3

ВСТУП

Сьогодні багато спеціалістів визнали принципово важливу роль маркетингу. Причому це актуально для підприємств різної галузі економіки. Одним з важливіших елементів організації маркетингової діяльності є побудова та впровадження її стратегії. Стратегію маркетингу можна буде ефективно реалузовувати тоді, коли буде існувати стійкий та стабільний ринок. Але на даний час ситуація на ринку України склалася така: ринок достатньо не розвинут, відсутня розвинута та відлажена нормативно-правова база, слабо розвинута зовнішньо-економічна діяльність.

Проблема стратегічного маркетингу у тому, що для його нормального функціонування немає належної бази, як стійка та розвинута рінкова система, наявність достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів в даній області.

Не зважаючи на все вище сказане необхідно знати, як повинен працювати цей механізм, як його застосувати, як розроблювати стратегію, і яку вибрати в кожній визначеній ситуації.

Стратегія маркетингу – це складова частина всього стратегічного управління підприємством. Це план його ділової активності. Основна задача - це підтримка і розвиток процесу виробництва, підвищення асортименту та якості виробляємих товарів, засвоєння нових ринків, збільшення збуту та підвищення ефективності діяльності.

В теперішній час ринок має низку специфічних рис, що визначають особливість підходів до його вивчення. Наприклад, він характеризується великим обсягом закупівель і продажу, технічною складністю товарів і способів їх розподілу. Це вимагає проведення ретельних маркетингових досліджень для прийняття обґрунтованих господарських рішень. Гостро стоїть перед промисловими підприємствами проблема прийняття виважених стратегічних маркетингових рішень щодо освоєння нового ринку, диверсифікації напрямів діяльності, виходу на ринок з новим товаром, тому обрана мною тема є актуальною.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає Костопільський ДЛГ. Предметом дослідження в курсовій роботі є маркетингова стратегія виробничої діяльності Костопільського ДЛГ.

Метою даної курсової роботи є удосконалення маркетингової стратегії підприємства.

Поставлена мета визначає головні задачі, які необхідно вирішити в курсовій роботі:

-                визначити сутність маркетингу та його концепцій;

-                охарактеризувати сутність стратегічного маркетингу;

-                охарактеризувати функціональні стратегії;

-                методи розробки маркетингової стратегії;

-                проаналізувати організаційно-економічну характеристику;

-                аналіз конкурентоспроможності Костопільського ДЛГ.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕМИ

Сутність маркетингу та його концепцій

Трансформація вітчизняної економіки від командно-адміністративної до ринкової спричинила безпрецедентні зміни у всіх сферах діяльності. Необхідність суттєвого підвищення рівня життя народу, відродження та піднесення вітчизняної економіки, утвердження іміджу України потребують знання та розумного застосування надбань світової економічної теорії і практики стосовно виробничо-господарської і комерційної сфер діяльності, вивчення ринку, його структури, формування та функціонування.

Поняття «ринкова діяльність» передбачає застосування принципів, способів і методів продажу товарі і послуг покупцям з метою успішного задоволення їх потреб. Воно ототожнюється з поняттям «маркетинг» або ринкознавство.

Термін «маркетинг» походить від англійського слова «marketing», що означає продаж, збут, ринкова діяльність. Його появу пов’язують з американськими фермерами, які, шукаючи ринок збуту продукції, ввели поняття «Market Getting», що означало оволодіння ринком. Пізніше це словосполучення дало єдине слово – «маркетинг» [13].

В узагальненому виді маркетинг – це система організації і збуту товарів, спрямована на задоволення потреб конкретних споживачів і користувачів та на одержання прибутку фірмою на основі дослідження і прогнозування ринку.

Глибоке розуміння суті маркетингу передбачає розгляд його з економічної, господарської і комерційної сторін [18].

Економічна сторона маркетингу полягає у застосуванні фірмою наступних умов:

      наявність фізичних і юридичних осіб (фірм, компаній тощо);

      можливості комунікативних зв’язків, які базуються на порядності, чесності і добросовісності партнерів;

      вільний вибір альтернативних рішень і, відповідно, прийняття або відхилення пропозицій;

      можливості реально впливати на покращення економічного становища власної фірмі, партнерів і конкурентів на ринку товарів.

Господарська сторона маркетингу зводиться до розподілу виробничо-технологічних і збутових функцій з метою пріоритету на ринку і успішного задоволення потреб споживачів. Вона охоплює:

      підготовку виробництва (можливості потужностей і стан технологічної підготовки, трудові ресурси);

      процес виготовлення товарної продукції;

      забезпечення відповідних функцій служб і відділів;

      систему фінансово-економічних заходів фірми.

Комерційна сторона маркетингу означає формування особливого способу мислення, спрямованого на задоволення початкового попиту, тобто зацікавленості у купівлі і споживанні товарів. Комерція підпорядковує і скеровує виробника виробляти тільки те, що можна продати, не забуваючи про постійно зростаючі потреби і вимоги потенційних покупців на ринку. Дана функція маркетингу включає:

      виявлення потреб і запитів різних груп покупців, розробку і виготовлення товарів;

      встановлення ціни та інших стимулюючих факторів;

      виявлення раціональних шляхів доставки товарів у потрібній кількості, упаковці та з відповідним інформативним супроводженням.

Світова практика маркетингової діяльності засвідчила п’ять основних концепцій розвитку маркетингу [9].

1. Концепція вдосконалення виробництва, суть якої полягає у зосередженні зусиль і спрямуванні усіх ресурсів підприємств на вдосконалення виробництва товарів та підвищення ефективності їх розподілу.

Відповідно до даної концепції фірма скеровує зусилля на здешевлення виробництва товарів, підвищуючи тим самим обсяги їх реалізації. Орієнтуючись на збільшення попиту на товар, фірма керується, насамперед, виробничими можливостями, оцінюючи їх з точки зору можливої економії затрат та збільшення обсягів виробництва товару. Особливого розвою такий підхід набуває в умовах наявного дефіциту товарі та низької купівельної спроможності населення.

2. Концепція вдосконалення товарів, суть якої полягає у зосередженні фірмою зусиль на вдосконаленні товарі, їх параметрів та повному використанні якісних характеристик, розробці значної кількості модифікацій товару. Працюючи на рику, особливо важливо враховувати товарну конкуренцію, яка, з однієї сторони, може спричинити загрозу з боку інших фірм, які розробляють більш високоякісні товари, а з другої, - спонукає фірму до вдосконалення технологій, запровадження новинок на ринку товарів з їх надзвичайними якісними характеристиками.

3. Концепція інтенсифікації комерційних зусиль (концепція збуту) орієнтована на покращення роботи із стимулювання збуту, рекламування, персонального продажу і пропаганди товарів і послуг. Дана концепція комерціалізації найбільш прийнятна в період надвиробництва товарів. Досвід свідчить що затрати, пов’язані з концепцією збуту належно окуповуються.

4. Концепція маркетингу передбачає визначення і детальний аналіз ринку, пошук цільових сегментів, застосування комплексу дослідження ринкового середовища і конкуренції. Дана концепція маркетингу реалізується в умовах високого рівні життя і купівельної спроможності населення та передбачає досконале володіння інструментами маркетингу.

5. Концепція соціально-етичного маркетингу пов’язана із скрупульозним вивченням потреб, запитів і вимог споживачів, забезпеченням задоволення більш ефективними способами використання, збереження і сприяння оздоровленню громадян суспільства.

Концепція маркетингу охоплює вплив на ринок не окремих інструментів, а встановленої їх композиції, яка одержала назву «маркетингу-mix». Серед різноманітних спроб представлення структури маркетингу-mix, особливо популярною є так звана концепція «Four Ps», або чотирьох «Р»: product, price, place, promotion. Отже, основними складовими частинами комплексу маркетинг-mix є:

      товар, його асортимент, якість, дизайн, параметри, упаковка, торговельна марка, сервіс, гарантії, умови повернення і утилізації;

      ціна, яка включає прейскурантну вартість, пільгові знижки, умови фінансування, кредитування, терміни сплати за купівлю;

      товаропросування або дистрибуція – переміщення товарів, канали розподілу, розміщення запасів, транспортування, організація торговельного продажу;

      комунікація або промоція включає стимулювання збуту, реклама, суспільні відносини, прямий продаж, пропаганду купівлі і застосування.

