Україна в міжнародній торгівлі товарами

   На сучасному етапі розвиток усіх країн і секторів світового господарства визначається процесами глобалізації та посилення економічної взаємозалежності держав. Принципово нові інформаційні технології і засоби комунікації, узгоджена лібералізація ринків товарів, послуг та фінансів різко збільшили швидкість економічних процесів та зменшили ступінь свободи у господарській діяльності. В сучасній системі міжнародних відносин визначальними стали формування і розвиток могутніх регіональних коаліцій, які мають спільні економічні, культурні, а нерідко - політичні та воєнні інтереси.

   Проблема економічного суверенітету України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічного суверенітету держави, яка поєднує питання розвитку окремих галузей економіки України із пріоритетами та національними інтересами держави.

   Економічний суверенітет можна визначити як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів забезпечення економічного суверенітету України відносять дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічного суверенітету; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національного економічного суверенітету з міжнародним економічним суверенітетом тощо.

   У Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічного суверенітету є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічному суверенітету притаманний інтегральний характер, оскільки він є результатом спільних зусиль усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

   Під час створення системи економічного суверенітету першочергове значення має визначення національних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

   Загрозами економічному суверенітету України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

   Нині загрози економічному суверенітету України набули перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпеченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.

   Як свідчить світова практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України не могло не призвести до руйнації економіки, диспаритету цін, катастрофічного зниження добробуту населення, руйнування прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.

   Проблематичним залишається також питання наповнення бюджету.

   Негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні падіння за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів.

   Руйнування оптимальної структури виробництва та занедбаність сільського господарства свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічному суверенітету України.

   Викликає занепокоєння подальше зниження життєвого рівня населення, що також негативно впливає на стан забезпечення економічного суверенітету.

   Нині заробітна платня втратила свої основні функції — стимулюючу, відтворювальну і регулюючу. Порушено структуру оплати праці, залишається низькою питома вага її тарифної частини (майже 40-50 відсотків проти 75, що визнаються нормальним співвідношенням). Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї.

   Оскільки мінімальний рівень заробітної платні та пенсій в Україні не забезпечує навіть придбання предметів першої необхідності, це призводить до різкого спаду купівельної спроможності населення. Все чіткіше проявляється незбалансованість грошових доходів і витрат населення, що призводить до придбання споживчих товарів лише у мінімально необхідній кількості.

   Таке становище супроводжується тривалими затримками із виплатою заробітку та інших соціальних виплат, що набули останнім часом загрозливих масштабів. Наслідком цього є посилення майнового розшарування, диференціації та поляризації населення за рівнем доходів. Сучасні статистичні оцінки не відображають реальних масштабів цих процесів.

   Економічного розвитку держави можливо досягти лише за умови розробки механізму, здатного працювати в інтересах всього суспільства і об'єднати полюси сьогоднішнього протистояння.

   Сьогодні в Україні немає дієвого механізму інвестування масштабних технологічних змін. Для підйому економіки необхідно підвищити частку інвестицій у ВВП як мінімум до 25-30 %. Лише у такий спосіб можна створити умови для функціонування розширеного відтворення. У країнах, що швидко розвиваються, вказана частка сягає 40 % (наприклад, у Китаї, який, починаючи з 1979 р., щорічно в середньому має 10 % приросту ВВП).

   Проблема негативного торговельного сальдо може набуває гострого характеру, тоді уряд країни вдається до таких заходів, як підвищення митних зборів, імпортних квот на товари і послуги, що ввозяться з-за кордону, або до їх ліцензування. Митні збори — це кошти, які збираються на кордоні з власника товару, що ввозиться в країну для продажу. З одного боку вони є джерелом доходу державної казни, а з іншого — способом захисту вітчизняних виробників. В 1-ому випадку, як правило, встановлюються низькі ставки цих зборів для збільшення обсягів постачання відповідних товарів. Коли ж митні збори покликані захищати внутрішній ринок, то їх ставки значно виростають (збільшуються ціни на ввезений товар, а значить знижується його конкурентоспроможність порівняно з вітчизняними товарами). Для захисту внутрішнього ринку держави можуть використовувати імпортні квоти - встановлення максимальних обсягів на ввезення товарів з-за кордону. Таким чином уряди країн стимулюють виробництво власної продукції тієї чи іншої галузі. Ліцензування передбачає видачу державними органами дозволів на ввезення в країну чи вивезення з неї певного виду продукції. При цьому країна, виходячи з інтересів власної економіки, може встановлювати завищені стандарти якості продукції, обмежувати видачу ліцензій та ін. Наприклад, у США для захисту і підтримки своїх фермерів встановили дуже строге квотування та ліцензування ввезення сільськогосподарської продукції.

   Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар'єри для захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордонних фірм, то кажуть, що вона проводить протекціоністську політику. За її допомогою уряд не тільки стимулює розвиток вітчизняного виробництва, сприяючи застосуванню нових передових технологій, а й забезпечує надходження до бюджету додаткових коштів від митних зборів. Проте надмірний протекціонізм може мати і негативні наслідки. Часто протекціоністські заходи країн досягають такої межі, коли розпочинаються «торговельні» війни. У таких умовах уряди країн ідуть на прийняття дуже жорстких заходів для обмеження доступу на їхні ринки експортних товарів. Прикладом такої війни була політика західних країн щодо соціалістичних, коли ввезення практично всіх товарів суворо обмежувалося. Причому багато з квот та інших торговельних бар'єрів було скасовано зовсім недавно і, зокрема, щодо України. Проте світовий досвід «торговельних» війн свідчить про те, що в них немає переможців — великі збитки несуть обидві сторони, адже такі рішення приймаються не економістами, а політиками.

   Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальну зовнішньоторговельну політику. Вона характеризується практично повною відміною різноманітних тарифних бар'єрів та обмежень. Досвід тієї ж Естонії свідчить про значні позитивні результати такої політики — темпи економічного зростання в цій державі є найвищими в Європі.

   Основною ланкою системи має стати виробництво з його основним елементом - господарським саморегульованим суб'єктом. Перспективним напрямком вирішення проблем у цій сфері є переорієнтація виробництва на інноваційний шлях розвитку.

   Під час визначення конкретних інструментів і механізмів забезпечення економічного суверенітету необхідно враховувати існуючі загрози економічному суверенітету, а також брати до уваги короткостроковий або довгостроковий характер дії цих загроз і можливості їх запобігання.

   Забезпечення економічного суверенітету України вимагає раціоналізації механізмів вироблення рішень і формування цілісної економічної політики. Для ефективного проведення заходів щодо оздоровлення економіки України та досягнення відповідних результатів у найкоротші терміни необхідно:

• Визначити єдиний напрям структурної перебудови економіки держави та скоординувати зусилля законодавчої, судової та виконавчої влад.

• Віддати пріоритет розвиткові науки, нових технологій та освіти з  тим, щоб економічне будівництво спиралося на науково-технічний прогрес та підвищення якісного стану трудових ресурсів.

• Домогтися раціонального  врегулювання та збалансованості суспільного  виробництва, адже господарська система  може ефективно працювати лише тоді, коли грошову масу буде збалансовано.

• Під час вироблення грошово-кредитної  політики слід врахувати той факт, що грошовий обіг не повинен піддаватися різким реформаційним впливам. Гроші, як найбільш "імпульсивний" елемент економічних відносин, несуть велике соціальне навантаження і викликають як позитивну, так і негативну реакцію залежно від ступеня обгрунтованості в цій сфері рішень, що приймаються.

• Грошово-кредитна політика, метою якої є економічне зростання, має здійснюватися не в рамках вузької і малоефективної схеми: звуження грошової маси - зменшення відносного бюджетного дефіциту - скорочення попиту - зниження інфляції, а в системі: нагромадження капіталу - розширення попиту - зростання виробництва і зайнятості - зростання бюджетних доходів - скорочення бюджетного дефіциту - зниження інфляції.

• Необхідно розробити  методичні вказівки щодо розробки та складання планів і прогнозів  соціального й економічного розвитку держави, окремих регіонів та областей, що дасть можливість скоординовано провести аналіз стану та розробити заходи щодо структурної перебудови економіки України в цілому.

• 3 метою забезпечення керованості  народним господарством слід здійснити  перехід усіх секторів економіки  на систему національних рахунків та міжгалузевих балансів, але на новій  методичній базі із застосуванням сучасної системи управління на основі найсучасніших  досягнень менеджменту.

• На підставі всебічного аналізу  стану виробничого сектору економіки визначити перелік та обсяги оптимально необхідних для України сировини, товарів та послуг. На підставі розрахунків та результатів аналізу зовнішньої торгівлі здійснити оптимізацію експортно-імпортного сальдо країни.

• Економічними методами обмежити ввезення імпортних товарів. Цей захід, окрім сприяння розвитку вітчизняного товаровирооника, дозволить зменшити відплив капіталу за кордон через тіньову економіку.

• Впровадити систему жорсткого  контролю над використанням амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням у повному обсязі.

• Подолати штучно створену кризу неплатежів, яка заблокувала  процес відтворення і економічного кругообігу.

• Під час проведення аналізу  стану економіки України визначити стратегічні напрями розвитку та пріоритетні галузі народного господарства. Правильний вибір є стратегічним аспектом здійснення ефективних структурних трансформацій.

Нині питання економічної  безпеки набуло особливої актуальності ще й тому, що від його вирішення  залежатиме доля України, відновлення у людей поваги до своєї держави і впевненості, що вона завжди захистить їх. Насамперед, важливо врахувати помилки, допущені при здійсненні економічних перетворень, які призвели до руйнівних процесів не лише в економіці, але й, що небезпечніше, - до розмивання моральних засад суспільства. Адже саме економічний суверенітет покликан гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

   В контексті усього викладеного важливо розглянути імовірні сценарії розвитку українсько-російських відносин. Для збереження сприятливих перспектив економічних відносин слід утримувати і розширювати місткий російський ринок для товарів українського виробництва. Необхідно відновити втрачені господарські зв'язки з російськими партнерами, що приведе до збільшення взаємного товарообороту, зростання поставок з України, які потрібні, зокрема, російським підприємствам-виробникам чорних металів, продукції важкого машинобудування, хімічної, авіаційної та інших наукомістких галузей економіки, сільгоспмашин, тощо. Назріла необхідність невідкладного вжиття заходів щодо синхронізації законодавств України та Росії, особливо у сфері оподаткування, взаємного вдосконалення митної політики, інвестиційної діяльності та ін. Адже саме неврегульованість правового поля завдає обом країнам значних збитків. Ось чому немає належних умов для створення транснаціональних компаній, переливання капіталу. Правові непорозуміння, які на даний момент мають місце у торговельно-економічних відносинах, слід усунути в процесі реалізації.