Предмет і методологічна основа публічного адміністрування

3. Місце публічного адміністрування  серед суміжних категорій.

Оскільки публічне управління є  невід'ємною частиною суспільства, то всі або майже всі гуманітарні  науки, а нерідко і інші науки  стосуються цих питань. Разом з тим у публічному управлінні і в процесі створення знань про публічний управлінні широко використовуються дані і методи інших, негуманітарних наук. У публічному управлінні все ширше застосовуються автоматичні системи, сучасна техніка, а знання про нього формуються в тому числі на базі використання математичних методів, кібернетики, синергетики, інформатики.    

Кожна з наук і галузей знання підходить до вивчення проблематики публічного управління, тих чи інших його сторін зі своїх позицій. Філософія, розкриваючи найбільш загальні закони природи, суспільства, людського мислення, вивчає об'єктивну необхідність управління, у тому числі в суспільстві, його можливості і межі, суб'єктивну та об'єктивну сторони управлінських відносин. Соціологія, предметом дослідження якої є суспільство, розглядає публічне управління в його взаємозв'язках і відносинах з різними соціальними, професійними та іншими верствами населення. Політологія вивчає публічне управління в тій мірі, в якій вона відноситься до політичних інститутів, входить в сферу політичних відносин. Економічні теорії (раніше ця дисципліна нерідко називалася «політична економія») вивчають управління в зв'язку з економікою (насамперед, з позицій макрорегулювання). Процесами управління, включаючи публічне управління як частина загального поняття управління, займається кібернетика, приділяючи особливу увагу прямим і зворотним зв'язкам, управління складними системами вивчає синергетика.

При вивченні публічного управління використовуються різні загальнонаукові  та спеціальні методи і методики. Серед  наукових методів важливе значення мають аналіз і синтез. З їх допомогою, наприклад, виділяються гілки державної  влади (законодавча, виконавча, судова тощо), створюються синтезовані поняття  державного апарату (в широкому сенсі), публічного колективу, публічної влади, муніципального освіти, місцевого самоврядування. Застосовуються логічний метод (з його допомогою робляться різні висновки, наприклад, про принцип законності в управлінні), метод формалізації (він допомагає, наприклад, створювати різні класифікації), порівняльний метод (дозволяє зіставляти можливості різних способів публічного управління). кількісні методи (у тому числі статистичні, свідчать про склад апарату управління), метод прогнозування (наприклад, висновок про можливе відокремлення нових гілок влади), екстраполяції (поширення ознак даного явища на інші подібні явища), моделювання (штучне відтворення тих чи управлінських процедур) , експерименту (практична пуття діяльності тих чи інших органів управління в умовах, створених експериментатором).     

При цьому слід пам'ятати, що багато загальнонаукові  методи мають певні особливості. Маніпулювання явищами державності, муніципального управління, публічного управління в масових громадських об'єднаннях часто неможливо (не можна наприклад, штучно створити інший уряд з іншими повноваженнями, щоб у зіставленні перевірити ефективність його діяльності, або паралельно утворити таку ж партію, але з іншою системою органів управління нею). Методи моделювання, екстраполяції і деякі інші, як правило, не можуть супроводжуватися створенням нових реальних органів і процедур, а метод експерименту можливий не для всіх органів і супроводжується багатьма обмеженнями.

При вивченні публічного управління широко використовуються історичний метод (наприклад, шляхом використання історичних даних  виявляються тенденції державного або муніципального управління), конкретно-соціологічні методи і прийоми (анкетування, інтерв'ю, опитування населення, державних і  муніципальних службовців), соціально-якісні методи дослідження (наприклад , для виявлення соціальних переваг різних груп службовців), правові (вивчення нормативних актів, що регулюють публічне управління), порівняльно-правові (наприклад, порівняння із зарубіжними моделями управління, контрастує порівняння) методи.    

Найважливіше  значення при вивченні публічного управління мають методи спостереження за діяльністю відповідних органів і посадових  осіб, методи імітації (наприклад, організація відповідних ділових ігор, які копіюють певний вид діяльності Орана держави, суб'єкта федерації, політичної автономії, місцевого самоврядування, органу масового громадського об'єднання), різні приватні методики, вивчення документів, статистики, звітів відповідних органів, даних засобів масової інформації.

Висновок

Публічне адміністрування  є мистецтвом і наукою. Деякі люди володіють набором особистісних рис і властивостей (розсудливість, хизування, розум), мають „дар” до адміністрування, що передбачає не лише досконалі організаторські здібності, а і володіння вмінням гармонійно об’єднувати людей. Публічне адміністрування - це ідеалізм в дії. Традиційно шляхетність і патріотизм асоціювались з обов’язками публічних службовців. Тому багато людей починають кар’єру на публічній службі тому, що вони є ідеалістами: вони вірять та прагнуть втілювати благородні принципи. Публічне адміністрування – академічна дисципліна, що вивчає мистецтво і науку управління, що застосовується у публічному секторі. Але це традиційно йде поза відношенням до менеджменту та об’єднує в своєму предметі політичне, соціальне, культурне та правове оточення, що впливають на діяльність публічних інституцій. Як сфері дослідження, публічному адмініструванню притаманна міждисциплінарна природа, тому що воно містить в собі напрацювання політології, соціології, ділового адміністрування, психології, права, антропології, медицини, лісового господарства та інших галузевих наук.

Публічне адміністрування - міждисциплінарна академічна сфера, що базується на теорії та концепціях економіки, політичних наук, соціології, адміністративного права, менеджменту.

Використана література:

1. Шаповал В. М. Категорія «Орган державної влади» в конституційній теорії і
2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления / Г.В. Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1997. – С. 400.
3. Державне управління : підручник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна; за ред.. А.Ф. Мельник. – К. : Знання, 2009. – 582 с. (Вища освіта ХХ століття).
4. Шаров Ю.П. Методологічні засади стратегічного планування в муніципальному менеджменті: дис. доктора наук з державного управління: 25.00.04 / Шаров Ю.П. – Д., 2002. – 389 с.
5. Цвєтков В. В. Суспільна трансформація і державне управління в Україні. Політико-правові детермінанти : [монографія] / Цвєтков В. В., Кресіна І. О., Коваленко А. А. – К. : «Ін Юре», 2003. – 496 с.
6. Державне управління та державна служба : словник-довідник / [уклад. О.Ю. Оболенський]. – К. : КНЕУ, 2005. – 480с.
7. Оболенський О.Ю. Провісники нового публічного управління/ О.Ю. Оболенський // Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст: матеріали наук. - практ. конф., Дніпропетровськ, 15-16 травня 2009 р. 3.Дегтярев А. А. Принятие политических решений: Учебное пособие.-М.: КДУ, 2004.-416 с.
8. Кайлюк Є.М. Гриненко В.В. Публічне адміністрування. Підручник. Х. ХНАМГ, 2013. – 200 с.
9. Хиллман А. Государство и экономическая политика. Возможности и ограничения управления. – М.: Издательский дом ГУ ВШЭ, 2009
10. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. - Львів.:Літопис, 2002
11. Інтернет джерело  http://www.mgu.snu.edu.ua/mag/Metod/Filip/5.htm