Пачаток систематизованих досліджень виробництва

Початок систематизованих досліджень виробництва пов’язаний з американським  інженером Фредеріком У. Тейлором (1856—1915), який започаткував раціоналістичну  школу наукової організації виробництва. Почавши працювати учнем у  механічній майстерні, він за 10 років  пройшов шлях до головного інженера великого металургійного підприємства. Завдяки самостійній наполегливій підготовці Ф. Тейлор успішно склав  іспити і отримав диплом інженера. Наприкінці ХІХ ст. він почав вивчати  проблеми наукової організації праці  робітників. Основні дослідження  провів у сталеливарних компаніях  і на машинобудівних підприємствах. Їх результати виклав у працях «Управління  фабрикою» (1903), «Принципи наукового  управління» (1911), «Свідки перед спеціальною  комісією Конгресу» (1912). 
Глибокі знання виробництва, досвід і системне мислення дали змогу Ф. Тейлорові провести комплексні дослідження з питань техніки і технології, результатом яких були запропоновані прогресивні ідеї і положення, що внесли вирішальний внесок у становлення та розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва. Ф. Тейлор визначив, що «головним завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця». Ставлячи за головну мету максимальне збільшення продуктивності праці, він запропонував конкретні рішення, які спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва: введення суворого регламенту на застосування матеріалів і інструментів; стандартизація інструментів, робочих операцій; точний облік робочого часу; дослідження трудових операцій шляхом поділу їх на складові елементи та хронометражу; встановлення контролю за кожною операцією та ін.

Ф. Тейлор запропонував низку  заходів, які дістали назву «вивчення  роботи». З метою ретельного вивчення трудових прийомів він залучав кваліфікованих, спеціально підготовлених робітників, майстерно володіючих цими прийомами. У процесі аналізу рухів окремих  робітників кожен такий рух поділявся  на елементарні складові частини  і, за допомогою хронометражу, створювався «ідеальний метод роботи», що ґрунтувався на селекції найліпших елементів трудового процесу різних робітників. Хронометраж давав змогу визначити й усунути «помилкові», «повільні» та «некорисні» рухи. Розробляючи оптимальні методи роботи, Ф. Тейлор намагався науково обґрунтувати «ліпший метод» виконання кожної роботи в найкоротший час. Результати проектних досліджень були вражаючі. Тільки в процесі проведення експериментальних робіт продуктивність праці зросла за три роки вдвічі.

Проблему впровадження найбільш досконалих прийомів і методів роботи Ф. Тейлор пов’язав зі стандартизацією  інструментів, з урахуванням особливостей конкретних видів роботи. Важливе  значення приділялося навчанню науковим методам і тренінгу робітників, а  також встановленню норм продуктивності (виробітку). Він уперше обґрунтував  теорію, що підвищення продуктивності залежить від системного підходу  до людини та машини, розглядаючи їх як цілісну систему при визначальній ролі людини. Тейлор підкреслював: «Головний  елемент будь-якої виробничої системи  — людина. Треба робити все, щоб  їй було добре»… «Має бути заохочувальна  система оплати праці, яка б спонукала  робітників експлуатувати машину, точно  дотримуючись інструкцій і якнайефективніше». У працях дослідника міститься розробка різних систем відрядної оплати праці  відповідно до науково обґрунтованих  методів нормування праці.

На підставі проведених досліджень він дійшов висновку про необхідність відокремлення функцій, які стосуються організації робіт, від функцій  їх безпосереднього виконання, а  також розподілу відповідальності за виконання цих функцій. Запропонований апарат функціональних керівників (майстрів, інструкторів) мав організувати і  спрямувати один з однорідних видів  діяльності кількох робітників. За його рекомендаціями планування було виокремлено в самостійну функцію. При цьому запропоновано також  попередньо планувати методи роботи і всю виробничу діяльність підприємства в цілому.

Важливою умовою впровадження положень цієї системи, як підкреслював Ф. Тейлор, стає налагодження і зміцнення  співробітництва між адміністрацією і робітниками в практичній реалізації системи організації праці.

Таким чином, сформувалася система  Ф. Тейлора, суть якої ґрунтувалася на таких принципах:

Точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки, хронометражу операцій і вивчення рухів.

Підбір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання  робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності.

Контролювання методів роботи, а не продуктивності.

Повне відокремлення робітників від функцій адміністрації.

Функціональна система управління, що базується на розподілі безпосередньо  адміністративних функцій.

Система Ф. Тейлора набула поширення в перші три десятиріччя  ХХ ст., її основні положення стали  класичними і до цього часу використовуються в промисловому виробництві, поступово  удосконалюючись і доповнюючись.

