Міжнародна торгівля

tyle="text-align:justify">   Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

   Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом.

   На сучасному етапі розвитку людства і міжнародної спільноти міжнародна торгівля існує як найбільш розвинута форма міжнародних економічних відносин. Необхідність її зумовлена:

1. Створенням світового ринку як історичної передумови капіталістичного способу виробництва.

2. Нерівномірністю розвитку окремих галузей в різних країнах. Швидкий розвиток цих галузей створює надлишок продукції на внутрішньому ринку.

3. Тенденціями до більш поширеного розвитку виробництва, при цьому можливості внутрішнього ринку обмежуються платіжною спроможністю населення.

До основних видів міжнародної торгівлі слід віднести:

• торгівлю товарами і послугами;

• біржову торгівлю;

• торгові ярмарки;

• аукціони;

• зустрічну торгівлю;

• торгівлю на компенсаційних угодах тощо.

   Міжнародна торгівля послугами є комплексом різнорідних видів економічної діяльності. Історично економісти намагалися з'ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, невидиме, те, що не є предметом торгівлі, або категорія, котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все.

   Вперше всебічне обґрунтування і визначення послуги зробив американський економіст Гілл (1977 p.). Він писав, що послуга — це зміна умов належності особи або товару будь-якому економічному суб'єктові, яка випливає з діяльності іншого економічного суб'єкта зі згоди першого.

   Гілл вирізнив два важливі аспекти послуг:

• вони не можуть передаватися далі;

• надання послуг потребує діяльності однієї особи для іншої.

   Проте, обмін не є необхідною умовою для послуг. Елемент необхідної взаємодії між продавцем та покупцем намагався пояснити Герці (1989). Оскільки однією зумов послуги є "фактор одночасності", Герці визначає послугу як угоду (трансакцію з позитивним фактором одночасності). Що ж до товарів, то вони характеризуються нульовим фактором одночасності. Він також припустив, що на міжнародному ринку послуги мають відносно нижчий фактор одночасності, ніж послуги, якими не торгують.

   Класифікація послуг становить досить серйозну проблему. Наприклад, у країнах ОЕСР і публікаціях ЮНКТАД послуги поділені на п'ять категорій:

1) фінансові;

2) інформаційні (комунікаційні);

3) професійні (виробничі);

4) туристичні;

5) соціальні.

   На практиці сьогодні широко використовується класифікація послуг, запропонована МВФ:

1) морські перевезення;

2) інші види транспорту;

3) подорожі;

4) інші приватні послуги;

5) інші офіційні послуги.

   Ринок послуг — це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків, зокрема ринку транспортних послуг, комунікацій, комунального обслуговування, громадського харчування, туристично-рекреаційних послуг. Готельний бізнес, рекламні й консалтингові послуги, страхові та фінансові послуги, агентські та брокерські послуги, адвокатські послуги, ріелтерські послуги, франчайзинг, торгівля ліцензіями і патентами, "ноу-хау", промисловими зразками та корисними моделями, інжиніринг, лізингові послуги тощо так само формують комплекс послуг, які пропонуються на згаданому ринку. Міжнародна статистика свідчить про те, що ринок послуг є одним із найбільш зростаючих секторів світового ринку.

   Міжнародна торгівля як основна форма міжнародних економічних відносин в своєму арсеналі має багато форм.

   Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі. Це — факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, які існували ще зі стародавніх часів та в середньовіччі. Це — аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це — пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, які з'явились у наш час.

   Таким чином, міжнародна торгівля здійснюється за основними видами, які постійно розвиваються і удосконалюються.

