Планування як функція менеджменту. Стратегічне планування і управління в ГРБ. Суть організації стратегічного планування й управління на п

 До стратегічних  причин відносять такі, що впливають  на досягнення цілей підприємства (непередбачуваність дій конкурентів, помилки у визначенні платоспроможного попиту, сегменту ринку, оцінки якості пропонованої продукції й послуг).

 Поточну  невідповідність можна ліквідувати  засобами оперативного управління, змінивши організацію виробничого процесу, кваліфікаційний і чисельний склад працівників, підвищивши коефіцієнт використання діючого обладнання, продуктивність праці, запровадивши ресурсозберігаючі та інноваційні технології, більш досконалу рекламу.

 Стратегічна  невідповідність ліквідується за допомогою корегування або зміни цілей підприємства, здійснення диверсифікації, застосування принципово нових форм управління, посилення роботи маркетингової служби тощо.

 Розвиток  підприємств готельно-ресторанного  бізнесу - це процес орієнтований на перспективу з урахуванням тенденцій змін навколишнього середовища й своєчасної ліквідації поточних причин невідповідності.

 Стратегічне  управління й планування розвитку  підприємств - це сфера діяльності  керівництва вищої ланки, головним обов'язком якої є визначення пріоритетних напрямів діяльності та розвитку підприємств, визначення цілей, розподіл ресурсів і всього того, що надає підприємству конкурентних переваг.

Стратегія підприємства являє собою систему управлінських  рішень для визначення перспективних напрямів розвитку, сфери, форм і способів діяльності підприємства в умовах оточуючого середовища, а також порядку розподілу ресурсів для досягнення поставлених цілей.

 За формою  стратегія - це набір управлінських  документів, представлених як графіки, таблиці, описові тексти, слайди, інші зображення ілюстративного характеру, які можна демонструвати всіма існуючими засобами аудіо-, відеотехніки й візуального зображення.

 

 За змістом  стратегія - це модель напрямів  дій, інструмент для досягнення мети організації. На підприємствах готельно-ресторанного бізнесу стратегія відбивається у стратегічних планах розвитку.

 Структура  стратегічного плану розвитку  підприємства має включати такі розділи:

1.  Передбачення  характеру й шляхів розвитку макросистеми. Тенденції розвитку галузі та їх вплив на стан підприємства. Перспективи й труднощі розвитку підприємства.

2.  Стратегія  маркетингової служби.

3.  Напрями  й заходи щодо створення конкурентних  переваг: 

3.1. Стратегія  оновлення послуг, пропонованих підприємством.

3.2. Стратегія  розвитку організаційно-технічного  рівня виробництва й сфери  надання послуг.

3.3. Стратегія  ресурсозабезпечення певних структурних  підрозділів підприємства.

3.4. Стратегічний  фінансовий план.

3.5. Стратегія  розвитку міжнародної діяльності.

3.6. Стратегія  розвитку системи менеджменту. 

4.  Оцінка  ефективності стратегій. 

5.  Реалізація  й контроль за втіленням у  життя стратегії розвитку підприємства.

 

Сіткове планування й управління стратегічних комплексних  робіт

Планування виконання складних стратегічних комплексних робіт - одна із найпоширеніших управлінських ситуацій (проблем), які необхідно вирішувати управлінцям середньої й вищої ланки галузевих підприємств. Більшість ситуаційних проблем значно відрізняються одна від одної, що передбачає суто індивідуальний підхід щодо аналізу кожної з них, пошуку раціональних управлінських рішень і оцінки їх ефективності. Саме тому як зарубіжними, так і вітчизняними менеджерами усіх рівнів, у процесі основної діяльності використовується сіткове планування й уп­равління (СПУ) як специфічний вид планування, що дозволяє:

- досконаліше  організувати процес виробництва  продукції та послуг;

- ефективно  використовувати трудові ресурси  підприємств;

- володіти технологією  регулювання процесу виконання комплексу робіт;

- на основі  моделювання процесу діяльності  за різними напрямами визначати  стратегічний розвиток підприємства;

- здійснювати  поточний контроль за виконанням  комплексу робіт згідно з визначеним  стратегічним розвитком;

- виявляти невикористані резерви підприємства;

- оптимізовувати  процес виконання певних видів робіт тощо.

Сіткове планування й управління комплексом робіт передбачає спрощення ситуаційних проблем, що не вступає у протиріччя з методологією вироблення управлінських рішень, а є одним із найважливіших її принципів. СПУ передбачає реалізацію таких положень:

- застосування  ситуаційного підходу до процесів  управління;

- створення  сіткової моделі й сіткового  графіку;

- визначення  параметрів: подій, робіт і шляхів  сіткових графіків;

- запровадження  лінійного (календарного) графіка  виконання робіт і графіка  зайнятості виконавців;

- визначення  критеріїв оптимізації й обмежень  у плануванні;

- застосування  методів оптимізації сіткових  моделей.

Сіткове планування й управління базується на стандартних процедурах щодо раціонального вирішення проблеми з такою логічною послідовністю: теоретичне раціональне вирішення проблеми, визначення обмежень й критеріїв прийняття рішення, оцінка альтернатив, обрання конкретного рішення.

