Внутренний экономичесий механизм

    Рис. 2. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму: ВЕМ - внутрішній економічний механізм; ЦВ - центр  витрат; ЦП (у.) -центр умовного прибутку; ЦП (р.) - центр реального прибутку.

    Центри  прибутку та центри витрат розрізняються за своїм ступенем свободи, тобто за повноваженнями окремих підрозділів у питаннях оперативного планування діяльності. Якщо керівник центра витрат може самостійно визначити лише величину, структуру витрат, все решта контролюється вищим керівництвом, то керівник центра прибутку має значно більші права і може контролювати і визначати не лише витрати підрозділу, а й встановлювати самостійно обсяги виробництва, відповідати за прибутки, реалізовувати продукцію, заключати договори з постачальниками.

    Центри  витрат мають місце в будь-якому  випадку, а центр прибутку, відповідно, складається з центрів витрат.

    ВЕМ може функціонувати на основі чотирьох форм, запропонованих на рисунку:

    - централізована форма. Характеризується  повним регулюванням діяльності  підрозділів з боку центрального  апарату управління. Вона складається  з сукупності лише центрів  витрат. Перевагами центральної  форми є: визначеність та простота  у функціонуванні; чіткий розподіл  повноважень; ієрархічність управління, за якої кожний рівень контролюється  вищим і підпорядковується йому  тощо. Недоліками є: надмірно централізується  управління виробництвом; низький  ступінь самостійності підрозділів;  висока залежність від центрального  апарату управління.

    - частково децентралізована форма.  Характеризується частковим регулюванням  діяльності підрозділів і складається  з центрів умовного прибутку, які в свою чергу включають  центри витрат. Переваги: часткова  самостійність підрозділів; розвантаження  вищого керівництва. Недоліки: порушення  принципу єдиноначальності; ускладнення  контролю та обліку діяльності  підрозділів.

    - децентралізована форма. Характеризується  делегуванням повноважень з прийняття  рішень, тобто підрозділи самостійними бізнес-одиницями. Складається з центрів прибутку (рельно прибутку), які в своїй структурі мають ценри витрат. Це можуть бути міні-підприємства, філії, відділення, що входять до великих та дуже великих підприємств. Перевагами форми є: самостійність підрозділів; часто підрозділи здійснюють реалізацію своєї продукції; мають право розпоряджатися частиною прибутку від її реалізації; висока відповідальність підрозділу за результати роботи; оперативне прийняття рішень на відповідних рівнях управління; рішення приймаються тими спеціалістами, які найглибше розуміються на суті проблеми; більша зацікавленість працівників. Недоліками: висока самостійність може пизвести до конкуренції між підрозділами; ускладнення процесу координації діяльності тощо.

    - змішана форма. Передбачає поєднання  в собі рис, переваг та недоліків  трьох попередніх форм.

    Ценралізована форма функціонування ВЕМ характерна для малтх підприємств, оскільки там одна людина може виконувати безліч функцій управління підприємством. Але коли ми говоримо про велике підприємство, то тут одна людина не взмозі контролювати діяльність на всіх рівнях управління. Тому керівництво  підприємства вимушене призначати додатковий відповідальний персонал, який наділяється  самостійністю у прийнятті рішень. І для таких підприємств будуть характерні частково децентралізована та децентралізована форма функціонування ВЕМ.

    Змішана форма притаманна для середніх та великих підприємств, а також  для підприємств, які знаходяться  на перехідному етапі від централізованих  форм функціонування до децентралізованих, тобто на таких підприємствах , де чатина виробництва поступово переходить на децентралізацію, а частина все  ще залишається на повній централізації  управління виробництвом.

    Важливо зауважити й те, що одна й таж  форма функціонування ВЕМ може суттєво  відрізнятися на різних підприємствах. Все залежить від ступеня самостійності  створених центрів прибутку та центрів  витрат.

    На  форму функціонування економічного механізму підприємства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить виробнича структура підприємства та його підрозділів, характер технологічних процесів та їх оснащеність, форми організації виробництва, праці та управління. У міру підвищення серійності виробництва розширюється застосування високопродуктивного спеціального обладнання, прогресивних технологічних процесів, зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємством взагалі.

    Сучасний  період розвитку промислового виробництва  характеризується високим ступенем оновлювання об’єктів виробництва. У зв’язку з тим, що виробничий апарат промислових підприємств  оновлюється повільніше, ніж вироби, що виготовляються, виникає одна з  найгостріших проблем сучасного  виробництва — проблема його адаптації  до динамічної зміни продукції. Тому сучасна виробнича система, на якій ґрунтується економічний механізм, має бути:

• високоефективною — вирізнятися високою продуктивністю при мінімальних витратах виробництва;
• високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудових і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об’єктів виробництва;
• стабільною — характеризуватися постійним складом і структурою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва протягом певного періоду часу.

    Не  менш суттєву роль при формуванні економічного механізму відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього  середовища) можуть застосовуватись  договірні форми регулювання  діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб’єктами ринку, взагалі мають широку свободу  поведінки.

    За  рахунок внутрішньої спеціалізації  та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають  більші можливості підвищувати загальний  рівень кваліфікації персоналу, завантажувати  обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих  корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову  диверсифікацію капіталу з однієї галузі економіки в іншу, що поряд з  тими перевагами, які вони мають  за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для  економіки періодах. Диверсифікація поряд з науково-технічним прогресом  стала головним напрямком підприємництва великого капіталу.

    Найважливішою рисою підприємства в сучасних умовах господарювання має бути адаптація  до змін навколишнього середовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економічного механізму підприємства значною мірою залежить також  від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову  нішу, чи забезпечити стабільну діяльність, чи не звертати увагу на зміну ринкових умов функціонування.

    На  думку провідних фахівців, адаптація  можлива при вирішенні трьох  фундаментальних проблем, що безпосередньо  впливають на форму економічного механізму підприємства:

1. Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.
2. Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка б забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та системи контролю.
3. Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.

    Послідовне  вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне  підприємство визначає свою стратегію  адаптації виходячи з власних  особливостей. 
 
 
 
 

Висновок

    В основу організації внутрішнього економічного механізму підприємства закладено  комерційний розрахунок. У ринковій економіці внутрішній економічний  механізм підприємства базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність і самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто методика ведення господарювання, що здійснюється в постійному порівнянні витрат і результатів діяльності, мета якої отримання максимального прибутку при мінімальних витратах капіталу з мінімальною часткою ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємства визначається основним орієнтиром - прибутком.

    Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові  дії підприємства регламентуються  державою через економічні методи - за допомогою важелів відповідної  податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Підприємства несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, банками, державою. За свої зобов'язання підприємство відповідає власним капіталом і доходами. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі великих збитків і неможливості виконати зобов'язання перед кредиторами.

    Організація внутрішнього економічного механізму  підприємства відображає галузеві особливості, специфіку виробництва продукції, послуг;рівень її технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних  факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній галузі, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування внутрішнього економічного механізму для протидії ризику,забезпечення страхового захисту засобів виробництва і результат праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М. Г. Грещак, О. М. Гребешкова, О. С. Коцюба; за ред. М. Г. Грещака. — К.: КНЕУ, 2001. — 228 с.
2. Економіка підприємств: Підручник/ За заг. ред. С.Ф.Покропивного. –Вид.2-ге, перераб. та доп. -К.: КНЕУ, 2000.
3. Козловський В.О.Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму. / Козловський В.О., Дончак Л.Г. //Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2009. - №5.- С. 37-39.
4. Опорний коспект лекцій з дисципліни «Внутрішній економічний механізм підприємтсва» ( в блок-схемах) / Г.В. Стадник, Л.Г. Чеканова, І.І. Килимник, В.І. Торкатюк. – Харків,2005. - 119 с.