Кожен із перелічених елементів маркетингу є основним, а у комплексному розгляді і застосуванні складає систему маркетингу, яка функціонує безперервно з деякими коливаннями, залежно від товарного попиту і виробничої пропозиції. Уміння узгоджувати між собою окремі вказані елементи і складає основу маркетингу [13,15].

Види функціональних стратегій

Функціональна стратегія розробляється для кожного конкретного функціонального напряму певної сфери діяльності підприємства. Іншими словами, функціональна стратегія стосується конкретного плану керування поточною й основною діяльністю підрозділу. Отже, підприємству слід мати стратегію НДПКР, виробничу стратегію, маркетингову стратегію, фінансову стратегію, стратегію управління персоналом, стратегію матеріально-технічного забезпечення, тобто розробляється стільки стратегій, скільки підприємство має основних функціональних напрямів діяльності.

Кожна із зазначених функціональних стратегій має розроблятися з урахуванням набору факторів і вимог, які висуваються внутрішнім і зовнішнім середовищем. В основному керівництву при розробці стратегії (як і при її реалізації) варто відштовхуватися від:

      змісту й вагомості впливу діяльності функціонального підрозділу на досягнення цілей і місії підприємства в цілому;

      характеру впливу виконання робот по кожній із функцій на розвиток підприємства;

      переваг і недоліків окремих функцій;

      ступеня збалансованості процесу розвитку підприємства і кваліфікації виконавців (персоналу);

      можливостей «ресурсу підприємства»: трудового, виробничого й фінансового;

      ступеня взаємозалежності функцій у загальній системі управління організацією.

Стратегія науково-дослідних і проектно-конструкторських розробок (НДПКР) – це план дій підприємства зі створення й подальшого використання новацій або інновацій. Дана стратегія в цілому і забезпечує стабільну життєдіяльність, а головне – розвиток будь-якої організації.

Основу стратегії НДПКР складають науково-технічні прогнози, винаходи, технологічні прориви і не тільки в тій галузі, де «працює» підприємство , але й у суміжних.

Спрямованість стратегії НДПКР задають маркетингові дослідження, точніше їхні результати, які, по суті, формують технічне завдання на проектування продукту на основі вивчених «вимог» і потреб споживачів.

Головною метою стратегії НДПКР є розробка і впровадження інновацій, а також різного роду підтримка і забезпечення їхнього життєвого циклу.

Успіх стратегії НДПКР залежить від своєчасного і грамотно розробленого «стратегічного набору». У якості такого можна запропонувати стратегії:

      підвищення якості;

      підвищення продуктивності;

      модернізації виробничих потужностей;

      нових технологічних розробок;

      пріоритетних досліджень і розробок;

      розвитку НДПКР.

Стратегія НДПКР кожного підприємства, кожної компанії має бути динамічною, чутливою до вимог ринку, дуже «швидкісною». НДПКР формує концептуальні основи розвитку організації [18].

Виробнича стратегія – це діяльність із розробки й управління процесом створення необхідних для споживачів продуктів і послуг. Спрямованість даної стратегії – виробничий процес, точніше його здійснення з максимальною ефективністю [10,18].

У ринкових умовах найбільш важливими факторами, що впливають на виробничу стратегію підприємства, є ті, що пов’язані зі споживачами. Метою будь-якої виробничої діяльності всередині підприємства є управління процесом додавання цінності продукту таким чином, щоб максимально задовольнити запити споживача.

Виробнича стратегія повинна формуватися також з урахуванням:

1.      наявності матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів;

2.      техніко-організаційного рівня виробництва;

3.      існуючого виробничого потенціалу;

4.      часу, необхідного для своєчасного переходу до випуску нового продукту;

5.      обсягу необхідних капіталовкладень;

6.      рівня кваліфікації персоналу;

7.      можливостей одержання необхідної сировини.

Основою для формування виробничих стратегій є продуктові стратегії. Тому виробничі стратегії спрямовані переважно на:

      вдосконалення, модернізацію виробництва;

      оптимізацію співвідношення підрозділів інфраструктури підприємства;

      організацію (при необхідності) нового виробництва;

      оптимізацію основного виробництва підприємства.

Фінансова стратегія у загальному значенні – це план фінансового розвитку підприємства. Вона є основою для вибору напряму розвитку з урахуванням необхідних змін у структурі капіталу і т. ін.

В основі розробки фінансової стратегії лежить процес балансування матеріальних і фінансових потоків Саме фінансова стратегія визначає доцільний напрям фінансової діяльності підприємства, орієнтує на економію всіх видів витрат і мобілізацію капіталу для підтримки, насамперед, маркетингових, виробничих та інших функціональних стратегій. Вона також передбачає встановлення оптимальних відносин із фінансовими, страховими, кредитними організаціями, акціонерами, фінансовим ринком.

Фінансова стратегія покликана визначити доцільну структуру капіталу підприємства та його співвідношення.

Як приклад варто навести такі фінансові стратегії:

-                 використання дивідендів;

-                 рефінансування;

-                 розміщення акцій;

-                 кредитування;

-                 розвитку фінансової підсистеми підприємства і т. ін.

Кожна із зазначених стратегій є ключем до вирішення фінансових проблем підприємства, «стежиною у джунглях ринку до сонячного берега добробуту» [13,18].

Сучасні стратегії управління персоналом спрямовані на формування керованої і керуючої підсистем, їхнього доцільного співвідношення з метою підвищення ефективності функціонування організації і досягнення генеральної мети.

Керована підсистема підприємства – це об’єкт управління, що складається із взаємозалежних структурних підрозділів і процесів безперервного руху виробничих фондів, виражених у грошовій, продуктовій і товарній формах. Центральною ланкою будь-якого об’єкта управління є колектив працівників, тобто персонал організації.

Керуюча підсистема – це сукупність керівних органів підприємства. У керуючій підсистемі процеси носять інформаційний характер і завершаються виробленням керівних впливів на об’єкт управління, тобто на персонал [18].

Оскільки керуюча й керовані підсистеми є елементами такої системи, як підприємство, то між останніми має підтримуватися розумна відповідність у кількісному і якісному аспектах. Чим вищий ступінь відповідності керуючої системи керованій, тим ефективніше здійснюється управління підприємством.

Ефективність управління персоналом підприємства ґрунтується на оптимальному використанні таких стратегій:

-                      добору й навчання персоналу;

-                      винагороди й мотивації;

-                      формування трудових відносин і т. ін.

Основною метою стратегії матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) є оптимізація управління матеріальним забезпеченням підприємства. Тому під стратегією матеріально-технічного забезпечення варто розуміти діяльність, спрямовану на оптимальний розподіл і забезпечення необхідної швидкості матеріальних потоків.

«Стратегічний набір» стратегії МТЗ формується на підприємстві і складається з таких підтримуючих стратегій, як централізоване й децентралізоване забезпечення (постачання), пошук і використання нових зовнішніх джерел сировини, матеріалів і напівфабрикатів, заміна використовуваних у технології матеріалів на прогресивніші й дешевші (за необхідності) і т. ін.

Забезпечення підприємства необхідними ресурсами для виробництва товару необхідної якості, змісту й дизайну наразі є одним із найважчих стратегічних завдань. Кожне окремо взяте підприємство намагається розробити прийнятну стратегію матеріально-технічного забезпечення з урахуванням ринкових вимог та обмежень [16,18].

Характеристика маркетингової стратегії

У ринкових умовах для більшості підприємств маркетингова стратегія є першою і провідною функціональною стратегією. Це пояснюється двома причинами. По-перше, вона забезпечує ринкову спрямованість підприємства і є генератором характеристик, що надаються продукту, який потрібен споживачеві. По-друге, вона передбачає вибір і формування:

1) цільового ринку;

2) номенклатури й асортименту продукції, яка потрібна ринку;

3) цінової політики на обраному цільовому ринку;

4) ефективної системи розподілу продукції;

5) необхідного формату реклами та її організації.