 Процес складення сіткових графіків і варіантів планів здійснюється у такій послідовності:

- розробка вихідного  варіанта сіткового графіка виконання  робіт;

- розрахунок  параметрів подій і робіт сіткового  графіка;

- визначення  першого варіанта календарного  плану виконання робіт;

- проведення  аналізу оптимальності вихідного  варіанта плану;

- проведення  оптимізації першого варіанта  плану виконання робіт;

- розрахунок  вартісної оцінки варіантів оптимізованого  плану. Розробка вихідного варіанта  сіткового графіка виконання  робіт є одним із найвідповідальніших моментів у сітковому плануванні й управлінні.

 Основними  елементами сіткового графіка є робота, подія, шлях.

 Робота  на  сітковому графіку позначається  безперервною стрілкою, тривалість  її виконання вказується над  стрілкою, необхідна чисельність виконавців - під стрілкою.

 Моменти  початку й закінчення роботи  позначаються кружками з відповідним  номером і називаються подіями.  Серед подій сіткового графіку  особливо виділяються початкова  й завершальна подія, які визначають  терміни початку й завершення роботи. Серед багатьох робіт можуть бути «фіктивні роботи», що символізують не процеси, а визначають логічний взаємозв'язок робіт між собою (вони не мають тривалості й не вимагають виконавців).

 Шлях  це  є безперервна послідовність виконання робіт від початкової до завершальної події. Шлях, який має найбільшу тривалість, називається «критичним» і позначається подвоєною стрілкою. Критичний шлях має вирішальне значення при виконанні робіт, бо саме він визначає термін завершення всіх робіт. Порушення термінів виконання кожної з подій критичного шляху відбивається на термінах виконання всього комплексу робіт у той час, як події некритичних шляхів мають певну варіативність в термінах виконання (тобто резерви щодо термінів виконання).

Розподіл ресурсів за окремими роботами на сітковій моделі дозволяє отримати сітковий графік виконання робіт (рис. 1).

Рис. 1. Сітковий графік виконання робіт

Сіткові графіки (моделі) можуть мати безліч форм і конструктивних особливостей, несхожих одна на одну, що зумовлене наявністю в практичній діяльності підприємств значної кількості неординарних ситуаційних проблем, різноманітних комплексів робіт і стратегічних планів.

Лінійний графік виконання  робіт розробляється в такій послідовності . Насамперед на лінійному графіку в обраному масштабі часу - Т відкладають запланові ланцюжки робіт критичного шляху. Водночас на графіку зайнятості виконавців для кожної з цих робіт в координатах «час» (Т) визначають необхідну чисельність виконавців (Ч) і будують відповідні до них прямокутники, які відбивають потребу у часі й кількості виконавців при виконанні робіт.

На лінійному  графіку з позначеними критичними роботами між відповідними подіями  критичного шляху наносять ланцюжки некритичних робіт.

 Некритичні роботи  позначають за ранніми термінами здійснення початкових подій (у крайньому лівому положенні). Резерви часу некритичних робіт на лінійному графіку виділяються особливо (виділеною лінією).

 Паралельно з процесом доповнення лінійного графіка позначками некритичних робіт проводиться добудова графіка зайнятості виконавців - він доповнюється прямокутниками, які відбивають потребу у певній кількості виконавців для виконання некритичних робіт.

 

Висновок

Процес управління - це сукупність безперервних, послідовно виконуваних, взаємозв'язаних дій по формуванню і використанню ресурсів організації для досягнення нею своїх цілей. Ці дії є важливими для успіху організації і називаються функціями менеджменту. Таким чином, процес управління є загальною сумою всіх функцій .

Функції менеджменту - це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати певний вплив на управлінський об'єкт в цілях досягнення поставленої задачі.

Функції менеджменту підприємством, об'єднанням витікають із змісту виробничого  процесу, визначаються об'єктом і складом вирішуємих задач. Вони визначають специфіку управлінської праці, тісно зв'язані з іншими категоріями науки управління: структурою, методами, технікою, кадрами управління, інформацією і управлінськими рішеннями.

Функції повинні мати чітко визначений зміст, опрацьований механізм здійснення і визначену структуру, в рамках якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміють дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.

Зміст дій і  функцій, здійснюваних в процесі  управління залежить від типу організації (адміністративна, суспільна), розмірів і сфери її діяльності (виробництво, освіта, торгівля, побутові послуги), рівня  керівництва в управлінській  ієрархії (вищий, середній або нижчий), ролі його в середині організації (виробництво, маркетинг, фінанси, кадри) і цілого ряду інших факторів.

На основі складу і об'єму  робіт по функціям визначають раціональну  побудову апарату управління (відділів, служб, секторів) і чисельність спеціалістів по кожній функції, розробляють документи організаційного регламентування (положення про служби, посадові інструкції та ін.). Функціональний розподіл процесів управління, їх класифікація мають вирішальне значення, поскільки визначають цілі задачі і напрямки діяльності всього апарата управління.