Вплив технологічних новацій на стратегію підприємства

Сильні сторони (strenght) — це внутрішні чинники підприємства (інноваційний потенціал, ресурси), що є основою для формування певної стратегії.

Слабкі сторони (weaaknesses) — це ті види діяльності, які гальмують інноваційний розвиток підприємства.

Можливості (opportunities) — це ще не використані фірмою альтернативи, які в разі їх використання можуть принести успіх.
Загрози (threats) — це процеси, що перешкоджають руху фірми в напрямі намічених цілей.

Найбільш сприятливою для підприємства є ситуація, коли можливості зовнішнього середовища збігаються із сильними сторонами підприємства. Навпаки, загрози з боку зовнішнього середовища, накладені на слабкі сторони підприємства, створюють передумови кризової ситуації і унеможливлюють досягнення цілей організації. Нижче наводяться чинники, що можуть бути сильною стороною фірми або, навпаки, містити загрозу її існуванню.

До них належать:

      наявність фінансових ресурсів;

      проектно-конструкторська база;

      технологічна база;

      компетенція керівництва;

      розуміння ринкової ситуації;

      виробничі потужності підприємства;

      якість і новизна продукції;

      рентабельність;

      обсяг продажу;

      науково-дослідна база;

      генерування ідей;

      репутація на ринку;

      патентна захищеність;

      асортимент продукції;

      виробниче обладнання.

Сильні сторони підприємства можуть бути використані як основа для формування інноваційної стратегії та конкурентних переваг. Якщо сильних сторін недостатньо, щоб сформувати на їх основі успішну інноваційну стратегію, необхідно створити базу, на якій ця стратегія могла б будуватися.
Водночас інноваційна стратегія має бути спрямована на усунення слабких сторін, які роблять підприємство вразливим і заважають його інноваційній діяльності.
        Вивчаючи сприятливі можливості та загрози зовнішнього середовища, необхідно звертати увагу на такі чинники:

      зміна потреб ринку;

      нові конкуренти;

      нові продукти;

      нова технологія;

      демографічні тенденції;

      політика держави;

      сировинна база;

      поставка матеріалів;

      економічні тенденції;

      нові споживачі;

      нові законодавчі норми та правила;

      торговельні обмеження.

Висновок

        Отже, кризова ситуація в інноваційній сфері українських підприємств зумовлена відсутністю стратегії інноваційного розвитку, де інноваційний розвиток – це безперервний процес удосконалення діяльності підприємства за допомогою використання інновацій, які впроваджуються у всі сфери менеджменту, а саме: виробництво, кадрова політика, маркетингова політика та фінансова політика підприємства.

        Вибір же підприємством певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників, серед яких: умови і фактори зовнішнього середовища, сфера діяльності підприємства, номенклатура та асортимент її продукції, тривалістьжиттєвого циклутоварів, її можливість здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій, рівень науково-технічного та технологічного потенціалу тощо.

       Для розроблення стратегії інноваційного розвиткуможна застосовувати різні методи та моделі, але зважаючи на поведінку організації та зовнішнього середовища, формування корпоративної стратегії інноваційного розвитку підприємства повинно закінчуватися розробкою стратегічних висновків за кожним видом бізнесу щодо можливих альтернативних напрямків, які може обирати підприємство на стадії реалізації стратегії інноваційного розвитку.

      Особливе значення це має для підприємств, які виготовляють харчові продукти, зокрема для хлібопекарень. Впровадження на підприємствах хлібобулочної промисловості стратегії інноваційного розвитку дасть змогу успішно діяти в умовах глобалізації, що і буде перспективою подальших досліджень в даному напряму.

Список використаної літератури:

1.        Боготирьова Л.Д. Стратегічний менеджмент: Навч. посібник з курсу «Стратегічний менеджмент».

2.        Василенко В.А., Ткаченко Т.І., Стратегічне управління: Навч. посібник.

3.        Галушка З.І., Комаринський І.Ф. Стратегічний менеджмент: Навч.-     методичний посібник. – Чернівці, 2006.

4.        Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник.– К.: Знання, 2006.

5.        Ігнатьева І.А. Стратегічний менеджмент: теорія, методологія, практика:    Монографія. – К.: Знання України, 2005.

6.        Пономаренко В.С., Пушкар О.І., Тридід О.М. Стратегічне управління   розвитком підприємства: Навч. посібник.

7.        Голляк Ю.Б. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності стратегічних  галузей Української економіки// Актуальні проблеми економіки.

8.        Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Стратегічне управління: Навч. посібник.

9.        Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і   доп.

10.   Капітан І.Б. Формування стратегічного управління інноваційною діяльністю     підприємств на засадах маркетингу//Актуальні проблеми економіки. – 2006.

11.   Шелегеда Б.Г., Касьянова Н.В., Берсудський А.Я. Стратегічне управління     потенціалом підприємства: Монографія. – Донецьк: ІЕП НАН України,     Донецький УЕП, 2006.

12.   Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності:Навч. посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005

14