Лекции по "Менеджменту"

ТЕМА 10. Комунікації

 

План лекції

 

1. Процес комунікації.
2. Міжособистісні та організаційні комунікації.
3. Управління комунікаційними процесами.

 

1. Процес комунікації

У вузькому розумінні комунікація – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує.

В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.

Для здійснення процесу комунікації  необхідні, принаймні, 4 умови:

1. наявність щонайменше двох осіб:

• відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі;
• одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;

2. наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
3. наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
4. наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

У процесі комунікації, модель якого наведена на рис. 10.1, вирізняють наступні етапи:

1. формування концепції обміну інформацією;
2. кодування та вибір каналу;
3. передача повідомлення через канал;
4. декодування;
5. усвідомлення змісту ідеї відправника;
6. зворотній зв’язок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 10.1. Модель процесу комунікації

 

Розглянемо детальніше зміст кожного з етапів процесу  комунікації.

 

1. На етапі формулювання концепції обміну інформацією відправник вирішує, яку саме інформацію він бажає зробити предметом комунікації. При цьому відправник має:

а) знати мету комунікації (чого він намагається досягти);

б) усвідомлювати відповідність  концепції комунікації конкретній ситуації (доречність обміну інформацією з іншою особою).

 

2. Кодування – процес перетворення концепції комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення є реальним продуктом процесу кодування інформації. Результативність кодування залежить від:

• здібностей відправника кодувати інформацію для обміну;
• ставлення відправника до інформації, яка кодується;
• ступеню обізнаності відправника про інформацію, що кодується;
• соціокультурного середовища, в якому знаходиться відправник.

На цьому  ж етапі вибирається канал комунікації – засіб, за допомогою якого передається інформація. На вибір каналу комунікації впливають такі фактори:

• тип символів для кодування інформації;
• характер повідомлення;
• вагомість і привабливість каналу для одержувача;
• конкретні переваги (недоліки) того чи іншого типу каналу.

Для підвищення результативності комунікації рекомендується використовувати два або більше каналів для передачі одного і того самого повідомлення.

 

3. Передача повідомлення по каналу є доставка повідомлення від відправника до одержувача. На цьому етапі суттєвим є вплив перешкод ("шумів"). Перешкоди – це все, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення. Вони практично завжди супроводжують комунікації. Діяльність менеджера з управління комунікаціями багато в чому пов’язана із з’ясуванням причин шумів і послабленням їх впливу на комунікацію.

 

4. Декодування означає переклад отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для одержувача. Коли символи, обрані відправником, мають одне і те саме значення для одержувача повідомлення, останній зрозуміє, що мав на увазі відправник. На практиці одержувач частіше тлумачить сутність та зміст повідомлення інакше, ніж відправник. До того ж слід враховувати вплив перешкод (шумів). Усе це, зрештою вимагає здійснення п’ятого етапу процесу комунікації.

 

5. Заключний етап комунікації – це зворотній зв’язок - процес, в якому відправник і одержувач міняються місцями (одержувач повідомляє відправника про те, як він зрозумів зміст повідомлення). При цьому одержувач:

• кодує інформацію про сприйняття повідомлення;
• обирає відповідний канал комунікації;
• передає це повідомлення відправнику.

Відправник, у свою чергу:

• декодує це повідомлення;
• порівнює інформацію відправника із власною концепцією комунікації і визначає ступінь їх взаєморозуміння.

Безумовно, наявність  зворотного зв’язку збільшує тривалість комунікації, ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість у правильності інтерпретації концепції комунікації.

 

2. Міжособові та організаційні  комунікації

В загальному випадку  процес комунікації стосується взаємодії  між людьми взагалі. Для характеристики процесів комунікації між двома та більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”.

У організації працівники грають певні ролі, діють в умовах ієрархії влади. Це вносить суттєві  зміни в характер комунікації, ускладнює  їх. Тому для позначення процесів комунікації у межах організації використовують поняття “організаційні комунікації”.

Вирізняють 3 основні методи міжособових комунікацій:

1. усна комунікація;
2. письмова комунікація;
3. невербальна комунікація.

 

Усна комунікація – найбільш поширений метод обміну інформацією між людьми. До популярних форм усної комунікації відносяться: промови, групові дискусії, розмови по телефону, розповсюдження чуток тощо.

Переваги  усної комунікації:

1. швидкість обміну інформацією;
2. хороший зворотній зв’язок завдяки безпосередньому контакту (можливість поставити запитання, уточнити повідомлення, виявити згоду чи незгоду тощо);
3. простота здійснення комунікації.

