Загальні підходи в теорії керування

1. Загальні підходи в теорії керування

1.1  Загальні поняття теорії систем і системного підходу

              Терміни теорія систем і системний аналіз, більш коротко — системний підхід, незважаючи на період більш 25 років їхнього використання, усе ще не знайшли загальноприйнятого, стандартного тлумачення.

     Причина цього факту полягає, швидше за все, у динамічності процесів в області  людської діяльності і, крім того, у  принциповій можливості використовувати  системний підхід практично в  будь-який розв'язуваної людиною задачі.

     Навіть  у визначенні самого поняття система можна знайти досить багато варіантів, частина з яких базується на глибоко філософських підходах, а інша використовує повсякденні обставини, що спонукують нас до рішення практичних задач системного плану.

     Виберемо  золоту середину і будемо далі розуміти термін система як сукупність (безліч) окремих об'єктів з неминучими зв'язками між ними. Якщо ми виявляємо хоча б два таких об'єкти: вчитель і учень у процесі навчання, продавець і покупець у торгівлі, телевізор і передавальна станція в телебаченні і т.д. — то це вже система. Коротше, з деякою претензією на пишномовність, можна вважати системи способом існування навколишнього нас світу.

     Більш важливо зрозуміти перевага погляду  на цей світ з позицій системного підходу: можливість ставити і вирішувати, принаймні, дві задачі:

• розширити і поглибити власні представлення про “механізм” взаємодій об'єктів у системі; вивчити і, можливо, відкрити нові її властивості;
• підвищити ефективність системи в тому плані її функціонування, що цікавить нас більше всього.

     Хоча  хронологія науки відносить момент зародження системного підходу до середини поточного сторіччя, проте, можна  зрозуміти, що системний підхід існує рівно стільки, скільки існує Homo Sapiens.

     Інша  справа, що в міру розвитку науки, насамперед — кібернетики, ця галузь прикладної науки сформувалася в самостійний розділ. Галузі системного підходу просліджуються у всіх “відомчих кібернетиках”: біологічної, медичної, технічної і, звичайно ж, економічної науки. У кожнім випадку об'єкти, що складають систему, можуть бути самого широкого діапазону — від живих істот у біології до механізмів, чи комп'ютерів каналів зв'язку.

     Але, незважаючи на це, задачі і принципи системного підходу залишаються незмінними, що не залежить від природи об'єктів у системі.

     Для осіб нашої майбутньої професії найбільший інтерес представляють, природно, економічні системи, а глобальною задачею системного підходу — удосконалювання процесу  керування економікою.

     Тому  для нас предметом системного підходу є питання збору, збереження й обробки інформації про економічні об'єкти і, можливо, технологічні процеси.

     Використовуючи  класичне визначення кібернетики як науки про загальні закони одержання, збереження, передачі і перетворення інформації (кібернетика в дослівному перекладі — мистецтво керувати), можна вважати системний підхід фундаментальним розділом економічної кібернетики. 

2.1.Застосування системного підходу до задач керування 

     Розглянемо  конкретний приклад застосування системного підходу до задачі керування.

     Наприкінці 70 р. м. український МінВуз прийняв рішення глобального обліку інформації про поточну успішності студентів усіх вузів України. Справа була поставлена з розмахом — кожні два тижні семестру всі студенти вузу проходили атестацію по всіх навчальних дисциплінах. Уся ця лавина інформації (звичайно ж, недостовірної — у виді прогнозу майбутньої оцінки на іспиті) передавалася в Київ.

     У Криворізькому гірничорудному інституті (тепер — технічний університет) спробували використовувати ситуацію для удосконалення керування навчальним процесом, оскільки процес збору інформації був обумовлений наказом по міністерству.

     На  першому етапі системного підходу  до задачі було вирішене питання про  виділення підсистем і їхніх  елементів. Як основні підсистеми розглядалися всего три їхні різновиди:

• підсистема “Студенти”;
• підсистема “Кафедри”;
• підсистема “Деканати”.

