Малий бізнес в Україні

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року з внесеними до нього змінами і доповненнями забезпечує вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-тхнічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу, зокрема в законі зазначаються права приватної власності.

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року, спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відношення підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників.

Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Закон України «Про фермерське господарство» в новій редакції від 19 чевня 2003 року визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських господарств, які є формою підприємництва громадян України.

І нарешті, з точки зору нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яка прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».

Також у 2003 році Верховною Радою було ухвалено Господарський кодекс України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Та попри всі існуючі закони розвиток підприємництва в Україні гальмується досить впливовою кількістю факторів. Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити деякі загальні висновки:

             по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковій стадії, на етапі формування;

            по-друге, недостатніми є правові гарантії всіх форм власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

            по-третє, немає єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.[1 ст. 258]

            2.3 Проблеми розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні

Відповідно до ролі в національній економіці та масштабів діяльності розрізняють малі, середні та великі підприємства. У законодавчому полі України особлива увага приділена малим підприємствам та фізичним особам - підприємцям через їх особливу роль у становленні сучасної моделі економіки.

До останнього часу відповідно до Господарського кодексу України (від 16.01.2003 № 436-IV із змінами та доповненнями) нормою, що визначала категорію малого підприємства був наступний критерій: юридична особа, у якої середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу – суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ.

Зростаючі масштаби підприємницької діяльності, інфляційні процеси, необхідність адаптації до національних умов міжнародних, і передусім європейських норм щодо регулювання підприємницької діяльності вимагали поступового перегляду критеріїв віднесення підприємств до малих, середніх та великих.

Тому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 № 523-VI встановлено нові критерії для віднесення підприємств до категорії малих, середніх та великих шляхом внесення відповідних змін до  Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Господарського кодексу України, що є одним з кроків по приведенню української класифікації підприємств до рекомендацій ЄС.

На сьогоднішній день суб’єктами малого і середнього бізнесу  є фізичні особи, зареєстровані  у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та юридичні особи - малі і середні підприємства, визначені відповідно до Господарського кодексу України [9].

Згідно статті 63 Господарського Кодексу України малими вважаються підприємства, середньооблікова чисельність працюючих яких не перевищує за рік п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції – сімдесяти мільйонів гривень. Великими визнаються підприємства, на яких чисельність працюючих перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації перевищує сто мільйонів гривень. Відповідно, усі інші підприємства належать до категорії середніх. [10]

Ці критерії переважно застосовуються починаючи з 2009 року. Відповідно, кількість малих підприємств з 2009 року суттєво збільшилась (мал.2.1).

Мал 2.1 Розподіл підприємств в Україні за розмірами                         (За даними Держкомстату України)

Мале підприємництво, до якого, крім малих підприємств та малих фермерських господарств, належать фізичні особи-підприємці, на сьогодні є локомотивом підприємницького сектора.

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва на початок 2008 року складала 2576,5 тис. одиниць, що на 74% більше у порівнянні з відповідним показником 2002 року (мал. 2.2).

Мал.2.2. Динаміка кількості суб'єктів малого підприємництва в Україні у 2002-2008 роках

           Кількість зареєстрованих малих фермерських (селянських) господарств за період з 2002 року зросла на 4%, а кількість фізичних осіб - підприємців - на 84 %.

На фоні загальних високих темпів збільшення кількості суб’єктів  малого підприємництва темпи зростання кількості фізичних осіб-підприємців суттєво випереджали динаміку утворення малих підприємств.

Серед всіх підприємств випереджаюче кількісне зростання є характерним для малих підприємств (проти середніх та великих). Їх кількість порівняно з початком активних ринкових перетворень (1995 рік) збільшилась в 3,4 рази. Причому, до 2008 року в країні  зберігалась позитивна тенденція  збільшення кількісного показника малих підприємств майже в усіх регіонах України (мал. 2.3).

Мал.2.3.  Кількість малих підприємств за регіонами України у 2008 р

(За даними Держкомстату)

          Показник середньої кількості малих підприємств по Україні у  розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення у 2008 році становив 70 одиниць (Додаток А, продовження).

Позитивно, що на відміну від першої половини 1990-х років утворення малих підприємств відбувається не в результаті поділу чи реструктуризації діючих підприємств, а шляхом утворення абсолютно нової виробничої одиниці.

За підсумками 2008 року в країні розпочали свою діяльність 16,6 тис. нових малих підприємств, 3,9 тис. середніх і лише – 6 великих. Причому, якщо на початку реформування економіки спостерігалось переважно активне утворення нових торговельних підприємств, то сучасна ситуація характеризується виникненням нових транспортних підприємств, підприємств у сфері операцій з нерухомістю, готельному та ресторанному бізнесі, освіти, охорони здоров’я та інших. Поряд з торгівлею (33,9%) найбільшу питому вагу займають підприємства - суб'єкти підприємницької діяльності з надання послуг в сфері нерухомості, інжинірингу та надання послуг підприємцям (21,4%).

Але вУкраїні існує цілий ряд проблем, які перешкоджають розвитку  підприємництва як зовнішніх, так і внутрішніх.

Основними факторами, які гальмують розвиток підприємницького сектору є:

- організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності;

- недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів;

- адміністративні перешкоди у сфері підприємництва;

- неоднозначність та суперечність чинної нормативно-правової бази;

- територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів, відсутність їх відділень у районах і селах;

- громіздка система бухгалтерського обліку і звітності;

- недосконалість та обтяжливість системи оподаткування;

- недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим і середнім бізнесом.[9]

За результатами опитування представників малого бізнесу, проведеного у 2006 році фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності малих підприємств були:

-                високі ставки податку – на думку 83 % опитаних;

-                велика кількість податків – 68 %;

-                низький попит на продукцію – 46 %.

-                часті зміни у формах звітності – 39 %;

-                велика кількість ліцензованих видів діяльності – 38 %;

-                перевірки державними органами – 38 %;

-                складність отримання кредиту – 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

-                невпорядкованість відносин власності;

-                вузькість ринків збуту;

-                нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

-                нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

-                платіжна криза;

-                нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

-                дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

-                недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

-                відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

-                дефіцит вірогідної ділової інформації тощо [12].

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері.

           Отже,численні дослідження свідчать, що в Україні надто складна регуляторна база та нечіткі закони, обтяжлива система податків і відсутні дієві механізми вирішення бізнес-конфліктів. Подібні проблеми притаманні більшості пострадянських країн. Жорстка конкуренція, нестача стартового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись крахом для будь-якої фірми. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва в Україні не відповідає вимогам часу.

РОЗДІЛ З. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань підприємства

          На сучасному етапі розвитку українське законодавство потребує значних змін, тобто вдосконаленої системи регулювання економіки, а саме безпосереднього поліпшення стану підприємництва, особливо малого і середнього, оскільки саме воно є фундаментом для створення належного рівня розвитку економіки в цілому.

         З огляду на важливість ролі держави у створенні сприятливого інституційного середовища для активізації інноваційної діяльності малихі середніх підприємств в Україні необхідно реалізувати комплекс дієвих заходів, зокрема: