Конкуренція як засіб реалізації підприємництва. Види конкуренції

Реферат на тему: 
Конкуренція як засіб реалізації підприємництва. Види конкуренції 
Суть та основні функції конкуренції 
Термін "конкуренція" походить від латинського слова "соncurrentia", що означає змагання, суперництво. У підприємницькій практиці суперництво розгорається між виробниками за ринок збуту товарів, завоювання певного сегмента ринку. Воно може також мати місце і між окремими підприємцями, менеджерами, іншими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожний для себе. Конкуренція завжди пов'язана з обмеженістю інтересів підприємця, його дій на ринку з боку інших підприємців. Вона виступає як зовнішня спонукальна сила, яка змушує кожного підприємця в найкращий спосіб вести свій бізнес: одержувати найбільш вигідні умови виробництва й збуту товарів, найбільший прибуток, дбати про подальший розвиток фірми. 
У попередніх темах ми з'ясували, що на ринку діють і продавці, і покупці товарів. Якщо конкуренція серед продавців ведеться за найбільші обсяги продаж, а відповідно і максимізацію прибутку, то серед покупців - за найбільш вигідні умови придбання товарів чи послуг. Останнє, як правило, означає, що ціна і якість продукції має задовольняти покупця. Тим самим конкуренція забезпечує рівноправне становище продавців і покупців, їхню свободу вибору. 
Координація дій продавців і покупців на засадах конкуренції здійснюється шляхом застосування принципів вільного ціноутворення. Як визначальний елемент ринкового механізму господарювання ціна в умовах конкурентного середовища сприяє найбільш раціональному розподілу ресурсів і кінцевих товарів. Тим самим конкуренція створює умови для саморегуляції ринку. Дії підприємця стають раціональними: адже він намагається досягнути поставленої мети в межах чітко окреслених конкуренцією певних альтернатив. 
Завдяки конкуренції досягається загальна ефективність підприємництва. Адже вона дає змогу виявити відповідність обсягу і структури вироблених підприємцями благ та послуг обсягу і структурі суспільних потреб. Іншими словами, конкуренція перевіряє підприємницьку діяльність на її відповідність потребам і інтересам суспільства. 
Зрозуміло, що внаслідок конкуренції створюється заінтересованість в удосконаленні виробництва, збуту, управління та інших сторін підприємницької діяльності. Тим самим конкуренція сприяє продуктивному бізнесу, створює спонукальні мотиви для зниження витрат виробництва, оновлення продукції, знаходження нових форм задоволення потреб споживачів. 
Таким чином, суть конкуренції полягає в суперництві підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулювати виробництво товарів, необхідних споживачеві. Наведена суть розкривається в таких функціях:  
формуванні рушійних сил підприємництва;  
удосконаленні виробництва й оновленні товарів та послуг;  
саморегуляції ринкової системи;  
знаходженні нових форм задоволення потреб споживачів. 
Ознайомлення з функціями конкуренції дає можливість більш детально розглянути види конкуренції, їх вплив на підприємницьку діяльність. 
Види конкуренції та їхня роль у розвитку підприємництва 
Визнання суті конкуренції як важливого інструменту ринку, . найбільш впливового засобу зниження цін і задоволення споживчого попиту вимагає з'ясування форм її прояву. Крім того, слід пам'ятати, що ринкова економіка за тривалі роки свого існування накопичила певні риси, що призвело до істотних змін у дії конкурентних механізмів. На зміну ринковій економіці епохи вільної конкуренції прийшла сучасна економіка. 
Для ринкової економіки епохи вільної конкуренції дії кожного підприємця мотивуються його особистими інтересами. Він намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Роль держави у такій системі господарювання зводиться до захисту приватної власності, або, за висловом відомого шотландського економіста XVI1І століття А. Сміта, до функції "нічної варти". По суті, відсутні форми економічного регулювання конкуренції з боку держави. 
На відміну від попереднього стану конкуренції, сучасна ринкова економіка розвинутих країн відбиває ті глибокі зміни, що відбуваються в процесі відтворення економічної системи. Індивідуальна приватна власність, що панувала раніше, поступається місцем корпоративній організації власності і капіталу. Збагачуються форми господарювання, посилюються зв'язки між ними. Дедаті різноманітнішими стають види конкуренції, про що дає певне уявлення рис. 1.6. 