Крім Ф. Тейлора, значними представниками раціоналістичної школи  були Френк та Ліліан Гілбрети, які  вивчали робочі операції, використовуючи кінокамеру та мікрохронометр, що був  їхнім винаходом. Ґрунтуючись на інформації, що була отримана за допомогою  стоп-кадрів, вони визначили так  звані мікроелементні рухи, з яких складаються трудові дії, що послідовно формують трудові операції. За допомогою  досліджень вони довели, що основні  елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Це відкриття  дало змогу проектувати раціональні  методи виконання виробничих операцій шляхом усунення зайвих непродуктивних рухів, що значно підвищувало продуктивність праці. Таким чином, було покладено  початок вивченню витрат часу на рухи, дії, операції, моделюванню їх на графіках та використанню в організації та плануванні робочих місць.

Серед піонерів раціоналістичної школи — Гаррі Гантт (1861—1919). Найближчий помічник Ф. Тейлора відкрив значення нематеріального стимулювання робітників і розробив систему планування виробничих операцій, які використовуються в  сучасному виробництві під назвою «графіки Гантта». За таким графіком кожний робітник міг бачити результати своєї праці і розмір заробітку  в будь-який час. На графіку відображалися  також часові зв’язки між розділами  виробничої програми та хід виконання  завдань, що і зумовило покладення його в основу оперативного планування виробничого  процесу в межах підприємства, а також сітьових графіків, які  були запроваджені пізніше. Так само як технологічні операції розчленовуються  на елементи та мікроелементи, уважав Г. Гантт, розчленуванню підлягають також операції управління. 
Заслуга Г. Гантта полягає в організації урочної системи заробітної плати, яка на відміну від поштучної (відрядної) системи Ф. Тейлора є почасовою. При виконанні уроку (завдання) виплачується робітнику премія в розмірі 30—40 % від почасової оплати. Така система найбільш гуманна та універсальна, тому набула поширення і постійно доповнюється та вдосконалюється залежно від умов виробництва. Подальший розвиток системи Ф. Тейлора було зроблено відомим усьому світу виробником автомобілів Генрі Фордом (1863—1947). Розробивши конструкцію легкового автомобіля, він поставив собі за мету створити його дешевим. Використовуючи принципи поділу роботи на дрібні операції і прийоми, Г. Форд у 1913 р. спроектував та впровадив на своєму автозаводі потоково-безперевну систему виробництва на основі стрічкового конвеєра. Це були радикальні технологічні, технічні і, особливо, організаційні нововведення у виробництво. Цикл складання одного автомобіля скоротився з 1,5 дня до 93 хвилин, що підтвердило високу ефективність організації масового і потокового (конвеєрного) виробництва на базі організації предметних дільниць і ліній з прямоточним характером виробництва. При тому, що в часи стаціонарного складання термін був 728 годин праці одного робітника. Організація виробництва та управління зводилася до таких принципів:

Жорстко побудована за вертикаллю організація управління декількох  підприємств (виробництв); управління всіма частинами та етапами виробництва  з одного центру.

Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість, яка задовольняє  масового споживача та дає максимальний прибуток виробникові.

Розвиток стандартизації, що вможливлює швидкий і без зайвих витрат перехід на нові види продукції.

Конвеєр з глибоким поділом  праці на велику кількість операцій.

 Тактичні рішення є  короткостроковими і служать  для забезпечення виконання стратегічних  рішень. На початку 1900 рр. Генрі  Форд ухвалив стратегічне рішення  про розроблення складального  конвейєра із спеціалізованим  розподілом праці для виробництва  стандартизованих легких автомобілів  моделі «Ті». Ця стратегія дозволила  йому зайняти провідне положення  в галузі за рахунок скорочення  витрат. Його тактичні виробничі  рішення, зокрема по диспетчеризації  виробництва, побудові технологічних  потоків матеріалів, забезпечували  підтримку прийнятої стратегії  протягом 20-х років. Форд, звичайно, був найефективнішим виробником  автомобілів свого часу. Витрати  на виробництво (і ціна) продовжували  падати. Проте Форд допустив серйозну  помилку, не адаптувавши стратегію  своєї компанії до умов середовища, що змінюються. Споживачі почали  розчаровуватися в єдиній моделі, що випускалася в одному кольорі  і з обмеженою кількістю варіантів  комплектації. Навіть і тоді, коли  Форд побачив необхідність змін, йому було дуже важко провести  реорганізацію, оскільки раніше  ухвалені ключові виробничі рішення  сильно обмежили його гнучкість  у зміні моделей. Того дня,  коли він зупинив конвейєр  по збірці моделі «Ті», він  як і раніше залишався найефективнішим  автомобілебудівником у світі,  але в стратегії задоволення  потреб покупців він виявився  не таким ефективним.