Менеджмент-наука управління

      Дещо  в іншому напрямі розвивалося  управління виробництвом у Сполучених Штатах Америки. В останній чверті XIX ст. у цій країні зароджуються основи управління, яке нині називається менеджментом.

      Причини виникнення сучасного управління в  Америці можна пояснити так. Наприкінці XIX — на початку XX ст. США були практично єдиною країною, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, стану чи релігійної належності. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створити там величезний ринок робочої сили, па якому працелюбна і здібна людина могла досягти значного успіху. Уряд Сполучених Штатів з самого початку їх оформлення в самостійну державу серйозно підтримував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути. Освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були-інтелектуально здатні працювати на різних ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявилося, що кращих результатів досягали ті з них, які могли генерувати нові ідеї, у тому числі в сфері управління. Мета вивчення курсу «Менеджмент» — здобуття теоретичних і практичних знань та вмінь студентами з наукового управління галузями господарства та громадською діяльністю організацій і підприємств споживчої кооперації.

      Відповідно  до сформульованої мети завданнями курсу є:

      опанування  теоретичними основами менеджменту  і навичками застосування цих  знань у практичній діяльності;

      вивчення  організаційної структури управління кооперативним господарством та проблем її оптимізації в умовах ринкових взаємовідносин у народному господарстві;

      оволодіння  методами сучасного менеджменту;

      вивчення  змісту процесу управління споживчою  кооперацією і окремими галузями діяльності її.

      Курс менеджменту для студентів вищих кооперативних навчальних закладів грунтується па трьох складових елементах:

      управлінських аспектах фундаментальних суспільних наук, у межах яких досліджуються  проблеми управління суспільним виробництвом {економічна теорія, філософія, макроекономіка), а також наук, що досліджують загальні закони управління (кібернетика, теорія систем та ін.);

      конкретних   науках   про   окремі   сторони   і   функції управління (економіка підприємства, комерційна діяльність, маркетинг та ін.);

      теорії  кооперативного менеджменту, яка досліджує  власні закономірності управління громадсько-масового і господарською діяльністю споживчої  кооперації.

      Наука управління суспільним виробництвом, частиною якої є управління кооперативним господарством, виникла на межі суспільних наук та прикладних сфер знань і на відміну від інших наук досліджує та розробляє шляхи комплексного впливу на суспільне виробництво, не підміняючи при цьому зазначені науки, а об'єднуючи їхні методи на основі аналізу і синтезу елементів системи управління.

      Оскільки  відносини управління виникають  між людьми в процесі виробничої діяльності, вони по своїй суті є суспільними. Тому менеджмент як наука належить до класу економіко-організаційних наук.

      Предметом (об'єктом вивчення) науки управління (менеджменту) є суспільні відносини, що виникають між людьми у процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ (послуг) з приводу погодження та координації спільних дій для досягнення окреслених цілей, тобто відносини управління. Відносини управління виступають похідними від виробничих, економічних відносин людей, є надбудовного категорією над економічним базисом. Характер відносин управління, процеси формування і розвитку їх, зумовлені характером виробничих відносин та формами власності на засоби виробництва

      Управління  кооперативним господарством (кооперативний менеджмент) є складовою частиною управління суспільним виробництвом, а його предметом є відносини управління, що виникають у різних галузях, ланках і на різних рівнях споживчої кооперації, а також закони і закономірності розвитку їх. Оволодіння наукою менеджменту озброює органи управління знаннями, що забезпечують можливість розробки науково обгрунтованих форм, методів, прийомів, систем управління, а також рекомендацій для вирішення конкретних організаційно-управлінських проблем.

      Загальним методом менеджменту як науки  є діалектичний підхід, що дав змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків системи управління. Це здійснюється за допомогою методів спостереження, моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукції і дедукції та ін.

      Спеціальні  методи пізнання поділяють на дві групи: а) методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та форми анкетування, інтерв'ю, вибірка статистичних та інших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів відіграє якість звітності, анкет, достовірність заповнення (змісту) їх;

      б) методи вивчення, оцінки та узагальнення добутої інформації з погляду  управлінських відносин (підготовка рішень, характеристика кадрів управління, узагальнення передового досвіду, стимулювання праці та ін.). До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належать перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою і соціально-економічними процесами, що перебувають під впливом її; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на розвиток їх, що відповідно позначається на кінцевих результатах. Останнім часом значного поширення набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно відтворити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді. Використання математичних методів та моделей у поєднанні з швидкодіючою технікою (ЕОМ, міні ЕОМ та ін.) значно підвищує ефективність і продуктивність праці вчених, скорочує строки проведення досліджень, підвищує точність і надійність висновків. Широко застосовуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні розробки і гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

      Комплексний підхід передбачає вивчення досліджуваних явищ в їх зв'язку з різними методами, які застосовуються не тільки цією, а й іншими науками, що вивчають ці самі явища.

