Основи менеджменту і маркетингу

Реферат на тему:

  основи менеджменту і маркетингу

Зміст

1. Принципи управління ринковою економікою

2. Поняття менеджмета, його суть, задачі, функції

3. Поняття та роль мотивації в системі менеджменту

Список використаної літератури

1. Принципи управління ринковою економікою

За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як частки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного буття підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами сплачувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єдиний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - виконання директивних планів.

Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державовласницького комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікроекономічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного комплексу.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає [5, c. 24]:

-               всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;

-               чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

-               постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

-               повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

-               поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі.

Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства.

Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають банкрутами.

Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господарювання - нонсенс.

Налагодити ефективну організацію господарювання - це призначення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів.

Менеджмент підприємства можна класифікувати так [1, c. 42]:

-               система організаційних відносин;

-              особливий вид розподілу людської праці, що характеризує діяльність щодо організації виробництва і збуту товарів;

-             відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товаровиробники і споживачів у певних ринкових умовах.

Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з організації виробничого і збутового процесів - менеджерів.

Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А менеджер - це не пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямовано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попиту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб споживачів з урахуванням вимог ринку.

Менеджери як творча сила організації виробництва на підприємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового прогресу, широкого розвитку малого бізнесу, венчурних (пошукових) фірм тощо. Зростання акціонерних форм підприємства посилює роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менеджерів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організаційно-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіталу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством.

Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників.

Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту.

Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне дослідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління.
Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійснюють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, життєвий цикл підприємства тощо.

Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий простір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо.

Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління:

-               стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації;

-              формування організаційної структури управління; комплектування штатів;

-              управління працівниками через мотивацію праці та її контроль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) контроль тощо);

-              управління маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо.

Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює необхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства.

Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (виробництва).

Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціонування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо.

2. Поняття менеджменту, його суть, задачі, функції

Менеджмент і утворені на його основі поняття - фінансовий менеджмент, виробничий менеджмент, стратегічний менеджмент і інші - усе ширше використовується в різних публікаціях, наукових виданнях, навчальній літературі, газетних матеріалах.

Управлінська діяльність здійснюється в різному економічному середовищі. У нашій країні був накопичений великий досвід управління в централізованій економіці. Розробка досить деталізованих планів, що охоплюють діяльність десятків тисяч підприємств, забезпечення їхніми ресурсами, розподіл зробленої продукції вимагали і відповідного інструментарію і кадрів для його ефективного застосування. Вітчизняна економіка мала і видатних організаторів виробництва, і відомих дослідників, що одержали широке міжнародне визнання. Тут досить назвати імена В.В.Леонтьева і Л.В. Канторовича. Знаменитий метод “витрати - випуск” В.В. Леонтьева спирається на балансові розробки, виконані в Росії в 20-і роки. Теорія лінійного програмування була розроблена Л.В. Канторовичем також виходячи з потреб централізовано керованої економіки.

Однак життя переконало, що штучне обмеження ринку істотно збіднює мотиваційний механізм господарської системи. Це зажадало вивчення досвіду управління в ринковому середовищі, накопиченого в економічно розвинутих країнах, адаптації цього досвіду до специфічних умов нашої економіки.

Узагальненню цього досвіду, розвиткові теорії менеджменту за рубежем присвячено багато публікацій. І це природно, оскільки кваліфікація менеджерів, рівень управління в значній, а часом і у вирішальній, мірі визначають конкурентноздатність організації. Складність і масштабність необхідних перетворень при обмеженості ресурсів перетворюють рівень менеджменту у вирішальний фактор успіху.

Сучасний менеджмент представляє єдність наступних основних моментів.

Менеджмент - це вид діяльності по управлінню людьми в організації, особливий вид управління.

Управління - більш широке, ніж менеджмент, поняття. Воно відноситься до різних сфер і видів діяльності, об'єктам і суб'єктам.

Менеджмент - це управління у відкритій, ринковій економіці. Об'єктом управління тут є економічно самостійна організація. Вона здійснює свою господарську діяльність у будь-яких галузях (виробництво або надання послуг), різних сферах (розробка, виробництво, збут продукції, сервісне обслуговування і т.д.). Метою діяльності такої організації є одержання прибутку або послуг для своїх учасників.

Менеджмент - персоніфіковане управління, невіддільне від менеджерів, що здійснюють таку діяльність на професійній основі. Це означає [6, c. 47]:

- наявність у менеджера загальної і фахової освіти;

- оволодіння їм визначеними знаннями і навичками, необхідними для здійснення даної діяльності;

- заняття в організації управлінської посади;

- вміння менеджера домагатися цілей організації, використовуючи її ресурси, ефективно впливаючи на мотиви поводження інших людей.

Менеджмент - це область людського знання, що дозволяє підвищити ефективність діяльності менеджера.

Значимість менеджменту як виду діяльності залучила до його вивчення багатьох дослідників, представників різних наук. Це обумовлено міждисциплінарним, інтеграційним характером предмета дослідження. Важливі віхи в історії менеджменту пов'язані з використанням досягнень інших наук - математики і загальної теорії систем, економіки і психології, технічних наук і філософії.

Однак у даний час менеджмент не можна обмежувати тільки теоретичною областю. Причина тому - і складність її предмета, і молодість самої науки, і неможливість, а часом і шкідливість, спроб детальної регламентації дій людини. Тому в сучасному менеджменті особливу роль грає ситуаційний підхід, коли аналізується конкретна організація, що має визначену структуру, мотивація працівників даної організації, взаємодія цієї організації з зовнішнім середовищем. У рамках такого аналізу розглядаються технічні, економічні, соціальні, політичні, екологічні аспекти, що обумовлює інтеграційний характер знань.

На цій основі стає можливим синтез науки і мистецтва управління шляхом виходу на більш загальні і складні адаптивні саморегулюючі системи. Організація розглядається як відкрита система, що пристосовується до змін зовнішнього середовища.

На початку XX сторіччя найбільш могутній вплив на менеджмент справляв стан матеріальної бази виробництва, розвиток технологій. Це призвело до появи класичного аналітико-раціоналістичного напрямку в менеджменті. Успіхи в психології, науках про поводження привели до появи в менеджменті “школи людських відносин”. Ускладнення зовнішнього середовища зажадало використання складного математичного інструментарію - і в менеджменті формується школа кількісних методів. В вісімдесяті роки в центрі уваги знаходиться аналіз організаційної культури як могутнього інструмента сучасного менеджменту. Передбачається, що його ефективність у вирішальній мері залежить від людини, врахування стереотипів його поводження, звичаїв, традицій, цінностей. Нарешті, у дев'яності роки можна говорити про “ренесанс” технократичного підходу. У сучасних умовах зростає залежність менеджменту від рівня технічної оснащеності організації. Без визначеного рівня оснащеності неможливе застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій, а отже - забезпечення конкурентноздатності організації.