Сутність, природа та роль принципів менеджменту. Історія розвитку управлінської думки у світі та в Україні

   Чим економічнішим буде вхід, тим продуктивнішою буде організація. Продуктивність є  наслідком використання всіх видів  ресурсів у комплексі.

   Економічність на всіх рівнях організації є критично важливим фактором для того, щоб організація могла вижити і домогтися успіху в умовах ринку. Тому принцип економічності є одним із ключових при оцінці роботи організації.

Професор Хміль Ф.І. доповнює ці принципи наступними.

Принцип наукової обґрунтованості практики менеджменту

Дотримання  його передбачає:

- побудову  системи менеджменту в кожному окремому випадку на основі попереднього наукового аналізу;

- дотримання  у процесі менеджменту вимог  економічних законів та закономірностей менеджменту;

- володіння  менеджерів теорією менеджменту.

Принцип ефективності

   Загалом ефективність є відношенням результату до затрат. Отже, ефективним вважають менеджмент (Е), який забезпечує максимізацію відношення результату (R) до затрат (І):

V         R

Е => max. 

Принцип оптимальності

   Вимагає вибору найкращого варіанта рішення, побудови організаційної структури, дотримання оптимального співвідношення між результатом і затратами тощо. Порівняння його з принципом ефективності дає підставу для висновку, що максимальне не рівнозначне оптимальному, оптимум - це завжди найприйнятніший варіант для певних умов. Тому принцип оптимальності динамічніший, ніж принцип ефективності.

Принцип постійного вдосконалення процесів і методів менеджменту

   Процеси і методи менеджменту, які довели свою ефективність на певному етапі розвитку організації, можуть виявитися недостатньо чи зовсім неефективними на іншому етапі. Тому необхідно дотримуватися вимог принципу постійного вдосконалення процесів і методів менеджменту.

Принцип плановості

   Ринок і план є двома протилежностями, якщо планування здійснюється централізовано і сковує економічну свободу виробників. За ринку самопланування є однією з найважливіших запорук успіху і зниження ступеня ризику господарюючих суб'єктів. Планування визначає мету, якої прагне досягти організація, стратегію, строки її досягнення, ресурси тощо. Підлягає йому й управлінська діяльність: прийняття рішень, терміни їх виконання; зміни організаційних форм і структур; необхідні трудові ресурси тощо.

Принцип єдності цілей

Вимагає поєднання в менеджменті цілей  організації, її структурних підрозділів і окремих працівників. Цілевстановлення є однією з основних функцій менеджменту, з реалізації якої розпочинається його процес.

Принцип цілісності системи менеджменту

   Мета  управлінських комунікацій полягає  у встановленні взаєморозуміння  між людьми у процесі співробітництва, спрямованого на досягнення цілей організації. Один із аспектів цього принципу вимагає, щоб усі керівники не посилали повідомлення в обхід підлеглих, намагаючись вийти безпосередньо  на виконавців, оскільки цілісність організації  залежить від взаєморозуміння між  вищими і низовими керівниками. Тільки за необхідності миттєвого зв'язку можна порушувати цей принцип. 
 

Принцип гнучкості організаційних структур

   Гнучкість організаційних структур менеджменту  поліпшує виконання поставлених  завдань. Цей принцип вимагає  включення в кожну структуру  механізмів, пристроїв і чинників навколишнього середовища, які повинні  допомогти передбачати зміни  і реагувати на них. Організація  з негнучкою структурою управління ризикує не справитися з проблемами, які виникають у зв'язку з економічними, технічними, біологічними, політичними і соціальними змінами.

   Усі принципи управління тісно взаємозалежні  та взаємообумовлені. Наприклад, неможливо  домогтися чіткого функціонування системи управління, ігноруючи інші принципи управління (цілеспрямованість  спланованість, компетентність, стимулювання, дисципліна), так само як не можна  забезпечити цілеспрямовану діяльність організації без плановості, компетентності, дисципліни та ієрархічності.

   Поряд із загальними існують, як уже відзначалося вище, часткові принципи управління, що мають локальний характер і регулюють  лише окремі управлінські процеси і  сторони управління. Наприклад, стосовно до управління підприємствами торгівлі виділяють звичайно такі приватні принципи, як ритмічність, безперервність, паралельність і послідовність управлінських процесів.

Хміль Ф.І. виділяє організаційні принципи менеджменту. 

Організаційні принципи менеджменту

Вони  охоплюють сукупність правил, норм, які регулюють внутрішні взаємини між керуючою та керованою системами, а також всередині керуючої.

   Кожна організація має свій структурний поділ, в основі якого - групування видів виробничої та управлінської діяльності. Воно здійснюється з дотриманням певних організаційних принципів: функціональної дефініції, скалярного (безумовної відповідальності), рівня повноважень, єдиноначальства, делегування повноважень, діапазону управління, паритету повноважень і відповідальності, відповідності завдань.

Принцип функціональної дефініції

   Передбачає  необхідність формулювання очікуваних від керуючого чи виробничого  підрозділу результатів, напрямів їх діяльності, делегованих організаційних повноважень, усвідомлення посадових та інформаційних  взаємозв'язків з іншими підрозділами. Дотримання цього принципу активізує  роль підрозділів у досягненні цілей організації, а недотримання може дезорієнтувати підрозділи щодо очікуваних результатів їх діяльності.