Тому визначення маркетингової стратегії має бути таким: «Це стратегія, що орієнтує на ринкові цінності». Отже, справедливим буде таке твердження: маркетингова стратегія перетворює звичайне виробниче підприємство на компанію, що працює на ринок.

До ключових складових маркетингової стратегії відносяться:

а) створення системи маркетингової інформації;

б) оптимізація ціноутворення;

в) робота з товаром;

г) організація системи збуту;

д) використання просування.

Для більш ефективного і стійкого функціонування підприємства маркетингова служба формує маркетинговий «стратегічний набір»: своєрідну систему стратегій, які забезпечують ринкову спрямованість підприємства. Його види такі:

      стратегія розвитку ринку: орієнтація на нові цільові групи споживачів;

      стратегія проникнення – це свого роду інноваційна стратегія, що забезпечує широкі можливості компаніям, фірмам досягнення успіху на ринку;

      стратегія збереження частки ринку;

      стратегія репозиціонування: компанії використовують свої ресурси для виходу на нові ринки, у результаті чого поступово розширюється або змінюється сфера їх інтересів.

Стратегічний маркетинг є складовою маркетингового менеджменту та стратегічного менеджменту фірми. Його основна мета полягає в розробленні маркетингової стратегії для досягнення маркетингових цілей фірми з урахуванням ринкових вимог та можливостей фірми [3,20].

Визначаючи місце стратегічного маркетингу у процесі управління фірмою, використаємо рис. 1.1. Як бачимо, базова ділова стратегія фірми розробляється на основі корпоративної місії і встановлених цілей фірми. Вона поділяється на функціональні стратегії згідно з переліком служб, які є організаційними складовими фірми.

Рис. 1.1 Місце стратегічного маркетингу у процесі стратегічного управління фірмою

Отже, розглядаючи стратегічний маркетинг як складову стратегічного менеджменту, ми виходимо з поняття «функціональна стратегія». Адже саме така стратегія визначає напрям діяльності тієї чи іншої функціональної служби в межах ділової стратегії фірми. Приділяючи належну увагу функціональній стратегії, фірма має змогу результативно впливати на розмір внеску того чи іншого функціонального підрозділу в ділову стратегію фірми і на обсяг витрат для фінансування цього підрозділу. Оскільки служба маркетингу є складовою організаційної структури фірми, остільки стратегічний маркетинг – важлива невіддільна частина стратегічного менеджменту фірми.

Основними категоріями стратегічного маркетингу є: місія фірми, стратегічний господарський підрозділ, маркетингова ціль, портфель бізнесу фірми, маркетингова стратегія, ринкова частка фірми, відносна ринкова частка фірми.

Місія фірми (або корпоративна місія) узагальнює головне призначення функціонування фірми, за допомогою якого вона реалізує мету свого існування (одержання прибутку). Місія фірми відтворює ті різновиди бізнесу, на які орієнтується фірма з урахуванням ринкових потреб, колі споживачів, особливостей продукції та наявності конкурентних переваг.

Місію фірми визначають такі основні фактори:

-                      коло потреб, яке задовольняє фірма;

-                      коло споживачів фірми;

-                      товари, які виробляє фірма;

-                      конкурентні переваги фірми.

Категорія «стратегічний господарський підрозділ» (СГП) - це відокремлена зона бізнесу фірми, яка відповідає за певний вид її ринкової діяльності. СГП може охоплювати важливий підрозділ фірми, кілька товарних груп або навіть один товар чи товарну марку, яку виробляє фірма.

Стратегічний господарський підрозділ характеризується такими параметрами:

-                      певний вид продукції, який включає товарі або послуги;

-                      специфічні потреби, які мають бути задоволені;

-                      певна група споживачів;

-                      конкурентні переваги фірми.

Порівнюючи складові елементи СГП та місії фірми, можна помітити їхню схожість. Різниця між цими двома категоріями полягає в тому, що СГП – це первинна зона стратегічного планування фірми, а місія – узагальнююча, об’єднувальна на рівні фірми категорія, яка передбачає визначення певних пріоритетів серед СГП.

Основні риси стратегічного господарського підрозділу такі:

1)                  СГП охоплює певний вид бізнесу (або кілька взаємопов’язаних видів бізнесу), який відокремлений від інших у межах фірми;

2)                  СГП має своє коло конкурентів, яких він намагається наздогнати і перевершити;

3)                  кожним СГП керує окремий менеджер, який відповідає за його стратегічний розвиток.

Сукупність усіх стратегічних господарських підрозділів у межах фірми становить портфель бізнесу фірми. Завдання стратегічного маркетингу щодо управління портфелем бізнесу фірми такі:

-                      зміцнювати становище стійких прибуткових СГП;

-                      розвивати, інвестувати перспективні СГП;

-                      виключати з діяльності неприбуткові, безперспективні СГП;

-                      формувати нові СГП.

Маркетингова ціль встановлюється після формування місії фірми та визначення впливу маркетингового середовища. Вона визначає основну мету маркетингової діяльності. Маркетингові цілі мають відповідати таким вимогам:

      ієрархічність (підпорядкованість) – передбачає, що місії фірми мають бути підпорядковані цілі фірми, а цілям фірми мають бути підпорядковані цілі її функціональних підрозділів;

      кількісна визначеність – це визначеність цілей за розміром і в часовому аспекті: поставлені цілі мають бути кількісно конкретизовані;

      реальність – передбачає необхідність узгодження цілей з реальними можливостями підприємства;

      взаємоузгодженість (сумісність) – означає, що дії та рішення щодо досягнення однієї цілі не повинні заважати досягненню інших цілей;

      гнучкість – означає необхідність внесення певних змін у цільову орієнтацію фірми в результаті змін, які відбуваються в навколишньому середовищі.

Однією з базових цілей фірми є підвищення ринкової частки фірми.

Ринкова частка фірми – це питома вага товарів фірми в загальній місткості даного ринка збуту. Вона визначається як співвідношення обсягу збуту товарів фірми на ринку до загального обсягу продажу на цьому ринку (до місткості ринку) і подається у відсотках:

Vзф

РЧФ = ---------- х 100 % ,            (1.1)

МР

де РЧФ – ринкова частка фірми; Vзф – обсяг збуту товарів фірми на даному ринку; МР – місткість даного ринку збуту.

Відносна ринкова частка фірми (ВРЧФ) визначається як відношення ринкової частки фірми (РЧФ) до ринкової частки найсильнішого ринкового конкурента (РЧК):

РЧФ

ВРЧФ = -------------(1.2)

РЧК

Значення показника «відносна ринкова частка» полягає в тому, що він об’єктивніше, ніж показник ринкової частки, характеризує конкурентне становище фірми на ринку.

Якщо відносна ринкова частка фірми більша від одиниці – фірма є ринковим лідером і має найсильніші ринкові позиції.

Якщо ВРЧФ дорівнює одиниці – ринкове становище фірми таке саме, як і її головного конкурента.

Якщо ВРЧФ менше від одиниці - фірма має слабкі рикові позиції.

Після формування маркетингових цілей розробляється маркетингова стратегія. Цілі встановлюють напрям руху фірми в ринковому середовищі, а стратегія визначає метод реалізації цілей.

Маркетингова стратегія – це координуючий, об’єднуючий фактор між цілями і ресурсами фірми.

Основне призначення маркетингової стратегії полягає в тому щоб взаємо узгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями, вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги [8,18].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА «ОРГАНІЗАЦІЯ

ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ»

2.1 Галузева належність організації

Костопільське державне лісогосподарське відноситься до лісового комплексу. До складу лісового комплексу входять три промисловості: лісова, деревообробна та целюлозно-паперова. В лісовій промисловості найбільш розвинутими є лісозаготівельне та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю круглих  лісоматеріалів, виробництво технологічної тріски та транспортування їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення осмолу та деревної зелені. Лісохімічне виробництво в складі    лісової промисловості забезпечує переробку осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці.

Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,— це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплекс­ного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.

[Джерело 2, с.70]

До деревообробної промисловості належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко механічну обробку, а  також переробку деревини.