     Було  зрозуміле, що локальні цілі кожної з  підсистем відрізнялися друг від  друга (у першому випадку це навчання, у другому — навчання, у третьому — керування навчанням на рівні  факультету).

     Разом з тим була і єдина мета функціонування вузу — підготовка фахівців з вищою  освітою. Була визначена і міра оцінки ефективності системи в цілому, нехай навіть у такому примітивному виді, як екзаменаційні оцінки знань. Приймалася в увагу ієрархія підсистем у плані підпорядкування, спрямованість потоків знань і інформації, канали зв'язку між ланками.

     Були  змістовно сформульовані дві  задачі:

     - як за результатами поточного контролю знань оцінити ефективність процесу навчання на даному інтервалі семестру, знайти “вузькі місця” цього процесу;

     - як оцінити ефективність керуючих впливів на систему навчання на кінцевому його етапі — після підведення підсумків сесії.

     При цьому заздалегідь передбачалося, що “винуватцями” недостатньої ефективності навчання можуть виявитися елементи кожної з підсистем.

     Справді, низька успішність може бути обумовлена різними причинами:

• слабкою попередньою підготовкою студентів;
• малоефективними в даних умовах методами навчання;
• промахами в організації навчання.

     Помітимо, що ці висновки поки ніякого відношення до системного підходу не мають, вони сформульовані на підставі розуміння  особливостей процесу навчання.

     Тут, на цьому етапі системного підходу  в будь-якій сфері завжди необхідно  звертатися до “технології” процесів, що відбуваються в системі. А це означає, що в попередній частині системного підходу в однаковій мірі повинні брати участь як фахівці в області системного підходу, так і знавці процесів даної системи. Участь одного з них — особи, що приймає рішення (далі — ЛПР), є обов'язковою.

     На  наступному етапі були розроблені методи збору, збереження й обробки інформації. І тут, як у будь-якому випадку системного підходу до задач керування, довелося вирішувати проблему даних, що збираються.

     Насамперед, довелося поставити і вирішити питання  про оцінки поточного контролю знань, Оскільки це не метри, чи літри, кілобайти, оскільки не існує шкали знань, то що повинно означати оцінка поточного контролю?

     Після обговорення цих питань у середовищі фахівців (експертів в області  навчання у вищій школі) було прийняте рішення — оцінка поточного контролю знань розглядається як прогноз екзаменаційної оцінки.

     Така  домовленість між ЛПР і фахівцями  системного підходу була б необхідна  й у тому випадку, коли мова б йшла не про знання, а про майбутні прибутки чи надої!

     Тут можливе розходження у вірогідності прогнозу, але зі стохастичним характером даних системного підходу приходиться  миритися — така природа явищ у реальному житті.

     Далеко  не завжди “вимір” чогось можна  робити без відчутних наслідків. І нехай навіть збір інформації не приносить прямого морального чи матеріального збитку, що іноді цілком можливо, хоча і не завжди очевидно. Головне в іншому — якщо ми хочемо мати інформацію про елемент системи, то треба прагнути одержати її з найменшими, інформаційними ж, витратами.

     У розглянутому прикладі не використовувалися  ніякі прилади, позбавлені розуму й  емоцій, — джерелами даних і “вимірниками” були люди! Справді, необхідність пророчити свої власні досягнення в умовах, коли вони не тільки від тебе залежать (прогнозувати підсумку іспиту студента), поза всякими сумнівами, хоч мало-мало, але все-таки змінює один з елементів, тобто викладача.

     Таким чином, при застосування системного підходу обов’яхковою є комплексна взаємодія всіх елементів підсистем  з урахуванням можливого ступеня  недосконалості природи таких елементів. 
 
 

   

    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  2.Модель сучасного менеджера, його самовдосконалення. Роль менеджера в організації.

   

    2.1 Модель сучасного менеджера.  Роль менеджера в організації. 

