Концепція сталого розвитку України

    -в  галузі освіти забезпечити:зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи; процес відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, створення державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення інформацією; екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної розуміти і любити природу, дбайливо до неї ставитися;збільшення видання літератури і наочних посібників про природні багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне використання;можливість для населення одержувати знання з питань сталого розвитку і збереження навколишнього природного середовища, розвиток неформальної екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і популярних видань;підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту, форм і методів освіти;

    -в  галузі науки і техніки забезпечити:створення наукових основ сучасних технологій і технічних засобів, спрямованих на розв’язання проблем екологічної та техногенної безпеки, перехід до екологічно безпечних технологій, здатних мінімізувати ризик та негативний вплив на довкілля;технологічне оновлення виробничого потенціалу і випуск екологічно безпечної продукції, максимальне залучення науково-технічного потенціалу країни до розв’язання всього циклу проблем ресурсозбереження від наукових досліджень до впроваджень науково-технічних проектів;зниження природо- та матеріаломісткості продукції, підвищення її надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку.

    При забезпеченні сталого розвитку має  бути максимально використано можливості об’єднань громадян, профспілок, ділових  та наукових кіл, враховано інтереси основних груп населення, в тому числі – жінок, дітей і молоді. Основними напрямами діяльності у цій сфері є:розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості в процесі забезпечення сталого розвитку;забезпечення активної участі населення в розробленні і широкому обговоренні законодавчих та інших нормативних актів про охорону природи, здійснення громадського контролю за станом навколишнього природного середовища;створення багатосторонніх комісій на різних рівнях з розгляду питань сталого розвитку, безпеки праці, охорони здоров’я, здійснення екологічної експертизи чинних і перспективних законодавчих та інших нормативних актів з метою аналізу та прогнозу  їхніх наслідків;постійне здійснення на підприємствах усіх форм власності контролю за станом умов праці, особливо жінок;залучення молоді до процесів сталого розвитку, створення умов для ведення діалогу між молоддю та органами державної влади з питань стану довкілля і безпечного майбутнього. Інтеграція екологічної політики в стратегію економічних реформ

    Сталий  розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, координації дій у всіх сферах життя суспільства.

    Це  пов’язано з активною структурною перебудовою в сфері матеріального виробництва, основою якої є:побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, яка дозволить забезпечити належний рівень життя населення;узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими, залучення органів регіонального та місцевого самоврядування як партнерів центральної влади в процесі забезпечення сталого економічного зростання;екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, матеріаломісткості, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення, проведення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

    Макроекономічні перетворення передбачають зміну структур виробництва і споживання, передусім:

    -розвиток  підприємництва:усунення бар’єрів, які обмежують доступ суб’єктів господарювання на регіональні і міжрегіональні ринки, створення економічних передумов для випуску екологічно-безпечної продукції, здатної ефективно конкурувати на високоорганізованих ринках;забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно  орієнтованого бізнесу, особливо в регіонах з напруженою екологічною ситуацією та високим рівнем безробіття;

    -у  промисловості:забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, яка б відповідала світовим стандартам і потребам економіки держави, підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості;обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв, поетапно зменшити експорт продукції видобувних та інших ресурсо- та енергомістких галузей, наростити обсяг виробництва продукції, що має закінчений технологічний цикл і сприяє ефективному використанню власного природно-ресурсного потенціалу;здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

    -в  аграрній сфері економіки:постійне збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, якісну зміну структури харчування населення, підвищення калорійності продукції.здійснення соціально-економічних перетворень на селі, перебудову земельних та майнових відносин власності, створення багатоукладної економіки;формування економічної збалансованості аграрного виробництва у регіонах з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, раціонального використання природно-економічних умов, дотримання норм екологічної безпеки під час реформування структурних продуктових комплексів та розміщення нових виробництв;впровадження екологічно прогресивних адаптованих до місцевих умов технологій, реалізацію заходів щодо підвищення родючості грунтів;прискорений розвиток та модернізацію переробної сфери, зменшення втрат продукції;

    -в  енергетиці:формування раціональної структури виробництва електроенергії, підвищення технічного рівня та екологічної безпеки електростанцій шляхом їх переоснащення із застосуванням новітніх ефективних технологій спалювання палива;організацію виробництва сучасного енергетичного обладнання;розвиток нетрадиційної енергетики – будівництво вітряних електростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка та технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розробка та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;створення потужностей для перероблення та довготривалого захоронення радіоактивних відходів і будівництво інженерних споруд для зберігання відпрацьованого ядерного палива;модернізацію, реконструкцію й оновлення технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат, розроблення та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;ефективне використання власної бази енергоресурсів, проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо створення власного паливно-енергетичного циклу.