Внутрігалузева конкуренція являє собою суперництво підприємств однієї галузі, що випускають однакову продукцію: взуття, тканини, продукти харчування тощо. Вона спричинює виникнення ринкової вартості товару. 
Міжгалузева конкуренція складніша: охоплює суперництво за сфери більш вигідного застосування капіталу. Внаслідок постійних переливів капіталу зі сфер менш прибуткових до сфер більш прибуткових, формуються ціни виробництва, які відбивають ці умови. 
Вихід продукції великих корпорацій на міжнародні ринки є свідченням міжнародної конкуренції. Цей вид суперництва пов'язаний з глобалізацією світової економіки, пануванням транснаціональних об'єднань. 
Рис. 1.6. Види конкуренції 
Досконала або чиста конкуренція зустрічається в закінченому вигляді досить рідко. Це ринкова ситуація, за якої велика кількість підприємців виробляють і продають однакову продукцію. Ознаки досконалої конкуренції такі: 
ринкова структура характеризується значною кількістю 
продавців і покупців товару;  
спостерігається однорідність, стандартизованість продукції;  
відбувається мобільний рух ресурсів, відсутні перепони для входження в галузь і вихід з неї;  
жоден з учасників конкурентної боротьби не має влади над цінами й можливості контролювати їх;  
повна інформованість учасників про ціни та умови виробництва. 
Монополістична конкуренція уособлює ситуацію, за якої на ринку панує відносно велика кількість виробників. Вони створюють різновиди товарів, що задовольняють в принципі одну і ту саму потребу. Кожен з учасників цієї конкуренції має обмежений контроль над ринковою ціною. Суперники можуть використовувати як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Це пов'язано з диференціацією продукту, можливостями удосконалення якості товарів, умов їх продажу, дизайну, реклами тощо. 
Олігополія означає панування на ринку декількох фірм, що пропонують стандартизовані або схожі товари й послуги. Це можуть бути, зокрема, комп'ютери, автомобілі, засоби зв'язку, сучасна побутова техніка. Підприємства-олігополісти ведуть виробництво в значних масштабах. На ринках, де вони займають панівне становище, спостерігається складність входження в галузь нових підприємств, наявність стимулів до злиття, домовленостей на усунення конкурентів. 
І нарешті, існують так звані чисті, або абсолютні монополії. Це така ринкова ситуація, за якої є тільки один продавець товару, який практично здійснює контроль над цінами. 
Своєрідною модифікацією чистої монополії є так звана природна монополія. Вона має місце в тих сферах господарської діяльності, в яких конкуренція небажана або несприйнятлива форма економічних відносин. Прикладом природної монополії є транспортування нафти, газу та інших речовин трубопровідним транспортом, передача та розподіл електричної енергії, користування залізничними коліями, управління повітряним рухом, централізоване водопостачання. 
Наведена характеристика різних видів конкуренції дає підставу стверджувати, що гонитва підприємців за прибутком, намагання посилити свої позиції на ринку може не тільки викликати позитивні зрушення, а й призвести до домовленостей, злиття фірм із метою усунення обмежень, зумовлених конкуренцією. Нечесні дії, або дії, що спричиняють збитки, пригнічують конкуренцію, утворюють недобросовісну конкуренцію, її засобами можуть бути цінова дискримінація, фальшива реклама, різні види прямого втручання. Саме тому головною конструкцією сучасної ринкової системи господарювання стає перехід від примітивної до культивованої кон-куренції, тобто такої, що свідомо підтримується державою. 
Державне регулювання конкуренції 
Ми з'ясували, що конкуренція становить могутній засіб розвитку підприємництва. Без неї не можуть існувати і розвиватися ринкові відносини. Саме тому конкуренція всіляко заохочується і підтримується державою шляхом пошуку найбільш ефективних засобів регулювання умов підприємницької діяльності. 
Яким же чином відбувається державне регулювання конкуренції? 
Передусім держава здійснює правовий захист підприємців і споживачів від недобросовісної конкуренції. В Україні діє Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", який спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних засобів ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. Закон створює сприятливі умови захисту прав і інтересів учасників ринкових відносин, формує основи цивілізованої економічної конкуренції. 
Існують такі види правопорушень, передбачених законодавством:  
неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця);  
створення перепон підприємцям у процесі конкуренції й досягнення неправомірних переваг у конкуренції; Ф неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці. 