До галузей лісового комплексу належить лісове господарство, основне завдання якого – це відтворення високопродуктивних лісів, багатофункціонального призначення, їхній захист і охорона. Лісове господарство має обмаль вузькоспеціалізованих підприємств, які б займалися тільки лісовирощуванням, охороною та захистом лісу. Більшість підприємств лісового господарства комплексні. Крім лісовирощування вони займаються лісоексплуатацією та переробкою дере­вини на товари широкого вжитку. Як правило, деревообробні виробництва підприємства лісового господарства характеризується низьким рівнем технічного розвитку, організації виробництва та праці неефективним використанням сировинних ресурсів.

Лісове господарство відтворює ліси на всіх землях, призначених для лісовирощування, шляхом створення, формування та збереження цінних насаджень; забезпечує покращання якісного складу лісів, підвищення їхньої продуктивності та скорочення строків лісовирощування на підставі досягнень науки і техніків Лісове господарство здійснює контроль за збереженням лісів відповідно до вимог законодавства України; виконує сукупність робіт з обробітку грунтів, збору та перероблення лісового насіння вирощування посадкового матеріалу,  селекції деревних порід посіву посадки та догляду за лісовими культурами. Здійснює рубки догляду за лісом, лісозахисні та лісоохоронні заходи. Працівники лісового господарства визначають місця щорічної рубки стиглих насаджень і здійснюють контроль за лісокористуванням.

До лісового комплексу України доцільно включити і мисливське господарство яке займається відтворенням і збереженням корисної мисливської фауни Мисливське та лісове господарство тісно пов’язані між собою Рослинність лісу є кормовою базою для багатьох мисливських тварин. Водночас деякі види лісової фауни позитивно впливають на розвиток лісу Комплексне ведення лісового та мисливського господарств дає змогу ефективно використовувати лісові ресурси Більшість комплексних лісових підприємств України в планах економічного та соціального розвитку спрямовані на підвищення продуктивності й охорону диких лісових тварин.

[Джерело 2, с.74]

Лісовий фонд України

Лісовий фонд – це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства. Лісовий фонд відділений від земель іншого призначення відповідно до чинного законодавства. До земель лісового фонду належать лісові (призна­чені для вирощування лісу) та нелісові (рілля, сінокоси, води тощо)

Загальна площа лісового фонду становить 9942 тис га, лісова — 9152 тис га, покрита лісом — 8620 тис га. Частка прських лісів становить 21,8%

Ліси розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах – 32%, на поліссі – 26,1%.В Лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%,а в Степовій – 3,8%.До найбільш лісистих областей належать – Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

[Джерело 1, с.452]

У складі лісового фонду України переважають ліси першої групи загальна площа яких становить 5072 тис га (51%) Ліси першої групи мають велике економічне та соціальне значення. Цінність їх визначається в першу чергу захисними, рекреаційними, охоронними та іншими численними корисними функціями, які вони виконують. У складі лісів першої групи водоохоронні ліси становлять 314,5 тис га 3 них заборонні смуги лісів по берегах річок, озер, водосховищ та інших водних об'єктів займають 268,8 тис га, заборонні смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб,— 45,7 тис га.

[Джерело 2, с.75]

Лісові масиви України, що виконують захисні функції, становлять 1184,9 тис га 3 них протиерозійні ліси мають площу 527,4 тис га, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автошляхів шляхів загальнодержавного та обласного значення — 229,9 тис га, особливо цінні лісові масиви — 20,5 тис га, державні захисні лісові смуги — 1,9 тис га, байракові ліси, стрічкові бори, степові — 405,2 тис га. Ліси, що виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, становлять 1751,3 тис га 3 них ліси зелених зон навколо міст, населених пунктів і промислових підприємств займають площу 1581,0 тис га, санітарної охорони джерел водопостачання — 40,2 тис га, санітарної охорони курортів — 116,2 тис га, міські — 13,9 тис га. Ліси спеціального цільового призначення становлять 202,2 тис га, з них заповідників — 135,3 тис га, національних і природних пам'яток — 57,4 тис га, заповідних лісових ділянок, а також лісів, що мають наукове та історичне значення — 9,5 тис га.

У складі лісового фонду України переважають державні ліси, загальна площа яких сягає 7550 тис га Загальна площа колгоспних лісів становить 1884 тис га. Як правило, вони представлені малопродуктивними насадженнями з малою часткою стиглих деревостанів.

Загальний запас деревини в лісах України становить 1319,9 млн м3, в стиглих і перестійних насадженнях — 122,8 млн м3.

Ліси України — це "зелене золото" молодої держави. Вони є джерелом цінної промислової сировини, продуктів харчування, стабі­лізуючим фактором навколишнього природного середовища Для при­множення цього національного багатства необхідно істотно підвищити продуктивність лісів, поліпшити їх охорону та захист. Питання підвищення ефективності відтворення лісів необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку з організацією раціонального використання всіх компонентів лісу.

[Джерело 2, с.78]

Проблеми пов’язані з використанням лісових ресурсів

Недостатня лісистість території України незначні запаси стиглого га перестійного лісу невисока продуктивність середньовікових і пристигаю чих лісів створюють труднощі щодо забезпечення лісопромислового комплексу місцевою сировиною, а народного господар­ства і населення — кінцевою продукцією з деревини. Для успішного вирішення цього завдання необхідно розробити націо­нальну довгострокову програму підвищення ефективності відтворення лісових ресурсів і раціонального їх використання Доцільно в короткий строк досягти зменшення залежності підприємств лісопромислового  комплексу від імпорту деревини Для остаточного вирішення цієї проблеми необхідний тривалий період. Разом з тим є можливість частково вирішити її у більш короткий строк У першу чергу, це більш ефективне використання ресурсів деревини та її замінників, які є на численних підприємствах і в організаціях. Так, у комплексних лісових підприємствах України потенційні ресурси відходів лісозаготівель у 2000 р будуть становити близько 2,6 млн м3, а маломірної деревини від рубок догляду за лісом — 3,4 млн м3 Із загального об'єму деревинних відходів лісозаготівельного та лісогосподарського виробництва близько 2,6 млн м3 можнд буде використати для виробництва промислової продукції Це значний резерв деревної сировини Він становить близько 40 % деревини, яка заготовляється в процесі головного користування лісом.

[Джерело 9, с.37-40]

Необхідно істотно змінити на краще сучасну неефективну струк­туру споживання деревини, яка формувалася впродовж довгих років функціонування бюрократично-командноі системи господарювання Доцільно прискорити розвиток галузей промисловості, які ефективно переробляють деревину (перш за все целюлозно-паперову) Сирови­ною для розвитку целюлозно-паперової промисловості є не тільки деревина, але і макулатура, вторинні сировинні ресурси сільського та комунального господарств (солома, очерет, деревина, яка заготовляються в процесі догляду за парками, садами та поодинокими деревами тощо).

Неефективно (переважно як дрова) використовується деревина, яка заготовляється в процесі рубок догляду за полосами вздовж залізничних і автомобільних доріг 1 це в умовах гострого дефіциту на деревину, коли її можна використати як повноцінну сировину для виготовлення  целюлози, картону ДСП, ДВП та іншої ефективної в споживанні продукції В полезахисних смугах можна щорічно заго­товляти 2,5 млн м3 деревини.

Необхідно підвищити ефективність відтворення захисних полос уздовж транспортних шляхів не тільки для посилення їх захисних функцій, але й отримання повноцінної кондиційної деревини, забезпечити заліснення всіх малопридатних для сільськогосподарського виробництва земель Підвищення лісистості території України до 20 % дасть змогу в перспективі забезпечити лісопромисловий комплекс місцевими сировинними ресурсами, поліпшити кліматичні умови і їх позитивний вплив на продуктивність сільського господарства, а також збільшити рекреаційний потенціал лісів і його позитивний плив на здоров’я населення.  [Джерело 7, с.56-60]

Проблема раціонального використання та

управління лісовими ресурсами

Екологічна криза, дефіцитність лісосировинних ресурсів в Україні (лісистість території – 14,3%, при оптимальній у 19-23%;  за рахунок власного виробництва потреба в деревині щороку задовольняються на 25-27%) завжди спонукали її фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня самозабезпечення потреб країни за рахунок місцевих ресурсів, поліпшення показників навколишнього середовища.

