Проблеми соціального захисту населення

         Всі ці соціальні проблеми вважаються такими, що порушують норми та цінності суспільства. І хоча такі труднощі й перешкоди інколи розглядають та оцінюють як проблему самої людини, проте досить часто провину за скрутне становище певного сегменту населення несе на собі система, оскільки вона не забезпечила адекватних програм для запобігання бідності й допомоги вразливим групам. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.

         Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об'єктивно оцінювати соціальну ситуацію та проблеми соціального розвитку, інколи й у розріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених - М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник - "Індекс соціального здоров'я", який включає вимірювання стану розв'язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зростають у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням.

           Сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

         Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).

         Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси:

          Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економічних, соціальних і правових інститутів.

          Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.

          У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

        Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціально орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку.

У державних  документах подолання бідності в  Україні головною її передумовою  визначається зростання виробництва.

          Незважаючи на те, що останніми роками обсяги промислового виробництва постійно зростають, у цілому ситуація залишається складною, розбалансованою, динамічно нестійкою, вельми чутливою до факторів, що порушують економічну безпеку, соціальне напруженою та економічно слабко прийнятною до світових стандартів. Аналіз свідчить, що здійснені перетворення поки що не стали надійною гарантією якісних зрушень та зростання.

          Актуальною залишається проблема економічної підтримки ефективно працюючого національного товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, її розв'язання лежить у площині оптимізації податкового навантаження, усунення можливостей для недобросовісної конкуренції з боку зарубіжних виробників, розширення підтримки експортної діяльності в межах міжнародного правового поля, використання потенціалу міжнародної організаційно-економічної інтеграції.

          Існуючі бюджетні проблеми в державі та самі принципи ринкової моделі виключають повернення до практики масштабних централізованих вкладень капіталу. В цьому зв'язку активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на основі посилення її регулюючого впливу.

         У державному регулюванні економіки ринкового типу велике значення мають економічні механізми та важелі впливу і контролю з диференційованим підходом до державного і недержавного (приватного) секторів економіки, сфер розподілу і перерозподілу, обігу і споживання.

          Водночас із реформуванням системи оплати праці, концепція якого затверджена Президентом України, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав малих акціонерів. Оптимізація податкових ставок, зменшення кількості видів податків і зборів з одночасним розширенням бази оподаткування та упорядкуванням встановлених пільг щодо прибуткового податку з громадян для всіх груп платників сприяють пожвавленню виробництва, зменшенню навантаження на фінансову систему держави в частині розрахунків із населенням за соціальними програмами, які мають бути адресними. Зрозуміло, що зміцнення доходної бази бюджетів усіх рівнів, а отже побудова і створення бази для запровадження активної соціальної політики неможливі на механізмі посилення податкового навантаження на економіку. В цьому зв'язку потрібне нагальне прийняття Податкового кодексу України, який дозволить збільшити доходи населення, стабілізувати вітчизняне податкове законодавство та адаптувати його до європейського правового поля.

          Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує контрольну цифру.

Порядок функціонування першого та другого  рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової  накопичувальної системи мають  бути визначеними у Законі про  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел:

Закон України “Про охорону праці”. - Відомості  Верховної Ради (ВВР),

1992, N 49, ст.668

Винокурові  Л.Е. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001.

Соціальний  захист населення в Україні // www.ukrreferat.com.ua

Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2002. - 214с. 

Спікер  П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с. 

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування  та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах – К.: Міністерство праці  та соціальної політики України, пенсійний  фонд України, 2002. – 45с. 

Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с. 

Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України  від 5.10.2000 р , № 2017 – ІІІ // www.rada.org.ua 

Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.-358с. 

Стратегія заміни системи пільг на адресну  грошову допомогу населенню. Затверджена  Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // www.rada.org.ua 

Соціальний  захист населення в Україні // www.ukrreferat.com.ua 

Державне  регулювання соціальних процесів // www.bagatoreferativ.com.ua 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План: 

Вступ

1. Поняття охорони праці

як важлива  складова соціального захисту

2. Система соціального захисту населення в Україні

3. Охорона праці в Україні:  проблеми і перспективи

4. Проблеми соціального захисту населення

Висновки

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

        Охорона праці є тією галуззю держави, де найвищі досягнення не можуть бути  достатніми для забезпечення повної безпеки і захищеності працівників від професійних захворювань, виробничого травматизму, зменшення факторів шкідливого впливу.

        Отже, важливим напрямком у сфері охорони праці є створення відповідних служб, на які покладають комплексні функції управління охороною праці, співпрацювати з представниками працівників, шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій, попереджувати виникнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; проводити навчання працівників з питань охорони праці та ін. Життя настійно вимагає формування і реалізації більш діючої політики у галузі охорони праці, посилення державного впливу в цій сфері.

        З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

        Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

        Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.