Керівництво та лідерство

5. ПАРАДОКСИ ЛІДЕРСТВА

 “Парадокс лідера” виявляється у двох варіантах:

Перший парадокс полягає в тому, що, стаючи лідером тієї чи іншої спільноти, індивід змушений діяти не лише в інтересах тих, хто сприяв його лідерству, а й в інтересах групи в цілому задля піднесення свого лідерського статусу. І тоді ті, хто сприяв його піднесенню до статусу лідера, відмовляють йому в підтримці і шукають заміну (це особливо яскраво можна продемонструвати на прикладі політичних лідерів).

Другий парадокс: чим активнішим є лідер, тим більше він ускладнює взаємовідносини всередині групи, що погіршує психологічну атмосферу в колективі й веде до зростання незадоволення ним. Відповідно, чим менш діловим, але більш неформальним є лідер, тим менше він вимогливий до своїх підлеглих. У кінцевому результаті ефективність досягнень групи зменшується, що також призводить до зростання незадоволення лідером. 
 
Наслідок “парадокса лідера” – безперервна динаміка появи, висування, становлення і зміни лідерів, що відображає поступальний розвиток групи. Якби такої динаміки не було, не було б і розвитку. Довготривалі збереження “вічних” лідерів – це ситуація, характерна для тоталітарних і авторитарних систем, яким притаманні застій і низькі темпи розвитку. У більшості суспільних систем, що динамічно розвиваються, лідерство в тих чи інших масштабах обмежено певними часовими межами (наприклад, обмеження перебування на політичних постах). Це, на думку Д.Ольшанського, – цивілізовані механізми подолання “парадокса лідера”. За рахунок таких механізмів відбувається саморегуляція взаємовідносин у системі “лідер – група”. [7. c. 18.]

                         6.  ПСИХОЛОГІЯ ЛІДЕРА

Як уже зазначалося, прагнення  до лідерства притаманне більшості  індивідів. Однак у досягненні лідерського  статусу на перешкоді їм може стати низка психологічних бар’єрів:

·    невміння чітко визначити життєву мету або відсутність її як такої (лідери, як правило, знають, чого вони домагаються); 
·    нездатність зосередити власні зусилля на досягненні визначеної мети (“розпорошеність” у спрямуванні зусиль);

·    нерішучість, страх змінити існуючий стан, страх перед ризиком;

·    низький рівень самооцінки;

·    безініціативність;

·    догматизм, відсутність креативного мислення;

·    високий рівень самокритичності;

·    нерішучість, високий рівень тривожності;

·    замкнутість, низький рівень комунікативності;

·    поклоніння перед авторитетами, несамостійність;

·    самовпевненість і самозакоханість;

·    надмірна обережність;

·    емоційна нестриманість, агресивність;

·    зарозумілість і нехтування інтересами, проблемами, якими переймаються люди;

·    неорганізованість, невміння доводити справу до кінця.

     Для того, щоб реально розраховувати на лідерство в групі (колективі), потрібно:  
·    по-перше, правильно оцінити свої лідерські якості і сфери їх застосування (не прагнути охопити все, а визначити пріоритетні напрями впливу на ситуацію, взаємовідносини в колективі тощо);

 

Керівник	Лідер
1	2
Призначається офіційно	Визначається стихійно
Має надані законом певні права  та обов’язки	Може не мати формальних прав і обов’язків
Наділений системою офіційно вста-новлених санкцій, використо-вуючі які може впливати на підлеглих	Не має офіційно встановленних  певною системою санкцій
Представляє свою групу в  зовнішній сфері  відносин	У сфері своєї  активності обмежений внутрішньогруповими  стосунками
Несе відповідальність перед  законом  за справи у групі	Не несе відповідальність перед законом  за справи у групі
1	2
Регулює офіційні відносини  групи  як соціальної  спільності	Регулює міжособистісні стосунки у групі
Пов’язаний  з усією  системою сус-пільних відносин, оскілько  керівниц-тво є елементом  макросередовища	Лідерство винвкає за наявності  мікросередовища (мала група)
Керівництво є явищем стабільнішим, ніж лідерство	Висунення лідера залежить від настрою групи, змін в міжособистісних  відносинах
Процес прийняття рішень керівником  значно складніший, він  опосередко-ваний  багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі чи організації	Здебільшого приймає безпосередні рішення , які стосуються групової діяльності
Добре розуміє особливості  системи, її правила і процедури	Не намагається зберегти існуючу систему, меншою мірою ніж  керівник, спирається на загально-прийняті управлінські методи, може нехтувати  правилами управлінської ієрархії
Передусім зважає на  кількісні, а не на якісні  показники	Головним принципом успіху вважає невимушеність
Шукає добросовісних виконавців	Шукає однодумців
Не вибачає помилок  ні собі, ні іншим	Переважно визнає свої помилки  і не боїться виправляти їх

 

1	2
Високоосвідчений  спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свійпрофесійний і науковий рівень, навчає складних процедур і методів	Непередбачуваний, винахідливий
Вважає, що навіть висококомпетентні  підлеглі нездатні працювати без  контролю і вказівок зверху	Діє за принципом рівності
Намагається створити собі  хороший імідж, хоча це в принципі неможливо через конфліктну природу  відносин між ним і підлеглими	Цінує повагу колег, має високу репупацію, з повагою ставиться  до працівників, захищає їх інтереси

 

 

·    по-друге, не замикати на собі всі лідерські функції, а делегувати їх членам колективу, залишивши для себе стратегічно важливі й визначальні (тим самим лідер отримує статус головного, а члени колективу – відповідальність);

·    по-третє, випереджати членів колективу за рівнем загального розвитку, не стаючи при цьому недосяжним;

·    по-четверте, володіти психологічними засобами впливу на колектив;

·   з рештою, бути готовим до постійного психологічного самоаналізу, виявляти волю і прагнення до безперервного самовдосконалення, розвивати харизматичні якості.