Скалярний (безумовної відповідальності) принцип

   Дотримання  його пов'язане із запровадженням Ланцюжка прямих посадових відносин керівників і підлеглих у масштабах організації. Це означає, що завжди повинна бути особа, яка володіє верховною владою в організації. Чітка лінія посадового зв'язку вищого керівника з кожним із підлеглих забезпечує ефективність процесу прийняття рішень і комунікацію. Підлеглі повинні знати, хто делегує повноваження та на чий розгляд вони повинні передавати рішення проблем, які виходять за межі їх повноважень.

Принцип рівня повноважень

   Зумовлюється  принципом функціональної дефініції  та скалярним. Суть його полягає в  тому, що для збереження ефективності делегування повноважень необхідно, щоб співробітники приймали всі  рішення у межах своїх повноважень, не переадресовувати їх на вищі організаційні рівні, а на розгляд керівництва передавали вирішення лише тих питань, які не належать до їх компетенції.

Принцип єдиноначальності

   Чим повніший взаємозв'язок підлеглого з керівником, тим менша ймовірність отримання ним суперечливих вказівок і вища персональна відповідальність за наслідки роботи.

Принцип безумовної відповідальності

   Відповідальність  є обов'язком і не може бути делегованою, тобто жодний керівник не може шляхом делегування звільнитися від  відповідальності за діяльність підлеглих. Підлеглі, отримавши доручення і необхідні для його виконання повноваження, несуть повну відповідальність перед керівниками за свою діяльність; керівники несуть усю відповідальність за організаційну діяльність підлеглих.

Принцип паритету повноважень і відповідальності

   Повноваження - це право на виконання дорученої  роботи, а відповідальність - це обов'язок її виконати. Тому відповідальність за конкретні дії не може перевищувати передбачений обсяг делегованих  повноважень, але і не повинна бути меншою за нього. 

Принцип делегування повноважень

   Повноваження, делеговані окремим керівникам, повинні  бути достатніми для того, щоб забезпечити  можливість отримання очікуваних результатів.

Принцип діапазону управління

   Для кожної управлінської посади існує  гранична кількість співробітників, якими може ефективно керувати одна людина, але ця цифра може змінюватися  залежно від ситуацій та їх впливу на кількість часу, необхідного для ефективного менеджменту.

Принцип прямого керівництва

Чим менш опосередковані особисті контакти керівника  з підлеглими, тим ефективнішим є керівництво. Навіть об'єктивна опосередкована інформація недостатня для правильного оцінювання підлеглих. За безпосереднього контакту керівник може краще навчати, отримувати пропозиції і входити в суть проблем.

Принцип відповідності завдань

   Завдання  окремих осіб і структурних підрозділів організації повинні взаємно доповнювати одне одного, формуючи систему цілей організації.

   Принципи, локалізовані за зонами і напрямами  управлінської діяльності, регулюють  менеджмент факторів виробничого процесу  людських, матеріально-речових та фінансових відповідно до специфіки виробничо-господарської  діяльності організації. Ці принципи конкретизуються в рамках кожної системи менеджменту на основі предметної сфери діяльності господарюючого суб'єкта, рівня культури та загальної філософії організації.

   У практиці менеджменту конкретної організації  можуть виявляти себе й інші принципи. У такий спосіб формується індивідуальна  система принципів організації, яка забезпечує високі результати їх діяльності. Однак цю систему треба  постійно переглядати і поновлювати, передбачаючи уточнення, відкидання принципів, якщо вони не забезпечують очікуваних результатів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Історія розвитку  управлінської думки  у світі та в  Україні.

   Перший  етап у розвитку управлінської думки  дістав назву наукового управління.

1. Наукове управління (1885 - 1920)

   Воно  найбільш тісно пов´язане з роботами Ф. Тейлора, Френка й Лілії Гілбрет та Генрі Гантта.

   Ці творці школи наукового управління думали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, для того щоб добитися їх більш ефективного використання.

   У 1911 р. вийшла книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління". Вона започаткувала  науку управління як самостійну галузь наукових досліджень і практичної діяльності. Він розробив ряд методів наукової організації праці. Так, при виконанні операцій застосовувалося преміювання працівників з метою їх заохочення до підвищення продуктивності праці та збільшення обсягу виробництва. Тейлор і його сучасники фактично визнавали, що робота з управління - це певна спеціальність. Організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить найбільш успішно. Цей підхід різко відрізнявся від старої системи, за якої робітники самі планували свою роботу. Наукове управління не нехтувало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності і збільшенні обсягів виробництва. Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники, практики та вчені побачили, що методи й підходи, які викладалися в науці і техніці, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

2. Класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950)

   Появу цієї школи пов´язують з іменами  А. Файоля, Л. Урвіка, Д. Мунл, А. Файоль керував  великою французькою компанією з видобутку вугілля. Л. Урвік був консультантом з питань управління в Англії. Д. Мунл працював під керівництвом Альфреда П. Слоуна в компанії "Дженерал Моторс".

   Школа адміністративного управління базувалася на розробці й використанні універсальних принципів і функцій управління підприємством, таких як: структура виробництва, розподіл праці, централізація, ініціатива, планування, дисципліна, система заохочень, підпорядкованість особистих інтересів загальним.

Метою класичної школи було створення  універсальних принципів управління. При цьому виходили із ідеї, що дотримання цих принципів безперечно забезпечить  успіх організації.