Нова економіка – це економіка знань. Місце і роль операційного менеджменту в такій економіці?

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ім. Вадима Гетьмана» 
 

Реферат

на тему:

Нова  економіка – це економіка знань. Місце і роль операційного менеджменту  в такій економіці? 
 
 
 
 
 

Київ 2011

Характеристика  інформації та знань

     Знання  заради знання – шлях в нікуди. Знання заради життя. Ця теза повинна стати  домінуючою в ХХІ столітті, періоді, коли відбувається небувалий розвиток науки і прийшов час зрозуміти, що відповідь на головні запитання  часу сьогоднішнього, минулого і майбутнього  потрібна не лише обраним, а й усьому людству.

     Вчені, як ніколи повинні відчути свою відповідальність перед суспільством. Кожне відкриття, дослідження, кожна теорія повинні  бути на користь людині. Вчений, що зрозуміє своє призначення і почне працювати  на благо інших, стане найшанованішою людиною в суспільстві. Цього вимагають запити ХХІ ст.

     Сьогодні  слова “знання – це сила”  звучать з новою могутністю. Вони перетворились на основний фактор виробництва  і суспільного прогресу взагалі. В зв’язку зі змінами в організації  світу часто чуємо про “інформаційне  суспільство”. Наступним же етапом світового поступу буде “суспільство знань”. Щоб зрозуміти відмінності  між обома цими категоріями, потрібно визначитись із поняттями інформація та знання. Інформація по своїй суті аморфна, не структурована, хаотична. Знання – це інформація на її найвищому  рівні. Вони стосуються певної області, галузі; систематизовані і чітко  окреслені. Отже, коли з інформації творяться знання, то відбувається перехід на більш високий рівень розуміння явища, процесу, предмета. Використання знання у майбутньому  дасть синергічний ефект, який буде значно переважати ефект від “маси  інформації” тієї ж галузі. Математично  це можна зобразити так: 
 
 

                                                                               (1.1)

де  - сумарний синергічний ефект від використання знань;

- і-й ефект  від використання інформації.  

     У формулі знак суми застосовуємо лише для ефекту від знань для того, щоб продемонструвати основну перевагу знань над інформацією. А саме, знання є тісно взаємопов’язані  між собою, систематизовані. Інформація, хоча й являє собою єдине ціле, не має того рівня органічної взаємопов’язаності, що знання. А тому й не може настільки  ясно і в той самий час масштабно  визначити предмет пізнання (не слід плутати обсяг із змістом).

     Тому  приходимо до висновку, що процес перетворення інформації в знання є важливою задачею  сучасного суспільства, вирішення  якої сприятиме поступу людства  завдяки синергічному ефекту від  знань.

     Знання  є первинною, базисною ланкою системи  “знання – наука – технологія – виробництво”. Деякі вчені  першим елементом називають науку, але це є дещо спрощено, так як наука не може виникати сама по собі, а повинна базуватись на попередньому знанні. Наука  творить нове знання, яке потім застосовується у технологіях, які в свою чергу впроваджуються у виробництво. 

     Якщо  абстрагуватись від проміжних ланок  зазначеної системи, а розглядати лише її крайні елементи: знання та виробництво, то можна прийти до простого, але  надзвичайно важливого в сучасних умовах висновку. Рівень знань зумовлює рівень розвитку виробництва і економічної  системи. Приріст виробництва, зумовлений приростом знання можна записати так: 

                                                                 (1.2)

де  - зміна знань;

• - коефіцієнт пропорційності, що враховує складний зв’язок “знання-виробництво”.

   На  сьогоднішній день вже всі високорозвинуті  країни світу визнали пріорітетність розвитку науки і освіти, як гаранта  просування в майбутнє, побудови конкурентної економіки, задоволення постійно зростаючих потреб людей. Тому ми потупово виходимо на новий рівень розуміння реальності, формуючи “економіку знань”.

   Важливою  характеристикою сучасного знання є його взаєпов’язаність. Вона виявляється  як взаємозалежність теорій, так і  у використанні спільних методів  пізнання. Все більше стираються грані  між різними науками і вони починають діяти як єдине ціле за для спільної мети. Зокрема, таке проникнення знань характерне для  економіки, яка активно використовувала  і використовує і математичний апарат, і філософські методи, і суто економічні засоби пізнання.

