Менеджмент

У період промислового піднесення зростання  товарних цін та зниження цінності грошей пояснюють зростанням попиту на товари та прискоренням обігу грошей. І навпаки, у період промислового спаду є протилежна ситуація. Загальний рівень цін спадає, а цінність грошей зростає внаслідок уповільнення їхнього обігу. М. Туган-Барановський висловив думку, що на цінність грошової одиниці може вплинути лише держава, тобто вони повинні стати об'єктом державного регулювання. Цим учений заклав підвалини для вчення Дж. Кейнса щодо шляхів державного регулювання ефективного стимулювання платоспроможного попиту й інвестиційного процесу.

М.Туган-Барановський, дослідивши диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій визначив причину циклічних коливань економіки та заклав концепцію інвестиційної теорії циклів, фінансування інвестицій з кредитів.

Наприкінці життя М. Туган-Барановськии затіявся практичною управлінською діяльністю на посаді міністра фінансів Української Народної Республіки та голови Центрального кооперативного комітету. Помер М.Туган-Барановський у 1919 р., коли Україна палала в горнилі братовбивчої війни, нав'язаної більшовицькою Росією.

Розвиток місцевого самоврядування описано у працях іншого українського вченого - Миколи Петровича Яспопольського, який за визначенням В. Голубничого був засновником першої у світі школи "територіальної фінансової економетрії". Народився М. Яснопольський 1846 р., закінчив юридичний факультет Київського університету, викладав політичну економію в Ново-Олександрійському сільськогосподарському інституті, в Ніжинському ліцеї князя Безбородька і на Вищих жіночих курсах у Києві. З 1889 р. почав викладати фінансове право у Київському університеті.

Головна праця вченого - "Про  географічний розподіл державних доходів  і витрат Росії". М.Яснопольський  уперше сформулював положення, що загальні заходи економічної політики держави  не можуть забезпечити однорідності розвитку окремих територій. Учений зазначав, "велике різноманіття економічних та інших умов різних частин держави викликають у них зовсім неоднакові наслідки від одного і того ж загальнодержавного заходу". Зокрема, однакове оподаткування всіх без винятку територій країни може завдати шкоди розвитку окремих територій, населення яких в одних випадках несе фінансовий тягар тільки як споживач, а в інших - як споживач і виробник.

Науковець проаранжував території  за їхньою фінансовою продуктивністю. Він зазначив, що найбільше коштів до державної скарбниці надходить від густозаселених районів, а також від тих, де переважає землеробство й обробні галузі промисловості. Цей висновок актуальний для розробки та проведення раціональної та фінансової політики України, вирівнювання розвитку регіонів.

Ефективність державної та фінансової політики повинна враховувати територіальні  фінансові витрати. Вчений зробив дуже сміливий політичний висновок, що вирівнювання розвитку окремих територій неможливе  без самоуправління територій. "Чим  значніші місцеві витрати, - писав М.Яснопольський, тим більше можуть бути централізовані державні без шкоди для господарського життя населення". Висновки М. Яснопольського корисні для адміністративної реформи в Україні, реформування її бюджетної системи та створення дієвої системи місцевого самоврядування.

Важливе місце у розвитку світової управлінської науки посідають  праці українського вченого Євгена Євгеновича Слуцького. Народився він 7 квітня 1880 р. у с. Нове Молозького повіту Ярославської губернії у сім'ї вчителя Новинської учительської семінарії. Навчався Є.Слуцький на фізико-математичному та юридичному факультетах Київського університету, машинобудівному факультеті Мюнхенського політехнічного інституту. Маючи добру підготовку з математики, учений пов'язав свою роботу із застосуванням математики до економіки. В 1910 р., навчаючись на юридичному факультеті, він виконав дослідження під назвою "Теорія граничної корисності", де застосовував математичні методи до аналізу й обґрунтування теорії граничної корисності, а також спробував звести погляди її окремих представників у єдину систему.

Важливим дослідженням автора є  праця "Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу". Вивчаючи теорію кореляції, Є.Слуцький зробив висновок, що статистик повинен бути математиком, бо його наука є наукою математичною".

У 1915 р. вчений опублікував працю "До теорії збалансованого бюджету споживача", у якій з'ясував умови стійкості  індивідуальних бюджетів споживачів з  урахуванням вимог корисності, передумови безперервності функції та її похідних. Він виходив з таких припущень: тип функції корисності не зазнає змін на розглядуваному проміжку часу; зміна корисності у разі переходу від одного блага до іншого не залежить від способу переходу.