Перевантаженість лісового відомства виробничими функціями, відсутність належних машин, механізмів і технологічних ліній (а останнім часом – і робочої сили) призвели не тільки до погіршання стану лісового фонду і, як наслідок, до зменшення продуктивності лісових земель, але й до його самовідсторонення від виконання надзвичайно важливої державної функції: відповідальності за піднесення рівня або повне забезпечення потреб держави в послугах лісу, в лісосировинних (і в першу чергу – деревних) ресурсах власного виробництва.

Господарчий механізм, створений в умовах партійно-командної системи, не міг не вплинути на характер концепції ведення лісогосподарського виробництва і на стан лісів: в Україні на базі практично постійного лісофонду відведено в захисні насадження і виключено з експлуатації майже половину дерево станів, в експлуатаційних лісах здійснювалися виснажливі головні рубки, а після доведення вікової структури до критичної відбулося штучне “перекачування” головних рубок  у рубки догляду шляхом збільшення у (3-3,5 рази) обсягу вирубки за масою. Негативні результати не забарилися: через вирубування при рубках догляду кращих дерев (дерев “майбутнього”) продуктивність середньовікових, достигаючих і стиглих деревостанів є на 20-40% (а в окремих випадках і на 50%) нижчою від нормальної, оптимальної, встановленої за таблицями ходу росту.

Перспективи розвитку ресурсного потенціалу

За сучасних умов адаптації всіх господарюючих суб’єктів до ринкової моделі господарювання, особливого значення набувають дослідження і перспективи розвитку галузевої та інституціональної структур де визначальний вплив мають фактори зміни форм власності в процесі приватизації пошук власного місця у ринковому середовищі.

Для визначення перспективних напрямків розвитку лісової промисловості необхідно обгрунтувати напрямки формування сучасного лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури з орієнтацією на задоволення попиту економіки держави та ринку на його продукцію при повному і ефективному використанні власного виробниче-ресурсного потенціалу Досягнення поставленої ме ти можна забезпечити шляхом порівняння світового досвіду з становищем у лісовій галузі України.

Досвід структурної політики у країнах з розвинутою економікою показує, що вона була спрямована на зростання і підвищення ефектив- ності функціонування промислового комплексу, на реалізацію кінцевої мети — забезпечення усталеної конкурентноспроможної національної економіки . Наприклад, на початку 70 х років продукція США була низької якості і низької конкурентоспроможності, через що торгівельний баланс країни був відємним, сталося зниження експорту, а част­ка промислової продукції на світовому ринку скоротилася на третину. Промислова політика США передбачала подолання зазначених нега­тивних явищ.

У Франції формування і реалізація промислової політики здійснювалися через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди були націлені на захист лісів господарюючим суб’єктам на внутрішньому ринку.

[Джерело 2, с.43]

Наведений фрагментарний аналіз структурних перетворень у розвинутих країнах дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в Україні . Основні з них :

-  законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та інвестиціями;

-  використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;

-  формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами, розробка і реалізація інноваційно- інвестиційних проектів;

-  формування сітки фінансових інститутів господарського спряму­вання ринкового типу;

-  державна підтримка вітчизняного бізнесу виробництва та рин­ку.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на деревяній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.

2.2   Загальна характеристика Костопільського державного лісогосподарського підприємства

Костопільське державне лісогосподарське підприємство засноване на державній власності,  належить до сфери управління  Державного комітету лісового господарства України  та входить до сфери управління Рівненського обласного управління  лісового господарства.  Розташований в центральній частині Рівненської області на території Костопільського адміністративного району.

    Кантора держлісгоспу розташована на окраїні м.Костопіль (в кв. 36 Мащанського лісництва) в 35 км від обласного центру м.Рівне. 

    До адміністративно-господарської структури входять Костопільське, Мидське, Стидинське, Моквинське, Базальтівське, Молодіжне, Мащанське, Злазнівське лісництва. Загальна площа становить – 34753 га; 15 – майстерських дільниць, 58 – обходів.

Таблиця 2.1

Адміністративно-господарська структура і

загальна площа держлісгоспу

   Костопільський ДЛГ організований в 1939 році на базі польських державних і приватних лісів.

   Загальна площа держлісгоспу в період організації складала 40038 га і адміністративно-господарському відношенні була розділена між шістьма лісництвами (Стидинським, Костопільським, Моквинським, Підлужненським, Корчинським і Мащанським).

    Дані про початкове лісовпорядкування лісового фонду, що належаль в даний час держлісгопу, не збереглися. Наявні лиш дані про те, що лісовпорядні роботи проводились в 1929-1930 рр. і 1938-1939 рр. Наступні лісовпорядні роботи проводились в 1960-1970 рр. відповідно бувшою 3-ю Київською і Українською аерофотолісовпорядними експедиціями Українського лісовпорядного підприємства у відповідності з лісовпорядними інструкціями 1952 і 1964 років.

     По фізично-географічному і лісорослинному районнувані територія лісів держлісгоспу відноситься до зони Українського Полісся і розташована в південній частині Полісся.

     Клімат району характеризується помірно-континентальним із значною кількістю опадів. Вцілому клімат району розташування держлісгоспу, як і всього Українського Полісся, сприятливий для вирощування таких порід як сосна звичайна, дуб черешчатий, ясен звичайний, вільха чорна, осика, береза повисла.

     Тепла тривала осінь, вологе і тепле літо, незначні перепади температури, велика кількість опадів, м`яка з снігом зима – все це сприяє хорошому росту рослин.   

Держлісгосп створений з метою:

-         організації ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів;

-          охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, закріплених за Держлісгоспом.

Оновними напрямками діяльності Держлісгоспу є:

1.      Проведення заходів по відновленню лісів, підвищенню їх продуктивності, створенню насаджень із швидкоростучих і технічно цінних деревних порід, які в найкоротший строк дають велику кількість деревини народного господарству; здійснення заходів по заміні малоцінних низькопродуктивних насаджень на високопродуктивні, залісення малопродуктивних земель, які не використовуються в сільському господарстві; організація лісонасінневої справи і лісових розсадників.

2.       Збереження та поліпшення стану водоохоронних захисних лісів і насаджень зелених зон навколо міст і промислових центрів; заліснення вододілів і створення водоохоронних лісонасаджень вждовж великих річок і їх притоків.

3.       Поліпшення стану і підвищення продуктивності лісів.

4.       Охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних прорубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень; актування лісопорушень і притягнення до відповідальності лісопорушників, стягнення з них збитків, пені, неустойки, штрафів, відповідно до діючого законодавства.

5.       Охорона лісів і захисних лісонасаджень від пожеж, здійснення протипожежних заходів; захист лісів від хвороб та шкідників.

6.       Облік лісових користувань.

7.       Виробництво товарів народного споживання з відходів деревини.

8.       Організація ведення мисливського господарства.

9.       Здійснення біотехнічних заходів, що спрямовані на підвищення продуктивності і поліпшення якості мисливських угідь та зростання чисельності мисливських тварин.

10.   Ведення підсобного сільського господарства.

11.   Облік державного лісового фонду і реєстрація всіх змін у його складі; розробка і подання по підлеглості матеріалів про розподіл лісів на групи та встановлення лісотакс, і зміну границь лісництв.

12.   Проведення матеріальної та грошової оцінки лісу на лісосіках, призначених у рубку; ведення рубок з додержанням діючих настановлень та правил.

13.   Забезпечення підвищення продуктивності праці на основі широкої механізації трудомістких лісокультур них і лісогосподарських робіт.

14.   Здійснення зовнішньо-економічної діяльності; співробітництво з міжнародними та іноземними організаціями і громадянами, відкриття валютних рахунків в установах банків.

15.   Інші види діяльності, що випливають з мети та предмету діяльності і не заборонені чинним законодавством України. 