   Подібний  стан речей пов’язаний із тим, що економіка  вирішує надзвичайно складні  і важливі завдання: що, для кого, скільки виробляти, як розподіляти  обмежені ресурси і т. ін. Все це призводить до проникнення в дану науку найрізноманітніших теорій, методів, ідей.

   Велике  значення для розуміння економічних  процесів має філософія. Адже економіка  – це не тільки суто практична діяльність, а й складна, багатогранна суспільна  наука. Її закономірності неможливо  зрозуміти, не знаючи філософії, зокрема  діалектики, як універсального методу пізнання явищ у їх постійному розвитку та взаємозв’язку між собою. А  саме такою є економічна система  – динамічна, швидкозмінна, що являє  собою єдність багатьох елементів.

   Знання  перетворюються на один із основних факторів виробництва в сьогоднішньому світі. Так, Елвін і Гейді Тоффлери пишуть: “знання – ось те, на чому заснована вся економічна система”. На перший погляд, це невидимий ресурс, він не відображається на балансах підприємств, але він проявляється у синергічному ефекті від найбільш ефективного використання таких ресурсів, як земля, капітал, праця. Тобто, вже в недалекому майбутньому колись три основних фактори виробництва можуть перетворитись в ніщо, якщо вони не будуть підтримані сильним і найновішим знанням.  

Економіка знань як реальність та необхідність 

     Економіка знань – це те принципово нове утворення, яке має прийти на зміну екноміці винищення і експлуатації природи, екноміці сліпого бажання людини отримати максимум прибутку. Її основою  є не споживацький мотив людини, а прагнення задовольнити свої потреби  таким чином, щоб не завдати шкоди  природі, сприяючи при цьому її відтворенню.

     Відомий економіст минулого Ж.Б. Сей (1767-1832) визначив три основних фактори, які приймають  участь у виробництві: земля, капітал, праця. Дж. Б. Кларк (1842-1924) додав до цього переліку четвертий фактор – підприємницькі здібності. У другій половині ХХ ст. в результаті значних трансформацій, що призвели до формувань постіндустріальних суспільств, усе більш відчутним ставала необхідність у використанні такого фактору, як інформація. Причому, іде мова про інформацію всіх видів: науково-технічну, економічну, фінансову, звітну, статистичну і т. ін. Економічні суб’єкти без попереднього ознайомлення із необхідними даними просто не могли приймати необхідні рішення. Жорстка конкуренція на ринку змушувала фірми все більшіе займатись інноваційною діяльністю. Остання передбачає, насамперед, отримання нових даних у певній галузі і вже на їх основі здійснювати певні технологічні та технічні розробки. В кінцевому випадку вигравав той, хто мав більше інформації і вмів правильно її використати. Проте, не можна забувати, що роль інформації в другій половині ХХ ст. була меншою, ніж у наш час, тому просте володіння нею ще нічого не означало (хоча в наш час інформація сама по собі, без можливості її корисного використання також не є найвищою цінністю, однак значення останньої неухильно зростає).

     В першій частині статті було показано різницю між інформацією та знаннями – структурованість та внутрішня  організованість знань та певна  хаотичність інформації. Знайдена відмінність  останнім часом змушує усе більше говорити про новий феномен ХХІ  ст. – “економіка знань”. Чому саме знань, а не інформації, адже п’ятим фактором виробництва була зазначена  саме інформація? З ходом часу інформація як фактор виробництва все більше починає трансформуватись в знання. Це пояснюється тим, що в сьогоднішньому світі нагромаджена настільки значна кількість інформації, що людина фізично  не здатна її обробити. Якщо фірми витрачатимуть  на її освоєння надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає  необхідність у володінні саме знаннями (не дарма один із великих сказав, що незнання нами деяких фактів, компенсується  знанням принципів). Останні, на відміну  від хаотичної інформації, дають можливість швидше і на більш високому рівні здійснити поставлене завдання, адже той, хто володіє знаннями, мислить більш глобально, комплексно, а тому має можливість подивитись на все ніби “з гори”. Знаюча людина не механічно поєднує елементи, а прагне, щоб все зайняло призначене саме для нього місце.

