Участие страны в международных интеграционных процессах

5. Участие страны в международных интеграционных процессах

     Європейська інтеграція – ключовий пріоритет зовнішньої політики України, який передбачає проведення системних реформ в усіх сферах життя відповідно до норм та стандартів ЄС. Кінцевою метою європейської інтеграції є набуття Україною членства в Європейському Союзі. Основним завданням на сьогодні є завершення переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, невід’ємною складовою якої є зона вільної торгівлі.Окремим важливим напрямком співпраці нашої держави з ЄС є безвізовий діалог, метою якого на нинішньому етапі є виконання завдань першого етапу Плану дій з лібералізації візового режиму, реалізація якого дозволить Україні в майбутньому досягти безвізового режиму поїздок громадян до країн-членів ЄС, в т.ч. „Шенгенської зони".

      Критерії, які необхідно виконати для вступу до ЄС:

Умови вс т упу до ЄС були визначені на зас і данні Європейської

Ради у Копенгагені,   що проводилось 21-22  червня 1993  рок у: 

“Асоційовані держави Центральної та Сх  ідної Європи,   як і

висловили таке пра гнення,  можуть стати членами Європейського

Союзу. Вступ відбудеться як тільки асоційована держава зможе взяти

на себе обов’язки членства,  задовольнивши необхідні політичні та

економічні вимоги”.

     Ці вимоги отримали назву Копенгагенських критеріїв:

перший - “стабільність інститутів,  що є гарантами демократії,

верховенства права,  прав людини і поваги та захисту прав меншин”

(політичний критерій); 

другий - “існування діючої ринкової економіки, а також спроможність

впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах

Європейського Союзу” (економічний критерій);

третій -  “здатність взяти на себе обов’язки членства,  включно з

дотриманням цілей політичного,  економічного та валютного союзу”

(критерій членства);

четвертий - “спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових

членів,  одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції,  є

важливим фактором спільного інтересу як Союзу,  так і держав-

кандидатів”.  Іноді цей критерій називають “незалежним”, оскільки

його суть –  забезпечення того,  щоб вступ нових країн не послабив

європейську інтеграцію.

При проведенні переговорів про набуття членства в ЄС конкретизовані 31  критерій членства. Кожен з них відповідає одному з 31 розділів:

1. Вільне переміщення товарів

2. Вільне переміщення робочої сили

3. Свобода у наданні послуг

4. Вільне переміщення капіталів

5. Законодавство про підприємства 

6. Конкурентна політика

7. Сільське господарство

8. Рибне господарство

9. Транспортна політика

10. Податкова політика

11. Економічний та Монетарний Союз

12. Статистика

13. Соціальна політика та зайнятість

14. Енергетика

15. Промислова політика

16. Малі та середні підприємства

17. Наука та дослідницька діяльність

18. Освіта та навчання

19. Телекомунікації

20. Політика у галузі культури та аудіовізуальному секторі

21. Регіональна політика42

22. Екологія

23. Захист прав споживачів та охорони здоров’я

24. Юстиція та внутрішні справи

25. Митний союз

26. Зовнішні зносини

27. Спільна зовнішня політика та політика безпеки

28. Зовнішня торгівля

29. Бюджет та фінансовий контроль

30. Охорона прав інтелектуальної власності

31. Відповідність стандартів промислової продукції.

    Більшість даних критеріїв, Україна виконала і на 19 грудня 2011 року, було призначено дату саміту Україна – ЄС, на якому планувалося підписати  угоду «Про асоціацію» з ЄС, яка надавала чіткі перспективи членства. Нажаль цього не відбулося, через відсутність політичної волі верхівки української еліти. На заваді підписанню угоди стало політичне переслідування та судовий вирок екс премєр-міністра України  Ю.В. Тимошенко, екс міністра Внутрьошніх справ України Ю.В. Луценка а також інших високопосадовців уряду Тимошенко. Головна вимога всіх Європейскіх інститутів, негайне звільнення усіх політичних вязнів в Україні та препинення усіх політичних репресій.

ООН

     Хоча євроінтеграція і є пріоритетом  України але не єдиним. Україна є постійним членом Ради Безпеки ООН, а також входить до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН по внесках, Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, включення України до Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. Вагому позицію України в ООН можна визначити тим, що вона (третя за ядерним потенціалом держава) першою в історії людства добровільно відмовилися від ядерної зброї, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), ратифікувала угоду про скорочення стратегічних наступательних озброєнь (СНО-1). Це дало змогу Президентові України Л.Кучмі, виступаючі на спеціальному урочистому засіданні Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 50-ї річниці ООН 22 жовтня 1995 р., запропонувати встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допомогою, моральними стимулами для країн, які відмовилися від ядерної зброї, через реалізацію нової програми ООН “Світ ХХІ сторіччя без ядерної зброї”.

     Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН, проводить справді незалежну від окремих держав чи груп держав зовнішню політику.

     Україна і надалі намагається забезпечити політичний, ідеологічний та організаціїний вплив на діяльність ООН шляхом розробки й висунення ініціатив та пропозицій, які б, з одного боку, відповідали національним інтересам нашої держави, а з другого боку, відбивали тенденції діяльності ООН на сучасному етапі. Прикладом таких пропозицій стала підготовка і прийняття за ініціативою України Конвенції із захисту Миротворчого персоналу ООН. Україна підтримує колективні зусилля по збережнню міжнародного миру та безпеки, бере активну участь в операціях сил ООН з початку кризи у колишній Югославії, де перебуває понад 1200 українських військовослужбовців.

СНГ

    СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів . Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в СНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір з боку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власні державницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національних інтересів.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі, Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо). Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних" життєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки.

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

     Висновок: Україна має стратегічно вигідне геополітичне розсташування на кордоні Сходу та Заходу. Україна завжди входила до сфери інтересів найбільших держав Європи, це й зумовлює не простий шлях Європейскої та Євроатлантичної інтеграції країни. Але якщо буде політична воля, Україна має всі шанси стати повноправни членом великої Європейської родини.