дослідника (ясна річ, схожі підходи мають небагато спільного з науковими).

    «Чорний» PR з одного боку, розглядається як незначне, а отже, несуттєве відхилення від норм і методів справжнього політичного PR, а з іншого боку, деякими експертами його роль у політичному процесі зводиться до абсолюту, ледь не демонізується.

    Аргументами «за» такий підхід є висловлювання багатьох політиків і політологів, що все частіше з’являються в українських мас медіа. В плані узагальнення такі оцінки (на яких, звісно, грунтуються методологічні підходи в тактиці і стратегії політичної боротьби) можна звести до кількох основних тез: «політика – сфера жорстока й брудна, і тому не рекомендується займатися нею особам з нестійкою нервовою системою»; «в політиці прийнятні будь-які методи, адже головне – це результат»; «наші політичні супротивники застосовують всі можливі брудні технології, тому вони отримають гідну відповідь» і т. п.