     Починаючи з другої половини ХХ ст. роль знань  і заснованої на їх основі економіки  зростає особливо швидкими темпами. Про це яскраво свідчить те, що вже  наприкінці 70-х рр. минулого століття роль такого фактора виробництва  як науково-технічний прогрес у  зростанні економіки розвинутих країн досягла 70 %[1]. Зрозуміло, що досягнення НТП не можуть здійснюватись без  накопичення і ефективного використання знань. Тому можна бачити, що знання реально працюють і приносять  дивіденди там, де їх прагнуть використовувати.

     Розвиток  економіки, що розбудовується на знаннях  є безперервний процес інвестування у людський капітал, а отже і розвиток людської особистості. Через це не дивно, що за рівнем конкурентноспроможності  економік перші місця у світі  займають саме ті країни, що встановлюють високі соціальні стандарти та сприяють всесторонньому зростанню людини[2]. Для таких країн соціальна  частина їх витрат уже не є просто обов’язком по відношенню до громадян, а перетворюється на потребу з  метою одержання вищого економічного ефекту. Людина, яка є носієм знань, набуває найвищої цінності в суспільстві  і знову займає те місце, яке їй належить.

     Процес  побудови економіки знань тісно  переплетений із глобалізацією світової економіки. Знання є найбільш автономним, портативним та швидко доступним  фактором виробництва, що передбачає їх глобальний аспект. Вони не можуть бути прив’язаними до одного місця, а з  розвитком мережі Internet та інших засобів  комунікації легко передаються  та споживаються в будь-якому куточку  земної кулі. Завдяки цьому, потенційно, при виході на рівень економіки знань всіх країн, їх загальний економічний розвиток повинен вирівнятись, а конкуренція набути нових ефективніших рис.

     Однією  з головних ознак нової економіки  є її дематеріалізація. Це означає  зміну акцентів з матеріальних благ на нематеріальні (послуги). Матеріальні  блага будуть споживатись, однак  їхня питома вага падатиме, що пов’язане  із зміною запитів споживачів у нову епоху. Економіка знань приносить  зміни не тільки зі сторони виробництва, але і зі сторони споживання. А  в зв’язку із задоволенням потреб нищого рівня в таких суспільствах домінуючими стають потреби вищого рівня, які в свою чергу вимагають  активного споживання знань. Таким  чином, знання за даних умов виступатимуть  і в ролі фактора виробництва, і продукта.  

     Зміна потреб у період нового економічного утворення, яким є економіка знань, є однією з її принципових ознак. Як було вже зазначено, задоволенням матеріальних потреб займались економічні системи попередніх рівнів. Економіка  знань покликана задоволити потреби  вищого рівня: самореалізація, духовне  зростання особистості і т. ін. Зрозуміло, що за таких умов змінюються і чинники, які впливали на мотивацію  людини щодо праці. Якщо раніше головними  мотивами були суто економічні (матеріальні  вигоди), то в майбутньому поряд  із ними все відчутнішу роль гратимуть  так звані “ідейні” мотиви. Кожна  особистість має ідеї, принципи, інші ідеальні конструкти, які б  вона бажала втілити у життя. Якщо їй дати це зробити, то вона досягне  максимум ефекту.

     Економіка, що розбудовується на знаннях буде принципово нового формату. В результаті того, що знання, інформація, ідеї є  ресурсами, фактично, необмеженими, через  можливість їх постійного продукування, головне протиріччя економіки про  обмеженість ресурсів і необмеженість  потреб набуватиме нового сенсу. Дане протиріччя навіть частково зніматиметься. По-перше, завдяки тому, що необмеженість  знань даватиме можливість виходу на новий рівень у використанні інших  ресурсів, що дасть змогу зробити їх необмеженими або знайти їм замінники. По-друге, хоча потреби дійсно є необмеженими, але з переходом на вищий рівень, гострота необхідності їх людині спадає. А як наслідок усього цього, конкурентні відносини в економіці все більше потребуватимуть заміни на партнерські. Тільки так можна буде задовольняти свої потреби у впровадженні в життя ідей.

     Таким чином можна зробити остаточний висновок про те, що перехід до економіки  знань уже розпочався і в деяких сферах він є відчутним. В майбутньому  дані тенденції тільки посилюватимуться, а враховуючи значне пришвидшення соціально-економічних  процесів у ХХІ ст., побудова економіки  знань в найближчі десятиліття  є цілковитою реальністю.