      Системно-структурний  підхід полягає, з одного боку, у  розгляді управлінської системи, тобто  всієї сукупності управлінсько-організаційних зв'язків як єдиного динамічно розвиненого організму, а з другого, у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу розкриваються причинно-наслідкові зв'язки між елементами системи та закономірності розвитку її.

      Отже, метод менеджменту як науки управління формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу дослідження і специфічних методів, пов'язаних з менеджментом наук.

      Вперше  інтерес до управління, як до науки, з'явився у 1911 р., після виходу у світ книги Ф. У. Тейлора «Принципи   наукового  управління».   З  цього  моменту  управління визнане як наука і самостійна сфера досліджень. Але розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано  і  таким  чином  ефективно досягати  її цілей, виникло не з публікацією зазначеної книги. Розуміння потреби наукового підходу до управління розвішалося, починаючи з середини XIX ст. Основною силою, яка   сприяла   посиленню   інтересу  до управління,  була промислова революція, що розпочалася п Англії. Проте ідея, що управління саме може внести суттєвий внесок у розвиток і успіх господарської діяльності, вперше виникла в Америці завдяки дослідженням Ф. У. Тейлора.              

      Виникнення  і оформлення науки управління як галузі наукових досліджень частково було відповіддю на потреби великого бізнесу, а частково — спробою скористатися перевагами техніки, створеної внаслідок промислової революції", а також досягненнями групи допитливих людей, які відкрили найбільш ефективні способи виконання робіт.

      Розвиток менеджменту як науки не є ланцюгом послідовних кроків уперед. Швидше його можна охарактеризувати як розвиток паралельно-послідовних підходів до управління, які в чомусь збігалися, а в чомусь відрізнялися. Цей паралельно-послідовний розвиток наукових досліджень пояснюється тим, що вони були спрямовані як на дослідження суб'єктів управління (людини, груп людей), так і об'єктів управління (техніки, людей). Отже, успіхи в теорії менеджменту завжди залежали від успіхів в інших, пов'язаних з управлінням, сферах, таких як математика, Інженерні науки, психологія, соціологія, антропологія та інші. Розвиток цих галузей знань давав дедалі більше фактів для дослідників у галузі управління, а також озброював їх методами досліджень споріднених наук. Ці знання допомагали науковцям зрозуміти, чому деякі попередні теорії управління не витримували перевірки практикою, що підштовхувало дослідників до проведення нових наукових розробок.

      Розвиток  теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню І розпитку певних наукових шкіл:

      1) передфаза (приблизно до 1900р.);

      2) фаза «школи наукового управління  підприємствами» (з 1900 до 1930 р. в США);

      3) фаза «адміністративне бюрократичного  підходу», або «класичної школи» (з 1900 р. по 1930 р, особливо в Німеччині, Франції, Англії);

      4) фаза школи «руху за гуманні  стосунки» (1930— 1950 рр. в США,  Японії);

      о) сучасна фаза (приблизно з І940 р.).

      Прихильники кожної з цих шкіл вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого управління. Однак пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на практиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях Однак кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у науковий менеджмент.

      Передфаза розвитку теорії менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління малими підприємствами здійснювалося на той час практиками на основі досвіду та вміння їх. Цей досвід передавався від покоління до покоління, однак помітного наукового узагальнення і дослідження не набув. Великі за обсягом організації та підприємства були лише в державній, церковній та військовій сферах. З потреб управління цими сферами виникли і перші паростки теорії управління, вплив яких відчуваємо й досі. Характерними рисами передфази теорії управління е ієрархічно-пірамідальна побудова організацій та підприємств, авторитарний стиль управління, мислення, обмежене статутом чи субординацією, та інші подібні пережитки. Можна сказати, що в теорії управління на передфазі переважали проблеми військового адміністративного управління Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн. В Росії початок цього етапу заклав своїми реформами Петро І.

      Школа наукового управління. Термін «наукове управління» ввів Ф. У. Тейлор, проте дослідження, які ввійшли до складу школи наукового управління, пов'язані і роботами Ф. і Я Гілбергів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу. Методологія наукового управління трудовими процесами грунтувалася на аналізі змісту праці І виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожний з них Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та обладнання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показникам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктивності праці.

      Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.

      Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви у трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично і інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

      Заслугою  Тейлора та його послідовників слід також вважати обгрунтування  погреби виділення управлінської  праці як сфери діяльності особливої  групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності.

      Поява ніколи, наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

      Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихильників ніколи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також використані для ефективного досягнення цілей організації.