Основи менеджменту

План

1. Методи досліджень в менеджменті: діалектичний, експертний.
2. Елементи соціально-економічної системи, їх характеристика.
3. Поясніть, як Ви розумієте сутність такого принципу менеджменту як «ієрархічність та зворотній зв'язок».
4. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Методи  досліджень в менеджменті: діалектичний, експертний.

      Менеджмент  виявляє природу управлінської  праці, з'ясовує зв'язки між причиною та наслідком, фактори й умови, за яких спільна праця людей має  бути більш корисною та продуктивною. В менеджменті особливе значення надається системі знань, що дозволяє не тільки своєчасно й якісно управляти поточними справами, а й прогнозувати розвиток подій та у зв'язку з ним розробляти стратегію, ринкову політику організації.

      Менеджмент  як наука не дає керівникові точних рецептів, а лише дає рекомендації, які сприяють ефективній діяльності. Менеджмент поєднує елементи науки і мистецтва. Щоб стати ефективним менеджером, недостатньо вивчити теорію. Потрібно володіти талантом організатора, вміти будувати стосунки з людьми, впливати на них.

      З метою з’ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту  застосовують різноманітні методи дослідження, а саме:

• діалектичний;
• конкретно-історичний;
• системний;
• аналітичний;
• балансовий;
• методи моделювання;
• експертні методи;
• економіко-математичні;
• соціологічні.

 

      Розглянемо  діалектичний та експертний.

      Діалектичний  підхід дозволяє дослідити явища  та факти у їх розвитку та взаємозв'язку, а саме – взаємозумовлений та суперечливий розвиток явищ дійсності.

      Експертні методи використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб’єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища. 

2. Елементи  соціально-економічної системи, їх характеристика.

      Економічна система – це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших систем, що складаються з об’єктів, кожен з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

      Економічна  система включає такі елементи:

1. провідний тип власності на ресурси;
2. основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними;
3. економічну форму результатів виробництва;
4. принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;
5. загальні економічні закони.

      У літературі така структура економічної  системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних  відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному випадку класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

      Слід  зауважити, що підхід до системного аналізу  економічних процесів, побудований  на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації  господарства в країнах однієї суспільно-економічної  формації, оскільки він абстрагується  від реальних товарно-грошових відносин.

      Класифікація  економічних систем в економічній  літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

      Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів  господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв’язків у економіці, що відображують у межах певного «організаційного механізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв’язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

      Можливий  ще один підхід до системно-теоретичних  уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації  або господарського порядку відповідної  економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах.

      Так, управління економічними процесами  може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів  може здійснюватися на ринку вільної  конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній  економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється  в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської  конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових:

1. відносин між господарюючими суб’єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг);
2. системи координації їх взаємодії;
3. системи мотивації і контролю.

      На  підставі господарського порядку можна  доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для  даної економічної системи.

      Таким чином, об’єктивна різноманітність  якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність  багатокритеріального поділу в типології  систем. В узагальненому вигляді  критерії економічних систем можна  поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні.  За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).

      Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на:

• системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи;
• економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку;
• економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

      Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Поясніть, як Ви розумієте сутність такого принципу менеджменту як «ієрархічний та зворотній  зв'язок».

      Усі описані у літературі принципи менеджменту можна поділити на загальні, дія яких поширюється на всі організації і всю систему управління, і особливі (часткові), тобто ті, які стосуються тільки окремих частин, елементів системи управління.

      До  загальних принципів відносяться:

• принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні;
• принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні;
• принцип оптимального поєднання політичного і господарського керівництва;
• принцип поєднання інтересів індивіда і цілей організації;
• принцип поєднання права господаря і участі робітників в управлінні (принцип демократії);
• принцип оптимального поєднання галузевого і територіального підходів до управління;
• дисципліна;
• стабільність робочого місця для персоналу;
• винагорода персоналу;
• науковий підхід до управління.

      До  часткових принципів менеджменту, наприклад, відносяться принципи організації  виробничого або торговельно-технологічних  процесів, підбору кадрів тощо, які розглядаються в спеціальних навчальних дисциплінах та їх окремих темах.

      Останнім  часом набувають все більшої  значущості наступні принципи управління. 

1. Принцип системності.
2. Принцип багатофункціональності або єдності цілей.
3. Принцип пропорційності.
4. Принцип плановості.
5. Принцип демократизації.
6. Принцип поєднання матеріального і морального стимулювання.
7. Принцип поєднання прав, обов'язків і відповідальності.
8. Принцип економічності й ефективності.
9. Принцип правильного підбору і розміщення кадрів.
10. Принцип єдиноначальності.
11. Принцип ієрархічності і зворотного зв'язку полягає в створенні багатоступінчастої структури управління, при якій первинні (нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті в свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня.

      Постійний контроль за діяльністю всіх ланок  організації здійснюється на основі зворотного зв'язку. По суті, це одержання інформації про результати впливу керуючої системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану з заданим. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коригувати хід управлінського процесу.

12. Принцип стійкості і мобільності системи керування

      Між розглянутими принципами існує тісний взаємозв'язок. Жоден з принципів  не існує сам по собі, але кожен  із них підтримує і зміцнює  решту, водночас підтримуючись й  зміцнюючись ними (спрацьовує так  званий синергетичний ефект).

      Значущість  принципів і сам їх набір у  практичному застосуванні конкретного  підприємства може бути різним, оскільки кожна організація унікальна; вони залежать від місії підприємства, профілю діяльності, обсягів виробництва, складності продукції, контрагентських  зв'язків, широти асортименту продукції  чи послуг тощо.