Недоліки  усної комунікації:

1. використання для повідомлення неадекватних слів;
2. можливість пропустити у повідомлені суттєві деталі;
3. велика ймовірність забування почутої слухачем інформації;
4. викривлення повідомлення при його подальшій передачі.

 

Формами письмової комунікації виступають: накази; розпорядження, листи, звіти та інші засоби комунікації, які використовують письмові символи.

Переваги  письмової комунікації:

1. незмінність впродовж тривалого часу, може зберігатися;
2. матеріальність, помітність;
3. спроможність піддаватись перевірці;
4. ретельне формулювання, обміркованість, логіка і точність.

Письмові комунікації  використовують, насамперед, за потреби найточніше передати зміст складної та об’ємної інформації.

Невербальна комунікація – це обмін інформацією без використання слів (натомість застосовуються різні символи). Функціями невербальної комунікації є: доповнення й заміна мови; відображення емоційного стану партнерів по комунікаційному процесу.

Класифікація невербальних засобів комунікації наведена в табл. 10.1.

Таблиця 10.1

Класифікація невербальних засобів комунікації

 

Основні системи невербальних засобів комунікації	Елементи  системи
1. Рухи частин тіла (“мова тіла”)	Жести, міміка, вираз обличчя, посмішки, доторкання, пози
2. Мова	Інтонації, діапазон голосу, прискорення або уповільнення мови
3. Простір	Просторові форми організації  спілкування: наближеність до співрозмовника, розстановка меблів, розміри й розташування
4. Час	Завчасний прихід, точний початок комунікації, запізнення
5. Рух очей	Погляди (частота, тривалість, уникнення погляду)

 

В залежності від статусу (санкціоновані чи несанкціоновані  вищим керівництвом) розрізняють формальні та неформальні комунікації.

Формальні комунікації є наслідком ієрархії влади в організації, відповідають прямому ланцюгу команд і є частиною комунікацій, необхідних для виконання певної роботи в організації.

Неформальні комунікації виникають спонтанно. Вони не санкціоновані менеджментом, підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви у формальних комунікаціях і переслідують наступні цілі:

• задоволення потреб працівників організації у соціальній взаємодії;
• покращення результатів діяльності організації шляхом створення альтернативних, більш ефективних каналів обміну інформацією.

 

За характером спрямованості  розрізняють 3 типи організаційних комунікацій:

• міжрівневі комунікації;
• горизонтальні або бокові комунікації;
• діагональні комунікації.

В межах міжрівневих комунікацій розрізняють: низхідні й висхідні.

 

Низхідні комунікації – це передача інформації з вищих рівнів управління на нижчі. Їх мета - спрямування, координація й оцінка діяльності підлеглих. За допомогою низхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, рекомендовані процедури, прийняття рішень тощо.

 

Висхідні комунікації – це передача інформації з нижчих рівнів управління на вищі. Метою таких комунікацій є отримання керівниками інформації про стан справ на нижчих рівнях управління, а саме: про поточні проблеми працівників, хід виконання завдань тощо. Обмін інформацією по висхідній здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо. Висхідні комунікації мають тенденцію до більшого викривлення інформації проти низхідних.

 

Горизонтальні комунікації мають місце між членами однієї групи або працівниками одного рівня. Їх мета - прискорення й полегшення обміну інформацією в організації, координація і інтеграція різних функції. Горизонтальні комунікації можуть бути як формальними, так і неформальними.

 

Діагональні комунікації – це комунікації, які сполучають функції і рівні управління організації, проходять крізь них. Вони важливі, якщо члени організації не можуть здійснювати ефективний обмін інформацією іншими каналами.

Всі зазначені типи комунікацій  можуть мати різну конфігурацію. Способи  поєднання окремих елементів, з  яких вони складаються, конфігурацію цих  елементів прийнято називати комунікаційними мережами.

 

В теорії управління розрізняють 5 базових типів комунікаційних мереж:

1. ланцюгова мережа;
2. Y- мережа;
3. розкладена мережа;
4. кільцева мережа;
5. мережа повного взаємозв’язку (багатоканальна).

Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить  перед собою менеджер. На рис. 10.2 представлені особливості відповідних типів комунікаційних мереж та оцінка їх ефективності залежно від необхідної швидкості передачі і точності повідомлення, наявності лідера і морального стану підлеглих.