Крім того, держава забезпечує необхідний рівень конкуренції шляхом застосування певних критеріїв для оцінки стану ринків. Наприклад, у практиці країн з розвинутою ринковою економікою використовують індекс Хіршмана. Згідно з цим індексом, безпечний рівень ринку з погляду його монополізації вимагає присутності на ньому не менше десяти конкуруючих фірм. При цьому встановлена межа в загальному обсязі продаж для кожного випадку. Наведемо обмеження рівня монополізації компаній:  
? питома частка однієї, найбільш великої, компанії в загальному обсязі усіх продаж певного товару на ринку не повинна перевищувати 31%;  
? питома частка двох, найбільш великих, компаній не повинна перевищувати 44%; 
? питома частка трьох, найбільш великих, компаній не повинна перевищувати 54%.  
? питома частка чотирьох, найбільш великих, компаній не повинна перевищувати 64%. 
Подібним чином обмежується монопольне становище підприємства на ринках згідно з чинним законодавством України. Якщо частка підприємства на ринку певного товару більша ніж 35%, його становище визнається монопольним. До такого суб'єкта підприємницької діяльності держава має право застосовувати додаткові заходи з обмеження його монопольного становища. 
Крім того, держава захищає підприємців від неправомірного використання фірмових найменувань, "оманливої" реклами. Антимонопольно регулювання підприємницької діяльності, захист від недобросовісної конкуренції спрямований на підвищення ефективності підприємницького сектора, гармонізації його інтересів з інтересами суспільства в цілому. 
Головним напрямком регулювання конкуренції є сприяння розвитку середнього та малого підприємництва, забезпечення сприятливих умов для розширення мережі нових підприємств. Активна політика держави щодо підтримки малого та середнього підприємництва, посилення контролю за ринками є заходом створення конкурентного середовища. Саме таке середо-вище у найкращий спосіб стимулює підприємництво, пошук нових шляхів задоволення суспільних потреб. 
Водночас держава враховує інтереси зростання фірм, підвищення ефективності та конкурентоспроможності їх діяльності. Тому втручання держави в процеси зростання фірми, збільшення її частки в загальному обсязі виробництва й збуту не можуть бути прямолінійними, надмірно жорсткими. Адже бажання суб'єктів підприємницької діяльності знайти додаткову підтримку, узгодити та захистити свої інтереси можуть виявитися у створенні форм виробничої, фінансової та комерційної взаємодії. Такі заходи спрямовані на зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції, освоєння нових ринків, зростання обсягу продаж. 
Отже, регулювання конкуренції, контроль за станом ринків відповідає інтересам підприємницького сектора. 
? 
Використана література 
1. Александрова Олена Станіславівна, Зубчик Олег Анатолійович Конкуренція: благо чи зло. Специфіка та тенденції розвитку.- К.: Обрії, 2006.- 144 с. 
2. Портер. К. Міжнародна конкуренція. К.:2005 
3. Робинсон. Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции. М. 2007 

поступове наближення до нуля економічних прибутків у  довгочасному періоді. Шляхом зміни  товару і видатків на рекламу підприємство може збільшити попит на свій товар у більшій мірі, ніж зростуть його витрати. 
Диференціація товару, хоча і пов'язана з певними проблемами і непевностями, забезпечує споживачів різноманітними товарами та зумовлює їхнє поліпшення в майбутньому. Чи компенсують повністю ці риси "витрати" монопольної конкуренції -- складне і не до кінця розв'язане питання. 
Виробник в умовах монопольної конкуренції, маніпулюючи товаром, може домогтися хоча б тимчасової переваги над конкурентами. Такий самий результат може бути досягнутий виробником з допомогою реклами та інших засобів стимулювання збуту. Якщо диференціація товару пристосовує його до споживчого попиту, то реклама пристосовує споживчий попит до товару. 
Рекламі властиво двоїстий вплив на попит. Припускається її вплив як на формування потреб, так і на їхні зміни. З однієї сторони вплив реклами на збільшення попиту на продукт ув'язується з можливістю продавця збувати велику кількість свого продукту незалежно від призначуваної ціни, чим без помочі реклами, тобто граничні витрати на рекламу збільшують прибутки. Проте, з іншого боку, висловлюється нагадування про те, що прибуток від повторення реклами збільшується не нескінченно, тому що опір, що викликає зменшення прибутку увесь час посилюється в міру того, як розширюються витрати по збуту. 
Мета реклами підприємства, що діє в умовах монопольної конкуренції, проста. Підприємство сподівається збільшити свою ринкову частку і посилити лояльність споживачів щодо його диференційованого продукту. Іншими словами, це означає, що підприємство сподівається, що реклама пересуне криву його попиту вправо і одночасно зменшить її цінову еластичність. 