            Менеджер - це людина, що обіймає постійну управлінську посаду й наділена повноваженнями приймати рішення з певних видів діяльності організації, що функціонує за ринкових умов.

     Термін  «менеджер» може вживатися стосовно:

     • адміністратора будь-якого рівня  управління, якщо адміністрування здійснюється сучасними методами;

     • керівника підприємства в цілому або його підрозділів (заводу, відділу, цеху, дільниці);

     • організатора конкретного виду робіт;

     • керівника у стосунках з підлеглими.

     До  менеджера передусім пред'являються  вимоги високого професіоналізму й  компетентності. Він повинен поєднувати риси висококваліфікованого фахівця, що володіє технічними та економічними знаннями, та організатора виробництва, який виконує адміністративні функції. За умов переходу до ринкової економіки  необхідно змінити погляд на природу, роль, сутність і значення прані  керівника. Тепер перше місце  посідає самостійність, ініціативність, підприємливість, творче мислення, готовність до розумного ризику.

     Специфіка праці менеджера полягає в  тому, що виробничі, економічні, технічні й соціальні завдання він вирішує  в основному в організаційному  порядку, впливаючи на людей, які  повинні безпосередньо вирішувати ці завдання.

     Характер  праці менеджера визначається тим, що він реалізує функцію керівництва. При цьому перед ним постає завдання - інтегрувати систему керування  в єдине ціле, координувати дії  її ланок. Управління складається з  виконання різних функцій. Але система  управління тільки тоді стає системою, коли всі її функції і ланки  становлять єдине ціле. Тому найважливішим  обов'язком менеджера є забезпечення погодженості і єдності системи  управління як цілого. Чим чіткіше  в системі управління проведено  поділ праці, тим складніше проходить  процес інтегрування.

     Праця менеджера не лише об'єктивно зумовлена, але й має творчий, ініціативний характер, тому правомірно говорити про  мистецтво управління менеджера. З  одного боку, організація роботи менеджера  підпорядковується певним закономірностям, принципам, а з Іншого - ці принципи мають умовний характер. Правила  й закономірності слугують вихідним пунктом для активної роботи менеджера  над удосконаленням стилю й методів  організації своєї праці.

     Керівництво спільною діяльністю людей полягає  як у взаємозв'язку, єдиноначальності, так і в самоврядуванні групи. Діяльність керівника здійснюється у складі спільної діяльності соціально-економічної  системи. Усі виконавські, організаційні  та адміністративні функції можуть концентруватися в руках керівника  вищої ланки або делегуватися низовим щаблям посадової ієрархії, допоміжним підрозділам, функціональним службам.

     Зі  сказаного можна зробити висновок, що управління спільною діяльністю людей  і є сутністю керівництва - особливого виду економічної діяльності. Керівник досягає мети спільної діяльності, примножуючи свої фізичні та інтелектуальні сили завдяки колективним силам  підлеглих. Це і є завданням керівника  будь-якого управлінського рівня.

     Менеджери - категорія працівників, які професійно здійснюють управління людьми, вони відповідальні  за отримання результатів від  конкретних зусиль інших людей, котрі  працюють як індивідуально, так і  об'єднані в групи чи організації.

     Сучасні менеджери стикаються з різноманітними цікавими й суперечливими ситуаціями. Звичайний виконавець працює 60 робочих  годин на тиждень, виконує величезний обсяг замовлень за зміну; стикається з наростанням складності внаслідок  глобалізації, внутрішньої конкуренції, урядового тиску та регулювання  відносин з акціонерами. Швидкі зміни, непрогнозовані зриви, великі та малі проблеми ще більше ускладнюють завдання. Робота менеджера непередбачувана  та самостверджувальна, вона вимагає  творчості. Робота менеджера ніяк не вкладається в якусь одну площину  й потребує від особи володіння  широким колом навичок. Усі навички  поділяються на три категорії: концептуальні, людські й технічні.