Інноваційна діяльність підприємства

      Другий  метод полягає у тому, що інтегральний ефект розраховується лише у сфері  споживання як дисконтована сума різниці  приведених витрат на виготовлення продукції  за весь термін виготовлення і використання нової техніки за формулою:

      де  Т_в — розрахунковий період використання нової техніки; П_б, П_н —приведені витрати на виготовлення продукції базовою і новою технікою відповідно; N₂ — річний обсяг виробництва продукції, що виготовляється новою технікою в t - му році.

      Ця  методика визначення інтегрального  економічного ефекту не дає змоги  розрахувати ефект виробника  і споживача, а отже - виявити чинники, що в найбільшій мірі можуть вплинути на ефективність інноваційної діяльності. Крім цього, вона базується на основі розрахунку приведених витрат, використання яких виправдане для вибору ліпшого за якісними параметрами варіанту техніки, а для розрахунку економічного ефекту за даними варіантами її використання недоцільне, адже той факт, що приведені витрати найменші (серед тих варіантів, що порівнюються) не означає, що вони є виправданими і доцільними.

      Прийнятною  методикою, що дає можливість усунути  недоліки вищенаведеної розробки проблем  оцінки економічної ефективності нововведень у приладобудуванні, можна вважати праці Плоткіна Я. Д., Львова Д. С. та Харіва П. С., котрі дають змогу визначити економічну ефективність інноваційних проектів у приладобудуванні на прикладі конкретних видів техніки. Не заперечуючи правильності думок, викладених у цих працях, вважаємо, що в зв'язку з переходом на ринкові засади господарювання можна запропонувати деяке їх вдосконалення. Методи, наведені в даних працях, можна взяти за основу при відпрацюванні методики визначення економічної ефективності інноваційної діяльності машино- і, зокрема, приладобудівних підприємств в умовах ринку. Згідно з обраним методом при визначенні економічної ефективності нововведень будемо користуватися показниками сумарного економічного ефекту, терміну окупності, коефіцієнтом ефективності.

      Сумарний  економічний ефект, розрахований за весь термін служби, обчислюється за формулою:

      де  Е_с — сумарний ефект; Е_в — економічний ефект на витратах виробництва; Е_е - економічний ефект на витратах експлуатації.

      Про економічну ефективність інновації  розмірковують на основі зіставлення  ефектів на витратах виробництва  та експлуатації. При цьому можливі  наступні варіанти. 

      При першому варіанті інновація є  високоефективною і не вимагає додаткових витрат при виробництві. В умовах другого варіанта - нова техніка  не є ефективною, оскільки в сумі матимемо збитки. У третьому варіанті для визначення ефективності необхідно додатково розрахувати коефіцієнт економічної ефективності (Е) або термін окупності (Т_ок).

      При оцінці економічної ефективності інноваційних процесів майже всі показники розраховуються як порівняльні величини. У зв'язку з цим оцінку техніко-економічного рівня новинок доцільно проводити у такій послідовності:

• вибір бази порівняння - аналога;
• проведення порівняльної оцінки;
• формування висновків про техніко-економічний рівень новинки;
• оцінка конкурентоспроможності продукції.

      Величина  цих показників залежатиме від того, з чим порівнювати, тобто, який виріб  вибрано за базу порівняння - аналог. Вибір аналога залежить від мети здійснення порівняння: виявлення технічного рівня нової техніки, наближений розрахунок собівартості на ранніх етапах проектування чи розрахунок економічної ефективності у виробництві та експлуатації. Так, при визначенні технічного рівня за аналог доцільно вибирати вироби, котрі з технологічної точки зору найповніше відповідають специфіці експлуатації, тобто ідентичні за експлуатаційним призначенням і головними технічними параметрами. Крім цього, аналог має бути кращим з впроваджених або розроблених вітчизняних чи зарубіжних зразків техніки, який випускають не більше трьох років. Даний захід забезпечить об'єктивність при оцінці економічної ефективності та дасть змогу уникнути розробки і впровадження у виробництво морально застарілих новинок.