Важливовивчити як переваги, так і вади реклами і звинувачення проти неї. До того ж, треба пам'ятати, що реклама пов'язана не лише з монопольною конкуренцією. Диференціація товарів та інтенсивна реклама є характерними рисами багатьох олігопольних галузей. 
Прихильники реклами виправдовують її, бо вона: допомагає споживачам здійснити розумний вибір; підтримує національні системи зв'язку, оскільки радіо, телебачення, журнали і газети фінансуються частково за рахунок реклами; прискорює розвиток товарів, оскільки спонукає підприємства постійно їх поліпшувати; дає фірмам змогу реалізувати ефект масштабу; стимулює конкуренцію, заохочує видатки і забезпечує високий рівень зайнятості. 
Критики доводять, що реклама: швидше збиває покупців з пантелику, ніж їх інформує; нераціонально відволікає ресурси із важливіших галузей застосування; зумовлює певні зовнішні витрати; витрати і ціни замість зменшуватись зростають; заохочує монополію і не є стратегічним чинником, що визначає видатки і забезпечує зайнятість. 
На практиці підприємець, що діє в умовах монопольної конкуренції, прагне такого поєднання ціни товару і стимулюючої збут діяльності, яке буде максималізувати його прибуток.  
Економічні прибутки спонукають нові фірми вступити в галузь, в ході конкуренції вони будуть ліквідовані. Збитки викликають масовий вихід фірм із галузі доти, поки нормальні прибутки не будуть відновлені. Таким чином, якщо ціна просто покриває витрати на одиницю продукції при обсязі виробництва, для котрого МR = МС, то становище рівноваги досягається у довгостроковому періоді. Тобто, фірми, що діють в умовах монополістичної конкуренції, мають тенденцію до одержання нормального прибутку в довгочасному періоді. 
На ринках із монополістичною конкуренцією не досягаються ні ефективне використання ресурсів, ні виробнича ефективність. Монополістичний елемент викликає деяке недовикористування ресурсів для виробництва товарів в умовах цієї ринкової структури. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в довгостроковому періоді, указуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, що із використанням тих же ресурсів можна було б зробити. 
У додавання до витрат, пов'язаних із надлишковою потужністю, існують також витрати, коли фірма намагається переконати споживача в тому, що її товари відрізняються від товарів конкурентів . Монопольно конкурентні ринки характеризуються наявністю товарних знаків, безупинної розробки нових товарів і поліпшенням старих. Багато споживачів переконані, що якість товарів із відомими марками перевершує якість конкурентної продукції.  
Являючись проміжним типом таких ринкових структур, таких як досконала (чиста) конкуренція і чиста монополія, монополістична конкуренція впитала в себе риси їх обох. Ці риси відбиваються як у визначенні умов її існування, так і в особливостях поводження. Але усе ж, приходячи самостійною структурою монополістична конкуренція придбала і свої власні властивості. 
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА. 
1. Агапова И.И. История экономической мысли. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем". Издательство ЭКМОС, 1998г. - 248 с. 
2. Андрощук Г. "Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність", "Українські ділові новини", 1994 р., №41 
3. Бізнес №28 (391), 10 липня 2000 року. /Промислово-торгівельний огляд/ Відповідальний за випуск В.Анікеенко. -. вид. ЗАТ "видавництво "Бліц-Информ" С.28-32. 
4. Бізнес №29 (392), 17 липня 2000 року. (Промислово-торгівельний огляд/ "Лимонадные Джо'2000" І.Серєєв, М.Моргунський, Відповідальний за випуск В.Анікеенко). -. вид. ЗАТ "Видавництво "Бліц-Информ".С.26-30. 
5. Гребнев Л.С., Нуреев Р.М. Экономика. Курс основ для стедентов экономических ВУЗОВ. -М. Вита-пресс, 1998. С. 240-247 
6. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.-К.: Основи, 1994,-336с. 
7. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроекономика: Учебник. 2-издание-М.: МГУ им.М.В.Ломоносова. издательство "Дело и Сервис", 1999.-320 с. 
8. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики: Учеб.пособие.-К.:Вища шк. - Знання, 1998.-478с.: ил. 