      Структура виробничої діяльності розмежована двома основними напрямками надходжень доходів:

      проведення рубок пов’язаних з веденням лісового господарства та інших рубок, що контролюються лісовим відділом на чолі з головним лісничим;

      та виключно рубок головного користування  які контролюються виробничим відділом на чолі з головним інженером.

     Отже, чистий прибуток Держлісгоспу, який залишається після покриття матеріальних та пририрівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань у галузеві інвестиційні фонди, залишається у його розпорядженні і є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності.

2.3 Діагностика макросередовища

Зовнішнє середовище організації містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, урядові установи, постачальники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів. Зовнішнє середовище, або середовище непрямого впливу, діє не безпосередньо на кожну окрему організацію, а на всі одразу. Це не означає, що їхній вплив менший за вплив факторів безпосереднього оточення. Ф.Котлер вважає, що зовнішнє середовище (макросередовище) складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища. 

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємозв’язані, тобто зміни однієї з них (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін інших (наприклад, у соціально-демографічної чи правової). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відстежувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємовплив.

Таблиця 2.2

Характеристика макросередовища  ДП «Костопільський лісгосп»

Лісове господарство є досить поширеною галуззю діяльності у Рівненській області, що зумовлено значною часткою лісистості регіону. Таким видом діяльності займається 16 підприємств, розміщених у районних центрах області. Костопільське лісове господарство у своїй діяльності випереджує підприємства Острозького, Радивилівського, Гощанського, Демидівського, Корецького районів, про те обидва найближчі конкуренти: ”Дубровицьке лісове господарство“ та ”Володимирецьке лісове господарство“ майже вдвічі перевищують обсяги виготовленої продукції,і є значними конкурентами для підприємства діяльність якого досліджується.

За результатами оцінки характеристик профілю покупців необхідно зробити висновок про  ступінь мінливості потреб,вимог,смаків покупців стосовно тих товарів,що входять до номенклатури підприємства,про прихильність покупця до товарів підприємства і про торгову силу покупців

Населення регулярно придбаває продукцію підприємства, але найбільший попит на продукцію припадає на період з весни до осені,  тобто коли ідуть інтенсивні роботи на будівництві, але взимку продукція теж в достатній кількості використовується, в основному, для опалення домівок. Взимку споживачами підприємства також стають  особи похилого віку, на відміну від періоду «весна-осінь» коли основними споживачами є молоді люди.

Оскільки підприємство є державним та діє саме у сфері лісового господарства, то реклама як така, не здійснюється і є не зовсім прийнятною чи необхідною для регіону, оскільки вигідне розташування ДП «Костопільський лісгосп»(в районному центрі) дає змогу споживачам бути досить обізнаними в сфері діяльності даного підприємства, а режим роботи та ціни можна дізнатися безпосередньо в лісгоспі. Продукція не є предметом розкоші, а в більшості випадків – предметом необхідності. Частота закупівель продукції лісгоспу не залежить від доходу на душу населення і не має сезонного характеру, а прямо залежить від потреб споживачів.

Відносини Держлісгоспу з іншими підприємствами, організаціями і громадянами у сферах виробничої діяльності здійснюється на основі договорів, зовнішньоекономічна діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством України. Угоди на поставку продукції укладаються як з внутрішніми так і з зовнішніми споживачами, в основному на умовах попередньої оплати в залежності від рівня цін, куньюктури ринку, державного замовлення та з врахуванням підтримки вітчизняного виробника.

   Держлісгосп здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності і чинного законодавства України. Збитки, завдані Держлісгоспу в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовується Держлісгоспу за рішенням суду.    Костопільський ДЛГ випускає в рік товарної продукції на суму 7,2 млн.гривень. Чимала частина її експортується до багатьох Європейських країн.

Отже, після проведення оцінки факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, можна зазначити, що підприємство перебуває в м’яких умовах конкуренції, має всі можливості для розвитку та конкурентоспроможності.

2.4 Діагностика внутрішнього середовища організації

       Внутрішнє середовище - це та частина загального середовища, яка перебуває в межах організації. Внутрішнє середовище інтерпретується як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми організації, й об'єднує всі функціональні сфери її діяльності: маркетинг, виробництво, фінанси, кадри, дослідження й розвиток. Сильні сторони є перевагами, які організація використовує в конкурентній боротьбі та прагне максимально зміцнити. До сильних сторін належить висока компетентність, адекватні фінансові ресурси, задовільна кваліфікація працівників, добра репутація покупців, захищеність від конкурентного тиску, передова технологія, наявність інноваційних можливостей. Слабкі сторони мають перебувати під постійним контролем керівництва з метою їх усунення. До слабких сторін відносять відсутність стратегічних напрямів діяльності, погіршення конкурентної позиції, застаріле устаткування, наявність внутрішніх виробничих проблем, відставання у сфері досліджень і розробок, неспроможність конкурувати.

Таблиця 2.3

Характеристика внутрішнього середовища ДП «Костопільський лісгосп»

Основні показники ділової активності

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

      коефіцієнта оборотності активів;

      коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;

      коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;

      тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;

      коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;

      коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);

      періоду обороту чистого робочого капіталу;

      коефіцієнта оборотності власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

Строк погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської або кредиторської заборгованості і показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

Тривалість операційного циклу визначається як сума періоду обороту дебіторської заборгованості (у днях) і періоду обороту виробничих запасів (у днях).

Тривалість фінансового циклу визначається як тривалість операційного циклу мінус період обороту кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

Період обороту чистого робочого капіталу – розраховується як відношення кількості днів у році до коеефіцієнту оборотності чистого робочого капіталу. Коефіцієнт оборотності чистого робочого капіталу дорівнює відношенню чистого доходу від реалізації до розміру чистого робочого капіталу середнього за період.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Оцінка показників ділової активності

Ефективність управління підприємством визначається темпами прискорення обертання ресурсів, що повинно знаходити своє відображення у зростанні відповіднихпоказників. Нормативного значення показників не має, але чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим краще. Підвищення обертання ресурсів є, поряд з високою прибутковістю другим важелем підвищення фінансового благополуччя підприємства. Низький рівень коефіцієнтів обертання активів може свідчити про недостатню завантаженість та низьку ефективність експлуатації виробничих потужностей, зростання дебіторської заборгованості та запасів.

Показник оборотності активів показує, скільки разів за період обертається капітал, вкладений в активи підприємства. Ріст даного показника говорить про підвищення ефективності їхнього використання.

Ще одним параметром, що оцінює інтенсивність використання активів є показник періоду обороту в днях, що розраховується як відношення тривалості обраного періоду до оборотності активів за даний період.

Оборотність чистих активів є узагальнюючим показником, що характеризує інтенсивність використання активів. Крім того, цей коефіцієнт використовується в оцінці фінансової діяльності компанії.

Період обороту чистого робочого капіталу - харктеризує час, протягом якого здійснють оборт оборотні кошти підприємства (цикл від оплати сировини і матеріалів, знаходження їх у вигляді виробничих до отримання платежу за реалізовану продукцію).

Від'ємне значення показника говорить про відсутність оборотних коштів, а його розмір характеризує мінімальну суму на поповнення оборотних коштів. Високе значення показує, що ресурси заморожені в оборотних коштах (розміри запасів надмірні, або підприємство відпускає значну частину продукції у кредит). При раціональному управлінні період обороту позитивний але близький до нуля, тобто структура дебіторської і кредиторської заборгованостей збалансована. Близька до нуля від'ємна величина періоду обороту говорить про роботу підприємства на кредитах постачальників і відсутності власних оборотних коштів. Ріст тривалості обороту говорить або про збитковість, або про відтягення коштів. І в тому, і в іншому випадку кредитування не вирішить проблем підприємства

Важливим для оцінки господарської діяльності підприємства є визначення тривалості операційного і фінансового циклу. В цілому немає нормативних значень для тривалості цих циклів, але чим вони коротші, тим краще працює підприємство. Для різних галузей тривалість операційного циклу є різною. Базою для порівняння є різні періоди діяльності одного підприємства і середньогалузеві показники.