Харизма – це особливий  тип лідерства, заснований на виняткових якостях індивіда, що дозволяють йому здійснювати визначальний вплив  на поведінку оточуючих. Німецький  соціолог М.Вебер, який ввів у науковий обіг термін “харизма”, визначав її як спосіб керівництва, заснований на вірі підлеглих у надзвичайні здібності  лідера, його мудрість, героїзм і, навіть, святість. На думку більшості психологів, харизма – це вроджені якості людини, інакше кажучи, це божий дар, який або є, або немає. Проте це аж ніяк не означає, що окремі харизматичні риси не можна в собі розвинути. Маються на увазі, зокрема, такі якості, як упевненість у собі, активність діяльності, ініціативність, інноваційність, людяність, емпатичність тощо.

           

8. Різниця  між  керівником та лідером 

Лідер і керівник відрізняються  в наступному:

- якщо керівник, як правило, призначається, то лідер висувається групою стихійно;

- якщо керівник має обумовлені законом, розпорядженнями права та обов’язки, то лідер, як правило, їх не має;

- якщо керівник використовує ці права і обов’язки, то лідер – ні, його голов-ні козирі – авторитет, вплив;

- лідер, безперечно, є неординарною особистістю (не обов’язково із соціаль-но позитивними якостями), продуктом природного відбору, і ці якості постій-но потрібно підтверджувати, а якості керівника сприймаються як стабільні.

- діяльність лідера і  керівника  має неодинакову  спрямованність.Керівник налаштований  на реалізацію завдань групи,лідер  – на її внутрішні інтереси;

-  експресивний лідер,  стаючи формальними керівником, розвалює групову діяльність  або змушений переорієнтуватися  на інструментальні функції (ділова  сфера). Це може сприсинити його  конфлікт  з групою (він або  не стає керівником, або перестає  бути лідером);

- існує не так багато  груп, яким властиве  поєднання  в одній особі керівника та  інструментального лідера,як правило  таким є – науковий колектив.

Таблиця 5.1

Порівняльна характеристика керівника та лідера

 

Керівник	Лідер
1	2
Призначається офіційно	Визначається стихійно
Має надані законом певні права  та обов’язки	Може не мати формальних прав і обов’язків
Наділений системою офіційно вста-новлених санкцій, використо-вуючі які може впливати на підлеглих	Не має офіційно встановленних  певною системою санкцій
Представляє свою групу в  зовнішній сфері  відносин	У сфері своєї  активності обмежений внутрішньогруповими  стосунками
Несе відповідальність перед  законом  за справи у групі	Не несе відповідальність перед законом  за справи у групі
1	2
Регулює офіційні відносини  групи  як соціальної  спільності	Регулює міжособистісні стосунки у групі
Пов’язаний  з усією  системою сус-пільних відносин, оскілько  керівниц-тво є елементом  макросередовища	Лідерство винвкає за наявності  мікросередовища (мала група)
Керівництво є явищем стабільнішим, ніж лідерство	Висунення лідера залежить від настрою групи, змін в міжособистісних  відносинах
Процес прийняття рішень керівником  значно складніший, він  опосередко-ваний  багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі чи організації	Здебільшого приймає безпосередні рішення , які стосуються групової діяльності
Добре розуміє особливості  системи, її правила і процедури	Не намагається зберегти існуючу систему, меншою мірою ніж  керівник, спирається на загально-прийняті управлінські методи, може нехтувати  правилами управлінської ієрархії
Передусім зважає на  кількісні, а не на якісні  показники	Головним принципом успіху вважає невимушеність
Шукає добросовісних виконавців	Шукає однодумців
Не вибачає помилок  ні собі, ні іншим	Переважно визнає свої помилки  і не боїться виправляти їх

 

1	2
Високоосвідчений  спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свійпрофесійний і науковий рівень, навчає складних процедур і методів	Непередбачуваний, винахідливий
Вважає, що навіть висококомпетентні  підлеглі нездатні працювати без  контролю і вказівок зверху	Діє за принципом рівності
Намагається створити собі  хороший імідж, хоча це в принципі неможливо через конфліктну природу  відносин між ним і підлеглими	Цінує повагу колег, має високу репупацію, з повагою ставиться  до працівників, захищає їх інтереси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      

                                         Висновок

 

Донедавна переважала думка, що між поняттями "керівництво", "лідерство" немає суттєвої відмінності, оскільки особа, яка наділена повноваженнями здійснювати керуючі функції, автоматично вважається лідером колективу і має владу над підлеглими.

Однак на практиці ці  складові управлінського впливу не обов'язково

зосереджені в одних руках. Якщо керівництво полягає у праві  особи давати

офіційні доручення і  розпорядження підлеглим і вимагати їх виконання, то

реальна влада залежить від  особистих якостей і ситуації, у якій

перебуває керівник.

Керівництво можна визначити "як процес використання влади задля

досягнення впливу на людей".

Влада - це можливість реально  вплинути на поведінку інших людей, тобто влада - це знаряддя впливу. В свою чергу, вплив - це будь-яка пове-дінка однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших людей.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника  випли-вають з особливостей ролі та функцій, які ними виконуються.

Керівництво передбачає монополію  на прийняття рішень і контроль за ходом їх виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки,

запрошує до цього кожного  співробітника. В результаті змінюється статус

кожного працівника. Якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає

як зовнішня сила, то лідер  перетворює колектив у єдину команду.

 

 

Список  використаної літератури