Собівартість продукції

•     дослідженням ринку і виявленням потреби у  продукції;

•     підготовкою  і освоєнням випуску нової  продукції;

•    виробництвом продукції (витрати сировини і матеріалів, енергії, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нарахуваннями на неї);

•     обслуговуванням  і управлінням виробничого процесу;

•    збутом продукції (витрати на пакування, транспортування, рекламу, комісійні витрати тощо);

•   розвідкою, використанням  і охороною природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи; плата за використання водних і лісових ресурсів; витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);

•   набором і  підготовкою кадрів; поточною раціоналізацією  виробництва та вдосконалення технології, організації виробництва праці, підвищення якості продукції, крім капітальних витрат.

 

 

3. Планування собівартості продукції підприємства.

Існує три способи планування собівартості продукції підприємства.

Перший  спосіб базується на використанні кошторису виробництва, який складається на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати).

Другий  спосіб обчислення собівартості продукції підприємства (С_п.п) передбачає визначення попередньо обчисленої собівартості окремих виробів:

де С_і — собівартість продукції і-го виду продукції, гр. од.; N_і — обсяг виготовленої продукції і-го виду, натур, од.; і — вид продукції підприємства, і= 1, т.

Третій  спосіб обчислення собівартості товарної продукції підприємства базується на застосуванні пофакторного методу, за допомогою якого визначається собівартість продукції з урахуванням впливу на неї різних факторів, які діють безпосередньо на рівні підприємства. Згідно з цим методом собівартість продукції підприємства визначається так:

де  — собівартість (розрахункова) планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду, гр. од.;  DС_j— зміна собівартості у плановому періоді під впливом j-го фактора, гр. од.; j — фактор, що впливає на формування собівартості продукції підприємства j = 1, т.

До факторів, вплив  яких на собівартість продукції можна визначити заздалегідь, належать організаційно-технічні заходи підприємства, зміна структури і обсягу виробництва продукції.

Зміну собівартості під  впливом організаційно-технічних  факторів (таких як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління) обчислюють за плановим обсягом виробництва продукції як різницю витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів:

DC_о.т.ф = (С₂ – С₁) N₂,

де С₁, С₂ — витрати на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів; N₂ — обсяг виробництва продукції після впровадження заходів у плановому періоді, натур, од.

Вплив зміни обсягу виробництва  на собівартість продукції обчислюється так:

DС_уп = С_уп.баз (DС_уп% – DQ_%) : 100,

де DС_уп — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, гр. од.; С_уп.6аз — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді, гр. од.; DС_уп% — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, %; DQ_% — зміна обсягу виробництва у плановому періоді, %.

Собівартість  реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності підприємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої підприємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків нереалізованої продукції:

C_р.п = С_зв.п + (С_г.п.п – С_г.п.к),

де С_р.п  — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.; С_зв.п — виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.; С_г.п.п, С_г.п.к  – виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

 

4. Калькулювання собівартості продукції.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції. Він передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єктом  калькулювання називають продукцію або роботу (послугу), собівартість яких обчислюють. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, призначені для споживання як за межами, так і всередині підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання  вибирають калькуляційну одиницю, тобто одиницю його кількісного вимірювання (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо). При калькулюванні витрати підприємства групують за калькуляційними статтями. Статті калькуляції формують з витрат, які різняться функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різний, що зумовлюється особливостями галузі до якої належить підприємство. Загалом калькуляція витрат має такий вигляд:

1.  Сировина і матеріали.

2.  Енергія, спожита  на технологічні цілі.

3.  Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4.  Відрахування на  соціальні потреби.

5.  Утримання та  експлуатація машин і устаткування.

6.  Загальновиробничі  витрати.

7.  Загальногосподарські  витрати.

8.  Підготовка і  освоєння виробництва.

9.  Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції  від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає в тому, що у статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі — усі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання:

•     нормативний — передбачає встановлення витрат на одиницю продукції згідно з діючими нормами;

•     параметричний — базується на визначенні витрат на проектний виріб виходячи із залежності їх рівня від зміни техніко-економічних параметрів виробу;

•    розрахунково-аналітичний — розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції за діючими нормами, а непрямих – пропорційно заробітній платі основних робітників. Витрати сировини (матеріалів) на одиницю продукції визначають за формулою

де т — кількість видів сировини (матеріалів), які використовують для виробництва одиниці продукції; Н_мі — норма витрат і-го виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції, натур. од.; Ц_мі — ціна придбання і-го виду сировини (матеріалів), гр. од.; Н_відх — витрати і-го виду сировини (матеріалів), що згідно з технологією виробництва йде у відходи, натур, од.; Ц_відх — ціна можливої реалізації відходів і-го виду сировини (матеріалів).

Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють за нормами витрат і діючими тарифами на енергію:

де т — кількість видів енергії, які використовують для виробництва одиниці продукції; Н_ені — норми витрат і-го виду енергії на виробництво одиниці продукції, натур, од.; Ц_ені — ціна (тариф) на використання і-го виду енергії, гр. од.

Витрати на оплату праці робітників включають основну і додаткову заробітну плату виробничих робітників, які безпосередньо виготовляють основну продукцію підприємства. Основну заробітну плату обчислюють за нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або за відрядними розцінками на виконання операцій, виготовлення деталей, вузлів, одиниці продукції. До витрат на основну заробітну плату включаються доплати і надбавки робітникам за кваліфікацію, роботу в понадурочний час, перевиконання плану тощо. Додаткову заробітну плату сплачують за невідпрацьований час (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків тощо).

До відрахувань на соціальні заходи включають обов'язкові нарахування на заробітну плату основних робітників: до державного фонду соціального страхування, державного пенсійного фонду, фонду страхування на випадок безробіття та ін. Ці нарахування визначають У процентах до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників.

Витрати на утримання  та експлуатацію машин і устаткування є комплексними, оскільки охоплюють витрати на енергію, пальне, стиснуте повітря, що безпосередньо необхідні для експлуатації обладнання, амортизаційні відрахування за машинами і устаткуванням, оплату праці та відрахування на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини, на ремонт устаткування тощо. Оскільки такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю продукції, тобто вони є накладними виробничими витратами, їх розподіляють за вибраною базою розподілу. Найчастіше за таку базу беруть основну заробітну плату виробничих робітників. Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадають на одиницю продукції, обчислюють так:

С_у.м1=С_з.п1 (С_у.м : С_з.п) × 100,

де С_у.м1, С_з.п1, — витрати відповідно на утримання та експлуатацію машин і устаткування й заробітну плату, що припадають на одиницю виготовленої підприємством продукції, гр. од.; С_у.м, С_з.п— сумарні витрати підприємства відповідно на утримання та експлуатацію машин і устаткування й заробітну плату основним робітникам, гр. од.

Загальновиробничі витрати так само комплексні. Вони охоплюють витрати на такі потреби, як управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва, а також витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні заходи працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, охорону праці, амортизацію будівель і споруд виробничого призначення тощо.

До комплексних належать також загальногосподарські витрати. Вони містять витрати на управління підприємством загалом, а також витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи адміністративно-управлінського персоналу, послуги зв'язку, утримання будівлі адміністративного корпусу, амортизаційні відрахування за основними фондами загальногосподарського призначення, послуги юридичних і аудиторських фірм, страхування майна, дослідження, випробування, винахідництво тощо.

Загальновиробничі та загальногосподарські витрати є накладними витратами підприємства і розподіляються на одиницю продукції аналогічно витратам на утримання машин і устаткування.

 

 

5. Значення і шляхи зниження собівартості продукції в умовах ринкової економіки.

Зниження витрат виробництва  та собівартості продукції є однією з основних умов збільшення прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його діяльності.

До основних джерел зниження собівартості продукції підприємства належать скорочення:

•   витрат уречевленої  праці, що досягається за рахунок  поліпшення використання засобів та предметів праці;

•   затрат живої  праці, які можна скоротити за рахунок підвищення продуктивності праці;

•   адміністративно-управлінських  витрат, зниження яких досягається шляхом розумної економії.

Зниження собівартості продукції підприємства досягається скороченням витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі, зокрема, під впливом таких факторів, як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці, зміни структури та обсягу продукції, галузевих та інших чинників.

Підвищення  технічного рівня виробництва сприяє економії витрат за рахунок:

•   зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економію розраховують за формулою

Е_м = (Н₀ – Н₁) Ц₁N₁,

де Н₀, Н₁ — норма витрат матеріалів відповідно до і після здійснення заходу, натур, од.; Ц₁ — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.; N₁— обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, од.;

•   підвищення продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості праці. У цьому разі економію обчислюють так:

Е_т = ((t₀С₀ – t₁С₁) (1+ % _д.з.п : 100) (1 + % _в.с.з : 100)) N₁,

де t₀, t₁ – трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після здійснення заходу, нормо-год; С₀, С₁ — середньогодинна ставка працівників відповідно до і після здійснення заходу, грн.; %_д.з.п — середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії працівників; %_в.с.з — встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи.

Удосконалення організації виробництва і праці на підприємстві сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації й розширення кооперування, яку визначають так:

Е_с.к = (S – (Ц_опт + Т))N_к,

де S — собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується на спеціалізованих підприємствах, грн.; Ц_опт— оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн.; Т — транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.; N_к —- кількість виробів, що буде отримано при кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту здійснення спеціалізації до кінця року, натур, од.