Таблиця 2.4

Аналіз показників рентабельності

Основні показники рентабельності підприємства: рентабельність продажів, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність інвестицій, рентабельність продукції, темпи приросту власного капіталу.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

      рентабельність продажів;

      рентабельність активів;

      рентабельність власного капіталу;

      рентабельність інвестицій;

      рентабельність діяльності;

      рентабельність продукції.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій – розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Використання звіту про фінансові результати для розрахунку і аналізу показників рентабельності.

Зараз мова йде про використання Звіту про фінансвоі результати.

Необхідність такого перетворення викликана:

      частою зміною самих форм звітності у попередні роки і, в силу цього, неможливістю без перетворення здійснювати порівняння різних періодів діяльності підприємства;

      незручною для прямого аналізу формою угруповання статей у стандартному звіті про фінансові результати, у тому числі і в останній його формі;

      необхідністю привести його до виду більш близького до міжнародних стандартів;

      аналітичними цілями дослідження.

Оцінка показників рентабельності

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів не рентабельності існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення – про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Самі по собі всі показники мають не дуже велике значення, але вони можуть бути корисними, щоб порівняти:

• зміну їх у часі;

• фактичні результати з бюджетом (прогнозом);

• бізнес-одиниці між собою.

Рентабельність продажів

Рентабельність продажів є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії.

Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожного карбованця проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриття собівартості продукції.

Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії – реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах.

Коефіцієнт рентабельності продажів зв'язує оперативну і стратегічну діяльність компанії.

Даний показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.

Середній рівень рентабельності продажів у різних галузях різний. Не існує, якого-небудь єдиного стандарту на даний показник. Це гарний критерій для порівняння з галузевим стандартом.

Значення рентабельності продажів для різних галузей, масштабів виробництва і рівня технології можуть сильно розрізнятися, тому більш показовим буде динаміка їх змін.

Причиною зниження цього коефіцієнта може бути ріст витрат на виробництво і реалізацію продукції. Отже, необхідний аналіз собівартості, щоб знайти причини даного зниження.

Іншою причиною цього може бути падіння загального обсягу продажів. Це зв'язано з ростом витрат на одиницю продукції. Отже, потрібно провести аналіз ринку, щоб з'ясувати вплив маркетингових факторів.

Рентабельність активів

Рентабельність активів - це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності підприємства. Він виражає віддачу, що приходиться на гривню активів підприємства.

Цей коефіцієнт повинний бути одним з основних робочих інструментів керівника в керуванні компанією. Будучи найважливішим показником ефективності її діяльності, він поєднує весь набір елементів, що описують різні сторони роботи підприємства. Аналізуючи взаємозв'язки, можна виділити елементи, що справляють найбільш сильний негативний вплив, і зосередити увагу на них.

Таблиця 2.5

Аналіз показників фінансової стійкості

Основні показники фінансової стійкості підприємства

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

o        коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

o        коефіцієнта фінансування;

o        коефіцієнта фінансового лівериджу;

o        коефіцієнта покриття процентів;

o        коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;

o        коефіцієнта маневреності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт покриття процентів - відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат.

Характеризує ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий кредит і демонструє, в скільки разів зароблені підприємством протягом звітного періоду кошти перевищують суму процентів позики.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

Робочий капітал – різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка – капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

Таблиця 2.6

Аналіз показників ліквідності

Основні показники ліквідності підприємства

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

o        коефіцієнта покриття;

o        коефіцієнта швидкої ліквідності;

o        коефіцієнта абсолютної ліквідності;

o        коефіцієнта співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;

o        чистого оборотного капіталу.

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, значення коефіцієнту покриття у межах 1 - 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань підприємства.

Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових засобів та їхніх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості.

Значення коефіцієнта повинно бути менше 1,0.

Якщо кредиторська заборгованість перевищує дебіторську заборгованість, необхідно з'ясувати причини такого стану (що може бути пов'язане з труднощами при реалізації продукції тощо).

Чистий оборотний (робочий) капітал розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями.

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Таблиця 2.7

Матриця SWOT-аналізу

Таблиця 2.8

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАХОДИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

3.1. Удосконалення маркетингової та виробничої стратегії

Підвищення ефективності діяльності підприємства здійснюється за рахунок прискорення обертання ресурсів і скорочення періоду їх обороту. Збільшення числа обертів можливе шляхом скорочення періоду виробництва або скорочення періоду обігу. Скорочення періоду виробництва потребує вдосконалення технології, модернізації і автоматизації виробництва. Скорочення періоду обігу потребує більш еефктивного і раціонального використання ресурсів, прискорення документооброту і розрахунків.

Чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективніше діяльність підприємства.

Одночасне зниження показників рентабельності й оборотності активів є "діагнозом" наявності проблем, зв'язаних з реалізацією продукції і роботою відділу маркетингу.

Оцінка показників фінансової стійкості

Підприємство характеризується незначним запасом міцності (0 < – <= 0,5). Аналіз рівня власного капіталу на початок періоду дозволяє виявити широкі можливості залучення додаткових позикових засобів без ризику втрати фінансової стійкості (> 0,5).

Оцінка показників ліквідності

Зниження значення ліквідності говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Динаміка показників ліквідності говорить про незначне зниження загальної ліквідності при різкому падінні коефіцієнта швидкої ліквідності. Це свідчить про ріст низьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів. Ріст величини власних оборотних коштів разом з тим може викликатися збільшенням обсягів неліквідних запасів що може негативно позначитися на оборотності.

Зниження величини власних оборотних коштів, крім погіршення ліквідності, може говорити про ріст потреби в коштах.

Кожне підприємство, що діє в галузі, користується маркетинговою стратегією очевидною або неочевидною. Така стратегія може розроблятися через процес планування результатів його діяльності або ж розгортатися приховано через діяльність різних відділів підприємства. Маючи свободу дій кожен підрозділ неминуче використовуватиме методи, продиктовані його професіональною орієнтацією та стимулами. Проте суму таких методів кожного відділу навряд чи можна назвати найкращою стратегією.

Маркетингова стратегія представляє собою раціональну логічну побудову, керуючись якою підприємство розраховує вирішити свої маркетингові завдання найбільш ефективним шляхом .

На основі проведеного аналізу стану маркетингової діяльності та конкурентоспроможності слід зробити висновок, що  необхідно застосовувати стратегію концентрованого маркетингу, яка найкраще сприятиме ефективному управлінню результатами його діяльності.

Мета цієї стратегії – найкраще обслужити конкретну цільову групу. Стратегія концентрації (зосередження) дозволить сконцентрувати свої зусилля на конкретній групі споживачів. Згідно стратегії, продукція, що пропонує підприємство, повинна максимально відповідати запитам існуючої групи споживачів.

Завдяки цьому підприємство досягне диференціації внаслідок повнішого задоволення потреб конкретної групи і менших витрат на обслуговування даної групи.

Навіть, якщо стратегія концентрації не дозволить зменшити витрати чи досягти диференціації з позиції ринку в цілому, підприємство все ж досягає однієї з цих цілей чи обох, відносно його вузької цільової групи.

При використанні стратегії концентрації можливі наступні ризики: різниця у витратах широкомасштабних конкурентів та зосереджених підприємств збільшується, щоб усунути переваги обслуговування вузького цільового ринку або зрівноважити диференціацію, досягнуту стратегією зосередження; відмінності між бажаними товарами чи послугами, що пропонуються стратегічному сегментові і ринкові в цілому стираються; конкуренти знаходять свої сегменти на стратегічному ринку підприємства-зосереджувача і перевершують останнього.

Так як ринок, на якому діє підприємство знаходиться на стадії зрілості, необхідно здійснити ряд заходів та прийняти наступні стратегічні рішення в межах обраної стратегії:

-         удосконалити та модернізувати виробничий процес;

-         посилити увагу до зниження витрат;

-         збільшити обсяги продаж споживачам, які мають стратегічне значення.

Одним з етапів маркетингової стратегії є аналіз конкурентних переваг.