    Екологізація  суспільних відносин

    З метою забезпечення сталого розвитку України охорона навколишнього  природного середовища та раціональне використання природних ресурсів мають розглядатися не як самоціль, а як невід’ємна частина процесу розвитку. Основними напрямами екологізації економіки мають стати:

прийняття превентивних заходів, складовими яких є: послідовна екологізація всіх ланок суспільного виробництва, структурна перебудова економіки та врахування вимог екологічної безпеки, орієнтація на якісні соціально-технологічні перетворення сучасного суспільства;визначення фіксованої частки валового внутрішнього продукту, що спрямовується на охорону навколишнього середовища;формування збалансованої ефективної структури споживання, в основі якої лежать принципи раціональності й безвідходності;встановлення обмежувальних цін на енергоносії, перехід до загальної обов’язкової системи платного природокористування;інституційні перетворення з метою формування нового правового й економічного механізму взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування та природокористувачів, включення екологічного імперативу в структурно-інвестиційну політику, перехід до екологічно чистого виробництва;вдосконалення законодавства і нормативної бази в сфері охорони, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у зв’язку із зміною умов життєдіяльності населення і структури виробництва;розвиток ринку робіт і послуг в галузі охорони навколишнього природного середовища та організація екологічно безпечної господарської діяльності, впровадження концепції “життєвого циклу” у виробництво будь-якої продукції;розвиток і вдосконалення системи державного екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища та його компонентів (в тому числі природних ресурсів) у рамках Єдиної державної системи екологічного моніторингу та регіональних кадастрів природних ресурсів;реалізація екологічних міждержавних, державних та регіональних програм, комплексу першочергових заходів щодо реабілітації радіаційно забруднених територій;вдосконалення системи обліку та методів економічної, екологічної і соціальної оцінки природних ресурсів (з метою забезпечення їх зростаючої цінності), економічних механізмів природокористування, в тому числі рентної системи платежів, платежів за шкідливі викиди і скиди, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу на довкілля, введення спеціального оподаткування екологічно небезпечної продукції;інвентаризація та ідентифікація джерел забруднення, сприяння підвищенню культури виробництва і зміцненню технологічної дисципліни;удосконалення управління природокористуванням і техногенно-екологічною безпекою, впровадження басейнового принципу водокористування; 
 

3. Засоби  реалізації Концепції переходу  України до сталого розвитку

    Реалізація Концепції забезпечується за допомогою цілеспрямованої політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.

    На  державному рівні, з метою послідовної  реалізації основних принципів сталого  розвитку, створюється Національна  комісія сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ  Національної політики сталого розвитку та здійснює координацію діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій. Склад комісії та її чисельність затверджується Президентом України.

    Державний протекціонізм щодо сталого розвитку передбачає:переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки держави, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій, що охороняються.

    Держава забезпечує сталий розвиток через:розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого  розвитку;реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і  екологічного розвитку країни;активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленої на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти;створення системи моніторингу сталого розвитку через запровадження єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається в Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища (додаються).

    На  регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних  та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з  урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають наступні:досягнення природно-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;проведення структурних змін економіки регіонів щодо зростання частки обробної промисловості з орієнтацією на виготовлення наукомісткої продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також продукції легкої і харчової промисловості;формування регіонального господарського механізму, що може регулювати соціально-економічний і екологічний розвиток, в тому числі і антропогенний вплив на довкілля;поліпшення найважливіших територіальних пропорцій, підвищення рівня економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого використання внутрірегіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення, сприяння розвитку підприємницької діяльності, трансформації аграрного сектора економіки регіонів з урахуванням рівня їх екологічної адаптованості;реконструкція промислових комплексів на регіональному рівні з врахуванням господарської місткості локальних екосистем, в тому числі господарських комплексів старовидобувних регіонів Донбасу та Придніпров’я;розвиток рекреаційно-оздоровчих комплексів у Причорномор’ї, Карпатах та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів України;здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених регіонів;впровадження басейнового принципу управління водокористуванням і регулювання водних відносин.

    Гармонійне  поєднання загальнонаціональних і  регіональних інтересів дасть змогу:врахувати  особливості кожного регіону, своєрідність природно-географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;забезпечити зміщення функцій в системі економічного реформування в регіони та поліпшити конструктивність і ефективність реформ, надати їм соціально-екологічної спрямованості;визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у багатоцільових ресурсах, зокрема – сировинних і паливно-енергетичних, встановити ієрархію споживачів ресурсів;створити ефективні механізми для регулювання соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів з наданням додаткових повноважень органам місцевого самоврядування щодо формування і використання місцевих бюджетів, валютних фондів, у тому числі й на розв’язання екологічних проблем.