 

4. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі

 

   Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі пов’язані з науково-технічним прогресом, змінами об’єктів торгівлі, виникненням нових суб’єктів торгівлі, змінами організаційно-економічних форм суб’єктів торгового спілкування. Для сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі характерним є:

1) високий рівень динаміки міжнародної торгівлі, що випереджає зростання промислового та сільськогосподарського виробництва;

2) значне розширення номенклатури та зміна характеру продукції, що надходить до каналів міжнародної торгівлі, оновлення та часті зміни виробів, розширення асортименту. Ускладнення продукції (комплектні підприємства, суднове обладнання, літаки). Прискорення морального старіння багатьох товарів. При цьому «старіння» певних елементів часто відбувається непомітно і призводить до загибелі цілих поколінь машин та обладнання. Так, наприклад, різко знижується ефективність цілого парку машин у найважливіших галузях промисловості;

3) НТР дала поштовх подальшому розвитку МПП, спеціалізації виробництва. У результаті значно виріс обмін виробами проміжного характеру (вузлами, деталями, компонентами), що виготовлені на підприємствах різних країн. Зовнішня торгівля все більше перетворюється на зв’язуючий елемент виробничого процесу. Особливо це стосується розвинених країн: в експорті їх продукції машинобудування частка комплектуючих виробів на початку 90-х років становила близько 50 %;

4) зниження енерго- та матеріалоємності виробництва. Для 80-90-х років характерне зменшення питомої ваги сировини та паливних товарів у загальному обсязі міжнародної торгівлі. У 1994 році на цю групу припадало близько 15 % сукупного товарного експорту (29 % у 1980 році);

5) зміна форм зв’язку між продавцем і покупцем. Для більшості готових виробів, особливо продукції сучасних у технічному та технологічному відношенні галузей промисловості, широкого розповсюдження набула практика довгострокового узгодження поставок між підприємствами різних країн. Насамперед, це характерно для господарських комплексів ТНК. Зауважимо, що на сьогодні ТНК – один з найважливіших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Значна частина зовнішньоторговельних операцій ТНК здійснюються в межах однієї гігантської фірми. Хоча ці операції входять суттєвою складовою до міжнародного товарообігу, але вони здійснюються за законами, що відрізняються від традиційної торгівлі;

6) зміна характеру та масштабів зовнішньоторговельних угод. У багатьох випадках – це крупні угоди щодо економічного співробітництва, що включають не тільки поставку певних товарів, а й надання необхідних послуг щодо обслуговування, фінансування, страхування тощо (комплекс «товар плюс послуга»). Розширення практики поставок «під ключ», коли продавець бере на себе зобов’язання щодо проведення комплексу робіт з будівництва підприємства – від розробки проектної документації до введення підприємства в експлуатацію і досягнення ним запланованих показників;

7) зростання питомої ваги «невидимої торгівлі» – обміну послугами. Темпи її зростання майже втричі перевищують аналогічні показники для торгівлі товарами. Особливо слід виділити стійке абсолютне зростання в міжнародному товарообігу специфічної наукоємної продукції – патентів, ліцензій, «ноу-хау». Домінуюча роль у цьому процесі належить розвиненим країнам, на частку яких припадає близько 99 % світового експорту та 85 % імпорту інтелектуальної продукції. Найбільші імпортери технологій – Японія, Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Аргентина. Найбільший експортер – США; *

8) зміни у співвідношенні сил між провідними суб’єктами міжнародної торгівлі:

– скорочення питомої ваги США у світовому експорті. Якщо наприкінці 40-х років на їх частку припадало 32 % світового експорту, то у 1960 році – 17,1 %, а на початку 90 – х – 12 %;

– зростання значення Західної Європи та Японії. Західноєвропейські країни за відповідний період збільшили свою частку з 23 до 44 %, Японія – з 0,5 до 10 %.

У цілому на початку 90-х років на економічно розвинені країни припадало більше 70 % світового експорту, на країни, що розвиваються » 25 %, на колишні соціалістичні країни » 4 %;

9) зростання в міжнародному товарообігу питомої ваги зустрічної торгівлі. Міжнародна зустрічна торгівля передбачає наявність у контрагентів зустрічних зобов’язань щодо відношення один до одного, тобто пов’язаність експорту із зустрічною закупівлею товарів імпортуючої фірми або країни-імпортера і навпаки. У середині 80-х років зустрічна торгівля становила близько 1/3 у загальному обсязі міжнародного товарообігу, а на початку 90-х років – перевищила 40 %.