9. Курс экономической теории: Учебное пособие /Под ред. проф. Чепурина М.Н., проф. Киселевой Е.А.-Киров: Изд-во "Вятка", 1994, с.624 
10. Львов Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса Санкт-Петербург. Объединение "Печатный двор", 1992.-382 с. 
11. Макконнелл Кэмпбелл Р., Бою Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2.-М.: Республика, 1992.-400с.: табл., граф. 
12. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л. Мікроекономіка/ Пер. з англ. А.Олійник, Р.Скільський-К.: Основи, 1996-646с. 
13. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки.-Київ: Лібра, 1998.-256с. 
14. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 320 с. 

Реферат на тему: 
Сутність, функції і типи каналів розподілу товарів виробничого призначення 
Розподіл товарів - це передача права власності на товар у процесі його переміщення від виробника до споживача. 
Більшість підприємств користується послугами торговельних посередників, щоб якомога ефективніше (швидше, кваліфікованіше) організувати збут своєї продукції. З цією метою виробники формують канали розподілу товарів. Канал розподілу товарів: 
o це сукупність незалежних організацій чи окремих осіб, які виконують усі посередницькі функції щодо фізичного переміщення товарів і передачі права власності у процесі їх просування від виробника до споживача; 
o це організації, через які має пройти товар з моменту виготовлення до моменту споживання. 
До загальних цілей учасників каналів розподілу товарів належать: 
o прибутковість; 
o доступ до продукції та послуг; 
o ефективний розподіл та збут; 
o лояльність споживачів. 
Розрізняють два базисних типи каналів розподілу товарів: прямі та опосередковані. Прямі (без участі посередників) канали розподілу використовують фірми, які бажають контролювати маркетингову програму загалом, підтримують тісні контакти зі споживачами, мають обмежені цільові ринки і достатню кількість засобів для організації збуту. Використання прямих каналів збуту надає виробнику переваги, пов'язані з можливостями: 
o глибше вивчати ринок своїх товарів; 
o підтримувати тісні зв'язки з основними споживачами; 
o здійснювати наукові дослідження, спрямовані на поліпшення якості своєї продукції; 
o прискорювати цикл реалізації і, як наслідок, обіг капіталу, що, у свою чергу, дає змогу підвищувати загальну суму прибутку. 
Проте така форма розподілу товарів має певні недоліки: 
o збільшує витрати виробника (зокрема, на створення запасів, підготовку продукції, зберігання, формування партій для відвантаження тощо); 
o потребує підготовлених кваліфікованих кадрів для виконання відповідної роботи; 
o потребує наявності необхідних виробничих, інформаційних та фінансових ресурсів; 
o її можуть здійснити лише великі конкурентоспроможні підприємства. 
Опосередковані (за участю посередників) канали розподілу фірми використовують для нарощування обсягів продажу товарів, розширення ринків збуту, кращого їх охоплення, повнішого задоволення потреб споживачів. 
З економічного погляду завдання торговельних посередників - трансформувати асортимент продукції, який пропонується виробниками, в асортимент товарів, необхідних споживачам. 
Незважаючи на те що при використанні посередників виробник певною мірою втрачає контроль над продажем товарів, він дістає й певні вигоди: насамперед з погляду економії скорочуються витрати на транспортування товарів, тимчасове їх зберігання, сортування тощо, що дає змогу більше уваги приділяти виробництву продукції, її вдосконаленню та заміні на нову. Приклади зменшення кількості постачально-збутових операцій між виробником і клієнтом при переході від прямих до опосередкованих каналів розподілу товарів показано на рис. 10.1. 
У першому варіанті три виробники, які використовують прямий маркетинг для продажу своєї продукції трьом клієнтам, мають дев'ять постачально-збутових операцій. Кількість таких операцій можна зменшити до шести, якщо діяти через одного дистриб'ютора. 
Переваги використання посередника зростають із збільшенням кількості виробників та клієнтів і відповідно кількості постачально-збутових операцій між ними, у чому переконує другий варіант (див. рис. 10.1). Зокрема, використання прямого маркетингу передбачає 16 постачально-збутових операцій між виробниками і клієнтами, тоді як через дистриб'ютора кількість операцій зменшується вдвічі. 
Але необхідно з'ясувати, хто з учасників переміщення товарів від виробника до споживача і які функції виконуватиме. Виробник, наприклад, може ліквідувати чи замінити окремі організації в системі каналу розподілу, але жодна з функцій не може бути ліквідована (функції ліквідованої організації чи учасника каналу передаються існуючим або новоорганізованим). Інакше кажучи, якщо товаровиробник не користується послугами торговельних посередників, то функції з організації збуту (рис. 10.2) виконують власні збутові організації підприємства. 
