Корпоративне управління

 

3. Проаналізуйте  корпоративну політику держави  в умовах перехідного періоду

 

Корпоративні відносини  в Україні вже пройшли два  етапи свого становлення. Перший з них припав на 1991—1994 pp., коли було прийнято базові закони, у тому числі "Про підприємництво", "Про  господарські товариства", пакет  законів про приватизацію, внесено деякі зміни у Цивільний кодекс та Кодекс законів про працю.

На другому етапі  відбувались накопичення власного досвіду корпоративного управління на всіх рівнях, аналіз помилок та вад  законодавства, вивчення об'єктивних причин виникнення конфліктів, які мали місце в тих чи інших господарських товариствах.

Сьогодні триває третій етап розвитку корпоративних відносин, який розпочався у грудні 1997 р. з  опрацюванням та внесенням суттєвих змін до Закону "Про господарські товариства". За цей період на розгляд  Верховної Ради також внесено проекти законів "Про акціонерні товариства", "Про корпоратизацію", прийнято новий Цивільний кодекс. Державними органами розробляється ще ряд документів, пов'язаних з управлінням державною корпоративною власністю. [2, c. 27]

В Україні було обрано так звану континентальну (німецьку) модель корпоративного управління, яка на відміну від американської орієнтована на обмежену кількість акціонерів, або на наявність конкретного кола акціонерів, які публічно контролюють товариство.

Підтвердженням цього є, наприклад, заборона поєднання посади голови правління та голови спостережної ради. У цьому просто немає потреби, адже контроль забезпечується відповідним пакетом акцій.

Такий підхід історично  відповідає трьом складовим становлення  вітчизняного корпоративного сектору: через приватизацію зі швидкою та часто болісною концентрацією власності, шляхом створення приватних підприємств, а також наявності значної, а іноді й вирішальної, участі держави в господарській діяльності.

Поряд із загальною правовою та економічною неосвіченістю широкого загалу дрібних акціонерів та відсутністю правової культури ці три фактори (кожен по-своєму) вирішальним чином вплинули на рівень корпоративної культури в країні. Перш за все це стосується прозорості внутрішніх корпоративних процедур та забезпечення прав дрібних акціонерів. З багатьох причин ці моменти ще не стали пріоритетними серед інтересів ключових сил у зазначеній сфері.

Масштабне здійснення в  Україні безкоштовної приватизації привело до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей, характерною рисою яких є домінуюча роль акціонерів — працівників ВАТ. Вітчизняним законодавством було надано пільги працівникам та керівникам підприємств, що приватизувалися, у придбанні додаткової кількості акцій своїх об'єктів. Крім того, багато українських підприємств було приватизовано шляхом оренди з викупом.

Відносини держави та системи корпоративного управління мають взаємний характер та є багатобічними. Держава справляє значний вплив  на рівень розвитку системи корпоративного управління, а існуюча в країні система корпоративних відносин, у свою чергу, впливає на економіку і відповідно на державу в цілому.

Крім того, істотним є  вплив системи корпоративного управління на визначення методів державного втручання  в економіку, здійснення державою своїх регулятивних функцій, формування фіскальної та монетарної політики. Саме тому вдосконалення механізмів державного регулювання діяльності акціонерних товариств законодавчими та нормативно-правовими актами поряд із розвитком цивілізованих відносин держави-акціонера з іншими власниками акцій є одним із визначальних заходів щодо формування корпоративної культури в Україні. [6, c. 50-52]

 

Найбільш очевидним  є вплив системи корпоративного управління на ступінь розвитку ринку  цінних паперів країни, особливо на ринок акцій акціонерних товариств, який становить основу фондового ринку будь-якої країни.

Основні переваги, які  забезпечує державі розвинутий ринок  акцій, такі. Розвинутий ліквідний фондовий ринок дає державі можливість швидко та ефективно здійснювати приватизацію значної кількості державних підприємств, уникнувши тривалих та не завжди прозорих процедур, пов'язаних з організацією індивідуальних конкурсів за кожним підприємством. Лише в таких умовах держава може розраховувати на продаж за більш-менш прийнятними цінами закріплених у державній власності невеликих пакетів акцій уже приватизованих підприємств.

Крім того, розвинутий ліквідний ринок акцій є необхідною передумовою розвитку ринку державних  цінних паперів, які самостійно не здатні сформувати ефективний фондовий ринок, про що свідчать приклади більшості європейських країн, а також недавня історія України та Росії.

Фондовий ринок як джерело залучення коштів створює  конкуренцію банківським кредитам і запобігає ситуації, коли вузькокорпоративні інтереси банківської системи можуть вплинути на вартість грошових ресурсів на внутрішньому ринку, що дає державі можливість більш ефективно формувати власну монетарну політику. Це особливо важливо, тому що конкуренція в банківському секторі має специфічний обмежений характер.