Конкурентні переваги – це ті характеристики, якості товару, які створюють для підприємства визначені переваги над своїми прямими конкурентами. Ці характеристики можуть бути самими різними і відноситись як до самого товару, так і до додаткових послуг, до форм виробництва, збуту або продажу, специфічним для підприємства чи товару .

Для удосконалення маркетингової стратегії пропонуються наступні рекомендації по використанню конкурентних переваг:

1)                  орієнтуватися на нововведення:

      продавати товар тим споживачам, які пропонують найбільш високі вимоги;

      шукати споживачів з найбільш важко задовольняючими потребами;

      встановлювати для себе видатних конкурентів в якості стимулу до удосконалення.

2)                  своєчасно реагувати на наступаючі зміни:

      обслуговувати споживачів, чиї потреби перевищують потреби інших;

      досліджувати усіх нових споживачів, які з’являються;

      вивчати усіх конкурентів, особливо нових та незвичайних.

3)                  удосконалювати взаємообмін зі споживачами, посередниками, постачальниками, завойовувати внутрішній ринок;

4)                  на внутрішньому ринку проводити обслуговування споживачів, маючих міжнародний та багатонаціональний характер.

3.2. Очікувані результати удосконалення управління

Хоча управлінська праця належить до продуктивної, але вона безпосередньо не створює певних матеріальних цінностей і бере участь у процесі виробництва опосередковано, забезпечуючи своєчасне і якісне виконання технологічний операцій. Тому правомірно визначати вплив певних змін в управлінні на кінцеві результати виробничо-фінансової діяльності підприємств.

Зусилля по модернізації виробництва можуть мати трьохкратну віддачу. По-перше, знизити витрати; по-друге, покращити контроль якості товару.

В результаті вдосконалення системи управління підприємства збільшиться обсяг і підвищиться товарність виробництва, забезпечиться ритмічна робота підприємств. Завдяки модернізації  виробництва, впровадженні нових технологій підвищиться якість продукції, полегшиться і зміниться характер праці, скоротиться плинність кадрів.

Збільшення обсягів продаж споживачам, які мають стратегічне значення, допоможе зарекомендувати підприємство і продукцію, яку воно виготовляє з хорошої сторони. Аналіз конкурентних переваг допоможе контролювати якість товару, щоб мати переваги над своїми прямими конкурентами.

Висновки

У процесі даної курсової роботи були проаналізовані стратегії маркетингу у виробничій діяльності підприємств на прикладі Державного підприємства «Костопільське лісове господарство»

Держлісгосп створений з метою організації ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, закріплених за Держлісгоспом.

          Структура виробничої діяльності розмежована двома основними напрямками надходжень доходів

      проведення рубок пов’язаних з веденням лісового господарства та інших рубок, що контролюються лісовим відділом на чолі з головним лісничим;

      та виключно рубок головного користування  які контролюються виробничим відділом на чолі з головним інженером.

Отже, чистий прибуток Держлісгоспу, який залишається після покриття матеріальних та пририрівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, відрахувань у галузеві інвестиційні фонди, залишається у його розпорядженні і є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності.

Відносини Держлісгоспу з іншими підприємствами, організаціями і громадянами у сферах виробничої діяльності здійснюється на основі договорів, зовнішньоекономічна діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством України. Угоди на поставку продукції укладаються як з внутрішніми так і з зовнішніми споживачами, в основному на умовах попередньої оплати в залежності від рівня цін, куньюктури ринку, державного замовлення та з врахуванням підтримки вітчизняного виробника.

Джерелами інформації для аналізу стали форми річної звітності по виробничій діяльності за 2009-2012 рр.

Згідно показників ділової активності співвідношення темпів росту свідчать про ефективність використання активів.

Аналіз показників рентабельності показав що дночасне зниження показників рентабельності й оборотності активів є "діагнозом" наявності проблем, зв'язаних, наприклад, з реалізацією продукції і роботою відділу маркетингу (темпи росту виторги сповільнюються). Згідно показників фінансової стійкості підприємство характеризується незначним запасом міцності. І аналіз показників ліквідності показав що здатність підприємства швидко перетворити активи на гроші є невеликою.

Додаток 1 Баланс на 31 грудня 2009 р.

Додаток 2 баланс на 30 вересня 2010 р.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Шаблій О. “Економічна географія” // Львів. Світ. 1994.

2.      Сенякевич І. Економіка галузей лісового комплексу // Кіїв. Знання. 1992.

3.      Маценко Г. Все про ліс. Які вони дерева України. // Магістраль. – 1997. -  №42 – 43., спец.випуск

4.      Рущак М. Ліси України : управління, експлуатація, відтворення. // Економіка України. 1995р. №6.

5.      Медведев Ю. Дяченко Я. Проблеми розвитку лісопрмислового комплексу : приорітети, структура, ефективність. // Економіка України 1999. №1

6.      Голуб О. Реструктуризувати лісовий фонд україни. // Економіка України 1998. №11. 

7.      Бобко А. За деревиною лісу не бачать. // Віче 1999. - № 2

8.      Я. Дяченко. “Організація управління лісовим комплексом” //      Економіка України 1996 № 7

9.      О. Голуб.  “Про ліс та його вартість”. // Віче 1997. - № 9

10. Статистичний щорічник України. 1996 рік. Міністерство статистики України. 

11. Генсірук І. Історія лісництва в Україні // Львів. Світ. 1990

12. Навчальний атлас України.//Київ , НВП “Картографія”, 1997.

13. Виханский О. С., Наумов А. С. Менеджмент: Учебник — 3-е изд. — М.: Гардарики, 2000. – 386 с.

14. Гребельний В.И. Финансы предприятий: Учеб. пособ. – 2-е изд. с измен. и доп. – К.: Изд-во Европ. ун-та, 2004. – 232 с.

15. Дэй Д. Стратегический маркетинг. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. – 640 с.

16. Економіка підприємства: Навч. посіб. / О.В. Ареф’єва та ін. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 237 с.

17. Ерухимович И.Л. Ценообразование: Учеб. пособие. – 3-е изд., стерео-тип. – К.: МАУП, 2003. – 108 с.

18. Зятьковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К., 2003.

19. Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент: Учеб. пособ. для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.- 176 с.

20. Маркетинг: Учебник, практикум и учебно-методический комплекс по маркетингу / Р. Б. Ноздрева, Г. Д. Крылова — М.: Юристъ, 2000. – 288 с.

21. Маркетинг: Учебник для вузов / Под ред. Н. П. Ващекина. — М.: Изд-во «Экономика», 2004. – 295 с.

22. Маслов Т. Д. Маркетинг: Учебник для вузов. — М.: Юристъ, 2000. – 340 с.

23. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 336 с.

24. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. – К.: ТОВ «УВПК», «Ексоб», 2001. – 560 с.

25. Оберемчук В.Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. – Київ: МАУП, 2000. – с. 55-57, 101-105

26. Полторак В.А. Маркетинговые исследования: Учеб. пособ. – 2-е изд., перераб. и доп. – Д.: ДУЕП, 2002. – 368 с.

27. Примак Т.О. Маркетинг: Метод. посіб. – К.: МАУП, 2004. – 228 с.

28. Промисловий маркетинг: Навч. посібник / Під ред.. О.О. Шубіна. – К: НМЦВО МОіН України, Студцентр, 2002. – 432 с.

29. Старостина А.А. Маркетинговые исследования. – М.: Издат. дом «Вильямс», 2001. – 320 с.

30. Сумець О.М. Стратегія підприємства: Теорія, ситуації, приклади. Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 320 с.

31. Устенко О.Л. Экономика предприятия: Метод. пособие. – 3-е изд., испр., К.: МАУП, 2000. – 44 с.

32. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник. – 5-е изд., испр. и доп. М.: Дело, 2002. – 448 с.

33. Фольмут Х.Й. Инструменты контроллинга от А до Я: Пер. с нем./Под ред. и с предисл. М.Л. Лукашевича и Е.Н. Тихоненковой. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 288 с.

34. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. — М.: ИНФРА-М, 2000. – 485 с.

35. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. – 400 с.

36. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – 2-е видання перероблене і доповнене. – Київ, 2004. – 328 с.

37. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.