Склад і зміст загальних принципів менеджменту

       Принцип плановості управління також зв’язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

       Принцип компетентності означає знання менеджером об’єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв’язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

       Невід’ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов’язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління. Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищені вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової дисципліни в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об’єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

       Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне - в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

       Отже, зміст принципу стимулювання було б  неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає також використання і моральних стимулів і мотивацій, а також справедливе ставлення до персоналу.

       Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

       Принцип ієрархічності визначає правила  побудови чи організації окремих  її елементів. Цей принцип характерний не тільки для організацій, але і для будь-яких складних об’єктів. Він розглядає складні та великі системи як багатоступінчасті, багаторівневі, що ділять систему на елементи (рівні, ступені).

       Принцип ієрархічності визначає характер відносин, що виникають у процесі управління між суб’єктами різних рівнів, а також між суб’єктами й об’єктами управління.

       Сучасні американські теоретики визначають ці принципи дещо по-іншому. Менеджмент як специфічний вид управлінської  діяльності базується на таких принципах.

       Менеджмент  обертається навколо людини. Його завдання полягає в тому, щоб зробити  людей здатними до спільної діяльності, надати їх зусиллям ефективності і  згладити присутні їм слабкості, адже людська здатність робити внесок у суспільство настільки ж залежить від ефективності управління підприємствами, як і від власних зусиль та віддачі людей.

       Оскільки  менеджмент пов'язаний з інтеграцією  людей в їх загальному підприємстві, він глибоко вкорінився в культурі. Те, що менеджери роблять в Західній Німеччині, Британії, США, Японії або Бразилії, є, по суті справи, однаковим. Те, як вони це роблять, може бути зовсім різним. Одне із основних завдань, які стоять перед менеджерами в країнах, що розвиваються, полягає якраз у тому, щоб віднайти і розпізнати ті елементи їх власної традиції, історії і культури, які можна використати як будівельні блоки модернізованої системи управління.

       Кожне підприємство вимагає від менеджменту  простих, чітких і єдиних завдань. Його місія полягає в тому, щоб згуртувати своїх членів навколо загальних цілей. Без цієї умови це не підприємство, а натовп.

       Завданням менеджменту є також те, щоб  підприємство і кожен його член розвивали  як свої потреби, так і можливості їх задоволення. Підготовка і розвиток людей повинні здійснюватися  на будь-якому рівні організації, вони не повинні зупинятися ні на хвилину.

       Будь-яке  підприємство складається із людей  з різними навичками і знаннями, які виконують різні види робіт, тому воно повинно будуватися на комунікації  між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.

       Ні  обсяг випуску продукції, ні базові виробничі лінії самі по собі не є адекватним виміром діяльності менеджменту і всього підприємства; в цьому відношенні підприємство схоже з людиною: оскільки їй необхідні  різні засоби для оцінки здоров'я і діяльності, такі ж різні засоби необхідні і для підприємства.

       Нарешті, якщо мова заходить про підприємство, слід пам'ятати: воно ніколи не досягає  результатів у своїх власних  стінах; у межах підприємства існують  лише центри, які створюють вартість, однак результат досягається лише за межами підприємства. 

ВИСНОВКИ 

       Життєдіяльність людини відбувається у середовищі, яке функціонує відповідно до об'єктивних законів і закономірностей природи  і суспільства. Люди можуть лише пізнавати  сутність цих законів і діяти відповідно до їх вимог або всупереч їм.

       Управління  виробничо-господарською діяльністю людей підпорядковане дії загальноекономічних  і специфічних законів та закономірностей, обґрунтованих наукою управління. Закономірність є первинною стадією формулювання закону або частковим проявом його дії.

       Наука менеджменту сформулювала систему  закономірностей менеджменту, які  зумовлюють особливості взаємодії  суб'єкта і об'єкта управління, зв'язки між ними, здатність цих зв'язків  забезпечити ефективне досягнення цілей організації. Знання закономірностей менеджменту дає змогу сформувати певні правила, дотримання яких забезпечує потенційну можливість ефективного управління. Ці правила набувають значення принципів, які визначають порядок функціонування системи управління.

список  використаної літератури 

1. Андрушев  Б. М. Основи теорії та практики управління. — Львів: Світ,1993. —201с.
2. Андрушков Б. М., Кузьмін О. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.— 295с.
3. Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителя: учебное пособие. –М.: Инфра-М, 2000. – 136с.
4. Бесєдін М.О., Нагаєв В.М. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід: Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 496 с.
5. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцевой, М.И.Соколовой. - М.: Банки и биржи, Юнити, 1997.
6. Будзан Б. Менеджмент в Україні і сучасні перспективи.— К.: Основи, 2001. —359 с.
7. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс: 2-е изд.: Учебник. - М.: Гардарика, 1996.
8. Герчикова И. Н. Менеджмент. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994.—685 с.
9. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. — Львів: Бак, 2001. — 624 с.
10. Зайцев Н. Л. Экономика промышленного предприятия. –М.: ИНФРА-М, 1998. – 336с.
11. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. – 5-е изд. – Мн.: Новое знание, 2002. – 336с.
12. Мельничук Д.Б. Семь граней стратегического управления предприятием. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. - № 5. – С.3-10.
13. Подсолонко ЕА. Менеджмент: теория и практика. — К.: Вища шк., 2000. —254 с
14. Сажина М.А., Чибриков Г.Г. Экономическая теория. – М.: Инфра – М, 1998. – 562с.
15. Стратегический менеджмент / Под ред. Марковой В.Я. – М.: Инфра-М, 2001. – 200с.
16. Стратегический менеджмент организации / Под ред. Бандурина А.В., Чуб Б.А. – М.: Бек, 2001. – 381с.
17. Терещенко В. І. Організація і управління: Досвід США. — К.:3нання 1990.— 48 с.
18. Уткин Н.Я. Курс менеджмента, учебник для ВУЗов. – М.: Зерцало, 1998
19. Хмель Ф.1. Менеджмент: Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 351 с.
20. Экономика предприятия. / Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, проф. Е. М. Купрякова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 367с..