Емісія державних цінних паперів є одним із найефективніших  шляхів залучення коштів для фінансування бюджетного дефіциту та, на відміну  від залучення державою значних  банківських кредитів, дає державі  можливість уникнути тиску з боку банківських кіл, які намагаються обумовити отримання таких кредитів певними поступками чи пільгами.

І, нарешті, розвинений ринок  акцій є найбільш ефективним інструментом залучення інвестицій (особливо портфельних  іноземних інвесторів) до реального виробничого сектору економіки, що збільшує базу оподаткування та відповідно доходи бюджету.

Держава має бути безпосередньо  зацікавлена у розвитку системи  корпоративного управління, якщо вона є власником численних пакетів  акцій великої кількості акціонерних товариств. У зв'язку з тим, що в цьому випадку держава виступає як акціонер, рівень захисту прав акціонерів, який забезпечує існуюча система корпоративного управління, одночасно визначатиме рівень захисту прав держави як акціонера. Це більш важливо для держави, оскільки обмежені адміністративні та фінансові ресурси не дають їй можливість забезпечити кваліфіковане управління переважною більшістю цих пакетів, і вона має покладатися на рівень розвитку корпоративної культури на підприємствах.

Незважаючи на те, що в світі спостерігається стійка тенденція до приватизації колишніх державних підприємств, сьогодні в економіці багатьох країн усе ще присутній доволі значний державний сектор, представлений підприємствами, які повністю або частково належать державі. Характерним прикладом є українська економіка.

 

Рівень корпоративної  культури на таких підприємствах  значною мірою залежить від рівня  розвитку системи корпоративного управління в недержавному секторі економіки. Тобто, якщо в недержавному секторі  порушення прав акціонерів та зловживання з боку керівництва підприємств є постійним явищем, державі важко знайти чесних та кваліфікованих керівників для своїх підприємств або запровадити на них ефективну систему управління.

Основу економіки будь-якої країни сьогодні становлять великі підприємства, які, як правило, створюються у формі акціонерних товариств. Отже, від рівня розвитку системи корпоративного управління прямо залежить успішність функціонування цих об'єктів, а з ними й економіки в цілому.

Вплив української держави на формування національної системи корпоративного управління багато в чому має деструктивний характер. Закон "Про господарські товариства", яким регулюється діяльність акціонерних товариств, було прийнято десять років тому. Він більше схожий на збірник прогалин у чинному законодавстві, користуючись якими не лише контролюючі акціонери можуть цілком легально порушувати інтереси акціонерів меншості, а й керівники підприємств мають можливість успішно протистояти всім спробам акціонерів притягти їх до відповідальності.

Виходячи зі світової практики слід зазначити, що система  корпоративного управління — це продукт  спільних зусиль учасників корпоративних  відносин, держави та професійних  учасників ринку цінних паперів. Однак державі належить провідна роль у процесі її створення. Саме вона повинна розробити та прийняти законодавство, норми якого мають створити основу для формування системи корпоративних відносин, запровадити прозорі та ефективні механізми управління держпакетами акцій.

Державні органи, головним чином суди, мають забезпечити належну практику застосування норм законодавства та внутрішніх актів акціонерних товариств. Учасники корпоративних відносин мають згодом доповнити їх стандартами поведінки та ділової етики в акціонерних товариствах, внаслідок чого повинна утворитися ефективна система корпоративного управління. [5, c. 164-168]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Євтушевський В. Основи корпоративного  управління : Навчальний посібник/ Володимир  Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. -К.: Знання-Прес, 2002. -317 с.

 

2. Довгань Л. Управління корпораціями : Монографія/ Людмила Довгань, Валентина  Пастухова, Людмила Савчук,; М-во  освіти і науки України, НТУУ "КПІ". -К.: Політехніка, 2004. -233 с.

 

3. Міжнародні та національні  стандарти корпоративного управління : (Збірник кодексів та принципів)/ Міжнародна фінансова корпорація. -К., Б.г.. -247 с.

 

4. Павленко Л. Корпоративні інформаційні  системи : Навчальний посібник/ Лариса Павленко,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -2-е вид., стереотип.. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -257 с.

 

5. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти  і науки України, Одеський нац.  ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.

 

6. Румянцев С. Українська модель  корпоративного управління: становлення  та розвиток/ Сергій Румянцев,; Ред.  В. П. Розумний, А. І. Белиба. -К.: Знання , 2003. -149 с.

 

7. Татарчук М. Корпоративні інформаційні  системи : Навчальний посібник/ Микола  Татарчук,; Мін-во освіти і науки  України, Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2005. -290 с.