Є. Слуцький проаналізував два види благ. Блага, гранична корисність яких знижується унаслідок збільшення їхньої кількості він називав насичувальними. Блага, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується, вважають не насичувальними. За таким поділом Є. Слуцький запропонував поняття нормального та анормального бюджету споживача.

Виконавши математичні дослідження  умов стабільності бюджету споживача, Є. Слуцький сформулював закон попиту: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом зі зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичуючих і його зменшення - посилення попиту для благ не насичуючих... Із збільшенням ціни блага не насичуючого попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичуюче"'. Отже, Є.Слуцький, конкретизуючи теорію споживчого попиту, вперше визначив поведінку споживача на ринку споживчих благ, що дало змогу в майбутньому широко проводити маркетингові дослідження ринку. Дослідження Є.Слуцького випередили роботи закордонних вчених у цій галузі щонайменше на два десятиріччя, а в царині застосування математичних методів в управлінській практиці - на 35 років. Адже школа кількісного підходу в менеджменті започаткована 1950 р

Усебічний розвиток Є. Слуцького, оригінальність його мислення виявилися в опублікованій 1926 р. всесвітньо відомій праці "Етюд до проблеми будування формально - праксеологічних  засад економіки". Ця праця стала  головною у формуванні нової науки праксеології.

Є. Слуцький, обґрунтовуючи взаємозв'язки, форми та інші прояви господарських  об'єктів, визначив, що вони становлять певну систему, яка може бути у  різних видах. Форми системи залежать від наявності тих чи інших  параметрів. Учений визначив такі поняття, як стан системи, диригент системи, структурна багатогранність або перспектива. Стан системи разом з перспективою створюють ситуацію. Науковець зазначав, що елементи системи перебувають у постійному русі, який оптимізує їх в єдине ціле:

"Система перебуває у своїй  ситуації або в процесі зміни,  доки її ситуація залишається  оптимальною".

Безперечно, дослідження праксеологічних  засад економіки дало поштовх  розвитку теорії систем та широкому застосуванню системного і ситуаційного підходів у сучасному менеджменті. Вивчаючи взаємозв'язки елементів системи, праксеологія не тільки визначає шляхи, а й оцінює придатність обраних засобів для досягнення мети.

Управлінську проблематику розглядали також інші українські вчені добільшовицької  доби: В. Антонович, А. Анциферов, П. Грабовський, В. Доманицький, М. Драгоманов, І. Ассен, М. Зібер, М. Ковалевський, К. Левицький, А. Макаренко, І. Цехановецький та ін. Особливістю праць цих учених було зосередження на двох напрямах: історико - економічному та конкретно-прикладному. Значна частина їхніх досліджень присвячена пошуку тих українських інституцій та традицій, які могли б стати основою побудови посткапіталістичного суспільства

1.2 Розвиток науки управління  в Україні в період тоталітаризму

Перші два десятиріччя XX ст. в Україні відзначалися розвитком попередньо сформованих напрямів різних галузей економічної науки. Розвиток ринкових відносин, посилення економічних та культурних явищ між сходом і заходом України сприяли формуванню державницьких поглядів. Будівництво власної держави неможливе без розвитку управлінських поглядів та теорій.

Уже в листопаді 1918р. створено Українську Академію Наук, у складі якої почав активно діяти  соціально-економічний відділ та дослідницькі кафедри. Першим у цьому ряді став інститут економічної кон'юнктури, який, за задумом М. Туган-Барановського мав бути "економічною обсерваторією", аналізувати зміни економічної кон'юнктури та видавати державним органам відповідні рекомендації для ухвалення рішень щодо подальшого економічного поступу.

Та не судилося звершити задумане. Поразка визвольних змагань, окупація України більшовицькою  Росією змінила намічені плани. Вже 1922 р. інститут економічної кон'юнктури  було закрито, скорочено до мінімуму соціально-економічний відділ. Зате створено інститути для обслуговування командно-планової системи.

Наука управління за цих умов розвивалася у двох площинах, відокремлених одна від  одної. На вищому рівні в абсолют  були возведенні головні поняття  марксистської політичної економії. На їхній основі керівні діячі партії розробляли концепції економічного розвитку й управління, які в цілому "теоретично" обґрунтовували тоталітарну економіку. Значну увагу приділяли ролі держави в цьому процесі, формували основи форм і методів державного централізованого управління економікою, які пізніше доведено до абсолюту.