      При створенні нової наукомісткої продукції, а саме такою є продукція машино- та приладобудування, дуже важливою проблемою є якнайшвидше її вдосконалення. Проведені американськими вченими дослідження засвідчують, що рівень експлуатаційних витрат на 80% визначається технічними характеристиками, прийнятими на початкових етапах проектування, а можливість впливу на них на стадії виготовлення дослідного зразка знижуються до 15%, в умовах серійного виробництва - аж до 5%. Отже, важливість прийняття рішення про зміни технічних характеристик на початкових етапах проектування є очевидною.

      На  початкових стадіях проектування, коли бракує даних для складання планової калькуляції собівартості нововведення, необхідної для оцінки економічного ефекту за рахунок зміни витрат виробництва, її розрахунок можна здійснити наближеними  методами (питомих ваг, графоаналітичним чи методом кореляції), для чого й вибирають аналог-2. При виборі цього аналога особливу увагу потрібно звернути на конструктивні характеристики, принцип дії, структурну схему і технологію виготовлення. Оскільки аналог вибирають на стадії проектування, то зростає роль техніко-економічного аналізу, який мусить бути оперативним засобом вибору найдоцільнішого технічного варіанта. На кожній стадії проектування (від розробки технічного завдання і до завершення робочого проектування) він повинен забезпечувати проектувальникам отримання об'єктивної і надійної інформації для вивчення ступеня впливу тих чи інших змін у конструкції виробу на його ефективність.

      При виборі аналога-3 для визначення економічного ефекту за рахунок зміни витрат виробництва й експлуатації необхідно враховувати однакове експлуатаційне призначення і сферу застосування нової техніки, а щодо збігу технічних характеристик, то тут немає необхідності. У цьому випадку за аналог можна вибрати декілька виробів, що спільно виконують ту ж функцію. Якщо сфера застосування виробу є широкою, то як аналог доцільно вибирати виріб, що має найширше використання, а у випадку локального використання - вироби, що підлягають заміні.

      Отже, методика вибору варіанта здійснення інноваційного процесу повинна бути побудована таким чином, щоб вона дала змогу встановлювати не тільки прямий зв'язок між технічними та економічними параметрами новинки, а враховувала і зворотний зв'язок, тобто забезпечувала розробку оптимальної конструкції виробу.

      Як  бачимо, інноваційні процеси потребують здійснення періодичного контролю їх ефективності на всіх стадіях розробки виробу і просування його на ринку. Через відповідні проміжки часу в  кінці кожної стадії проектування необхідно  приймати рішення про доцільність продовження розробки. Якщо ж економічна оцінка проекту позитивна, то інноваційний процес продовжується.

      Для визначення економічної ефективності інноваційної діяльності в тому випадку, коли сумарний ефект більший за 0, а економічний ефект за рахунок  зміни витрат виробництва від'ємний, необхідно додатково розраховувати термін окупності за формулою:

      або коефіцієнт економічної ефективності за формулою:

      Якщо  розрахований таким чином термін окупності додаткових витрат менший або дорівнює нормативному для галузі використання даних виробів, то інноваційні процеси є ефективними, і навпаки, якщо термін окупності більший від нормативного - неефективні. Коли розрахунковий коефіцієнт економічної   ефективності менший від нормативного,  то впровадження  нової техніки неефективне; якщо  ж  розрахунковий коефіцієнт економічної  ефективності більший або дорівнює нормативному, то впровадження нової техніки доцільне.

      Далі  перейдемо до розгляду методів розрахунку ефектів на витратах виробництва й експлуатації, тобто ефектів у виробника і споживача.

      Розрахунок  ефекту на витратах виробництва здійснюватимемо  за формулою:

      де  Ц_а, Ц_н — ціна аналога і нової техніки відповідно, грн.