  Розрізняють такі види міжнародної зустрічної торгівлі, як бартер (або торгова компенсація) та промислова компенсація.

  Бартер передбачає обмін різнорідними товарами, що органічно не пов’язані між собою. У таких угодах встановлюється або кількість товарів, які взаємопоставляються, або сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари.

  Промислова компенсація передбачає обмін товарами, що органічно пов’язані між собою, наприклад, сировини – на продукти її переробки або обладнання – на продукцію, що буде на ньому вироблятися.

Зустрічна торгівля дозволяє:

1) абстрагуватися від стану платіжних балансів країн, нестачі або відсутності валютних ресурсів;

2) зменшити ризик інфляційних очікувань та нестабільності міжнародної валютно-кредитної системи;

3) розширити ринки збуту продукції;

4) посилити зацікавленість у стабільних ділових взаємовідносинах з партнерами.

 

5. Принципи, суть та методи регулювання міжнародних торгових відносин

 

   Незважаючи на те, що вільна торгівля спричиняє зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, на практиці міжнародна торгівля практично ніде й ніколи не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави. Можна сказати, що історія розвитку міжнародної торгівлі – одночасно є і історією розвитку та вдосконалення її державного регулювання. Міжнародна та зовнішня торгівля регулюються на таких рівнях:

– національному;

– міжнародному (двостороннього та багатостороннього характеру).

  Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі. Тому сучасна торгова політика держав характеризується розвитком і протистоянням двох тенденцій: протекціонізму та лібералізму. Кожен з цих напрямів переважав у певні періоди розвитку національної та світової торгівлі. Якщо в 50-60-ті роки переважали тенденції до лібералізації, то у 70-80-ті прокотилася хвиля так званого «нового протекціонізму». Тенденція до лібералізації 50-х та 60-х проявилась у зменшенні мита, скороченні кількісних та валютних обмежень. Якщо в середині 50-х років середнє значення мита у США та Європейських країнах було на рівні 30 – 40 %, то у 70-х – зменшилось до 7 – 10 %, а зараз на рівні 5 %.

Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:

1) обмеження імпорту (інколи – експорту). Можливість досягнення даної мети значною мірою залежить від еластичності попиту на імпортний товар на внутрішньому ринку. Чим еластичніший попит, тим більше шансів, що обмеження зумовлять скорочення імпорту;

2) фіскальні цілі – збільшення доходів державного бюджету. За своєю природою дана мета в умовах динамічної економіки може розглядатися як довгострокова. Можливість її досягнення теж залежить від характеру попиту на товар, що імпортується: чим менше еластичніший попит, тим більше буде поповнюватися державний бюджет;

3) недопущення «несумлінної конкуренції». Під терміном «несумлінна конкуренція» розуміють порушення загальновизнаних правил і норм ведення конкурентної боротьби: використання конфіденційної інформації; розповсюдження недостовірної інформації; приховування важливої для споживача інформації, демпінг (тобто продаж на зовнішньому ринку товару за ціною, нижчою від існуючої на внутрішньому ринку країни-експортера) тощо.

  Часто владні структури для регулювання експортно-імпортних потоків використовують методи валютного контролю, які спрямовані на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами національного законодавства з регулювання валютних операцій. Валютний контроль здійснює безпосередній вплив на розвиток міжнародної торгівлі, оскільки передбачає, зокрема, встановлення обмежень на кількість валюти, яку може одержати або вивезти з країни експортер.

Субсидії – це різноманітні виплати в грошовій формі, що виділяються з коштів державного бюджету:

– вітчизняним виробникам з метою захисту їх від конкуренції з боку дешевих імпортних товарів;

– виробником експортної продукції з метою стимуляції її поставок на закордонні ринки;