Одновимірне економічне мислення стало запереченням множинності  економічних поглядів, концепцій, теорій. М.Туган-Барановський з далекоглядністю  ще 1918 р. передбачав наслідки централізації  керування. "Централізм завжди несе в собі і бюрократизм — відірваність суспільного механізму від тісного контакту з дійсним життям, ігнорування всіх індивідуальних особливостей його... Якщо ми уявимо соціалістичну державу як гігантську машину, в якій окрема людина відіграє роль гвинтика або колеса, що керує цим механізмом, то це, може бути, і поведе до створення найбільшої суми суспільного багатства, але не буде відповідати інтересам працюючої людини, яка не бажає принижувати себе до простого знаряддя суспільного цілого".

Економічна  наука в умовах тоталітаризму  опинилась у низовій площині. Вона стала знаряддям виправдання  комуністичної політики партії, обґрунтування  так званих об'єктивних закономірностей  розвитку будівництва соціалізму і  комунізму. Науковці не тільки не мали права посягати на постулати марксизму, а й обговорювати проблеми планового управління економікою.

Тоталітарний  режим нещадно розправлявся з  тими, хто виступав за розумні межі поєднання централізму і самоврядування. Комуністичний режим повів, наприклад, шалену боротьбу з українським вченим М. Волобуєвим (Симоновичем), який 1928 р. опублікував статтю "До проблем української економіки", у якій доводив, що господарство України - це самобутній історично сформований організм з власними шляхами розвитку.

Науковці, які працювали у другій (низовій) площині, займались вирішенням дише часткових, прикладних проблем керування на рівні підприємств, удосконалюючи організаційні структури і форми, методологію розробки управлінських рішень, форми організації стимулювання праці, методи планування і прогнозування, технологію, техніку й організацію процесів управління.

Ця група  науковців своєю працею сприяла  зміцненню адміністративно-командної  системи, усуваючи її часткові недоліки керування в межах підприємств. Критику неефективності існуючої системи керування без посилання на праці "теоретиків" марксизму, рішень партійних з'їздів, виступів вищих партійно-державних чиновників взагалі не дозволяли. Роздуми, які виходили за межі партійної доктрини, вважали неприйнятними, а їхніх авторів зараховували до розряду носіїв буржуазної ідеології В умовах господарської розрухи та відбудови господарства наука керування була зорієнтована тільки на вирішення практичних питань, зокрема на організацію робочих місць, нормування трудових операцій тощо.

На початку 20-х років у колишньому СРСР розпочато  активну розробку тієї частини теорії Тейлора, яка була пов'язана з  науковою організацією праці (НОП). Під  прапором НОП розпочали широкі дослідження  управлінської тематики.

Розроблена колективом Центрального інституту праці (ЩП) (м. Москва) концепція трудових установок охоплювала три головні взаємопов'язані напрями: теорію трудових рухів у виробничих процесах і організацію робочого місця, методику раціонального виробничого навчання, теорію управлінських процесів. Концепція ЦІП стосувалася сфери техніки і технології, біології, психофізіології, економіки, історії, педагогіки. Окрім того, вона містила у зародку основи таких наук, що одержали згодом широке визнання, а саме: кібернетики, інженерної психології, ергономіки, праксеології. Не випадково самі автори називали цю концепцію "технобіосоціальною."

На відміну від Тейлора, який зосереджував увагу переважно на питаннях організації роботи цеху і  підприємства, ЦІП узяв за основу окреме робоче місце і на базі радикальної  реконструкції цієї первинної клітинки підприємства побудував модель раціональної організації цеху, підприємства та інших структур вищих рівнів ієрархії. Схема наукового пошуку вибудовувалася в такій послідовності: від мікроаналізу рухів, прийомів, операцій, виконуваних працівником на робочому місці, до макроаналізу підприємства в цілому. Головним задумом концепції були не просто пошуки раціональних трудових рухів, раціональної організації робочого місця, цеху та підприємства. Важливо було віднайти методи активізації здібностей працівника. Ключ до впровадження цього завдання полягав у розробці спеціальної методики виробничого навчання, яка стала наріжним каменем усієї техно-соціальної концепції ЦІП.

Концепцію трудових установок поширювали не тільки на виробничі процеси. Вона охоплювала загальну культуру людей, зокрема працівників сіл, які повинні були поповнити ряди робітників на новобудовах заводів, фабрик. Усі положення концепції ЦІП і передусім його індустріальний метод навчання отримали офіційне визнання. Проблемами НОП займалося багато науково-дослідних інститутів.