      Використання  ціни для розрахунку економічного ефекту на витратах виробництва пояснюється тим, що його потрібно розраховувати на основі суспільне необхідних, а не індивідуальних витрат виробництва. Ось чому показник собівартості не можна використовувати для розрахунку економічного ефекту у виробника. Розрахунок ціни новинок, котрий необхідно проводити на ранніх етапах проектування (технічної пропозиції, ескізного і технічного проекту), є доволі складним завданням. Тут виникає потреба в розрахунку економічних показників, більшість з яких пов'язані з фінансовими аспектами. Фінансові чинники, що базуються на використанні кошторисно-фінансових показників, відіграють значну роль при оцінці ефективності інноваційних процесів. Однак в окремих випадках, незалежно від того, чи використовуються кількісні методи, є ряд суттєвих проблем, котрі потрібно остаточно вирішувати лише на основі досвіду й інтуїції особи, яка проводить відбір. Тому питання про залучення кваліфікованих кадрів є одним з найважливіших.

      Розв'язання проблем розрахунку ціни нових виробів на ранніх стадіях їх розробки вимагає подальших досліджень стосовно обчислення витрат на інноваційну діяльність. Як відомо, всі витрати поділяються на постійні та змінні. До постійних належать витрати, незалежні від обсягу виготовленої продукції (амортизація, витрати на маркетинг, адміністративні витрати тощо). До змінних - ті, які змінюються зі зміною обсягу виробництва продукції (матеріальні витрати, оплата праці тощо). Природно, що ціни на продукцію встановлюються таким чином, щоб покрити всі змінні і постійні витрати, а також отримати необхідний прибуток. Усі методики наближеного розрахунку собівартості інноваційної продукції на початкових етапах проектування базуються на співвідношенні частки зарплати і матеріальних витрат у собівартості. При складанні планової калькуляції потрібно також розраховувати (у %) величини цехових, загальногосподарських і позавиробничих витрат. Як правило, їх розраховують методом екстраполяції даних за попередні роки на перспективу. Розрахувавши дані величини, можна отримати ціну нової продукції, при порівнянні якої з аналогом розраховують економічний ефект на витратах виробництва.

      Не  менш важливим моментом є забезпечення зіставності цін на нову продукцію  і аналог, чого можна досягти шляхом їх дисконтування. Знаючи ціну на перший рік, можна спрогнозувати її рівень на 5 - 6 років випуску з достатньою для економічних розрахунків точністю. Такий підхід необхідний для забезпечення об'єктивності порівняння, адже аналог міг випускатися близько 3 років тому, а виробництво нового виробу буде здійснене через 2-3 роки з моменту початку його розробки.

      Упровадження  інновацій, як правило, впливає на величину експлуатаційних витрат, тому не менш важливе значення для обґрунтування  інноваційних проектів має визначення економічної ефективності у споживача, що передбачає розрахунок другої складової сумарного економічного ефекту. Економічний ефект на витратах експлуатації необхідно розраховувати за рахунок зміни всіх експлуатаційних витрат через добуток річного економічного ефекту і терміну служби. Для визначення економічного ефекту на витратах експлуатації скористаємося формулою:

      де  Е_е.річ — річний економічний ефект на витратах експлуатації; Т_сл — термін служби нової техніки.

      Як  відомо, термін служби нової техніки  з достатньою для економічних розрахунків точністю можна визначити за формулою:

      де  Н_ам — норма амортизації нової техніки, %.

      Річний  економічний ефект на витратах експлуатації (у споживача) визначають за формулою:

      де  т — кількість експлуатаційних параметрів нової техніки, які поліпшуються порівняно з аналогом; Е_рі — річний економічний ефект від поліпшення і-го експлуатаційного параметра.

      Як  правило, інноваційна діяльність приводить  до поліпшення деяких техніко-експлуатаційних характеристик виробів. Наприклад, у приладобудуванні найчастіше поліпшують такі техніко-експлуатаційні параметри: збільшують надійність і довговічність виробів, зменшують їх масу, габаритні розміри і споживану ними потужність. Розрахунок річного економічного ефекту за рахунок зміни цих параметрів інколи складний процес, адже важко розрахувати річний економічний ефект за рахунок зміни габаритів чи маси виробів, тому доводиться використовувати спеціальні методи, дослідження яких виходить за межі даної дисертаційної роботи.