Структуру та рівні основних типів каналів розподілу ТВП показано на рис. 10.3. 
Довжина каналу розподілу - це кількість рівнів у каналі розподілу ТВП. 
Ширина каналу розподілу - це кількість посередників на кожному рівні каналу розподілу ТВП. 
Рівень каналу розподілу - це відсутність чи наявність певної кількості посередників, які виконують відповідні функції з переміщення товару і передачі права власності від виробника до споживача. Розрізняють канали нульового рівня (без посередника), однорівневий (один торговельний посередник), дворівневий (два посередники) тощо. 
Кількість рівнів каналу розподілу залежить від галузевої належності, виду товару, характеру і розмірів ринку, наявності посередників тощо. 
Існують певні відмінності між каналами розподілу споживчих товарів і ТВП. Зокрема, канали розподілу ТВП мають такі характеристики: 
o частіше використовуються прямі канали порівняно з опосередкованими; 
o рідко використовується роздрібна торгівля; 
- за відносно меншої кількості покупців обсяг замовлень більший порівняно з каналами споживчих товарів; 
- великий обсяг продажів за специфікаціями; 
- завдяки спеціалізації на певних видах ТВП незалежні учасники каналів збуту, як правило, більш кваліфіковані. 
У практиці функціонування промислового ринку розрізняють два основних способи реалізації ТВП (рис. 10.4): розробку на замовлення і роботу на вільний ринок. 
Для реалізації ТВП найчастіше застосовують перший спосіб, проте практикується також реалізація на вільний ринок через оптову і роздрібну торгівлю. 
Окремі промислові підприємства реалізують товари через власну роздрібну мережу (наприклад, окремі нафтові компанії продають бензин через власні автозаправні станції) з таких причин:  
- реалізація через оптові організації іноді невиправдано дорога;  
- реалізація через власні магазини дає змогу досліджувати ринок, випробовувати нові форми торгівлі та технічного обслуговування;  
- реалізація через власні магазини полегшує формування ринку і застосування на практиці пробного маркетингу для перевірки та вивчення попиту на нові товари. 
Форми прямого маркетингу використовують як інструменти передавання інформації про товар цільовим покупцям з метою стимулювання продажів. 
До основних форм прямого маркетингу належать: 
- індивідуальний продаж; 
- маркетинг поштою; 
- маркетинг за каталогом; 
- телефонний маркетинг; 
- купівля в інтерактивному режимі. 
Пряму реалізацію ТВП підприємства можуть здійснювати через власні регіональні збутові філіали (наприклад, для реалізації споживачам запасних частин, виконання сервісних послуг). У розвинених країнах виробники через своїзбутові філіали реалізують нові види продукції, оскільки за допомогою таких філіалів можуть не лише зберігати продукцію, а й контролювати обсяги її реалізації. 
Виробники можуть також реалізовувати свою продукцію через власні збутові контори, які, як правило, розташовуються у виробничих приміщеннях і не створюють запасів. Іноді виробники організовують склад своєї продукції у споживача, якщо останній закуповує її на певну суму щорічно. 
Список використаної літератури 
1. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. - М.: Экономика, 1989. 
2. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с англ. - М.: Финстатинформ, 1993. 
3. Бобровников Г. Н., Клебанов А. И. Комплексное прогнозирование создания новой техники. - М.: Экономика, 1989. 
4. Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом: Пер. с англ. - М.: Экономика, 1991. 
5. Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Шдруч. - К.: Вид-во КНЕУ, 1998. 
6. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Шдруч. для вузів. - К.: Лібра, 1998. 
7. Герасимчук В. Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1994. 
8. Державна система стандартизації. - К.: Держстандарт України, 1994. 
9. Долинская М. Г. Маркетинг и конкурентоспособность промышленной продукции. - М.: Изд-во стандартов, 1991. 
10. Евдокимов Ф. И., Гавва В. М. Азбука маркетинга: Учеб. пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - Днепропетровск: Сталкер, 1998. 
11. Жариков В. Д. Прогнозирование потребности в оборудовании. - М.: Экономика, 1986. 
12. Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 1997. 
13. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг: Навч. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 1998. 
14. Лавров С. М., Злобин С. Ю. Основы маркетинга промышленных объектов. - М.: Внешторгиздат, 1989.