Характеристика та практична реалізація аналізу зовнішнього середовища

p style="text-align:justify">5. Природно-екологічна складова: - природно - кліматичні умови; - територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів; - розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів; - законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені); - стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

6. Тенденції ресурсного забезпечення: - структура і наявність національних ресурсів; - імпорт/експорт; - рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами; - доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

7. Демографічні тенденції: - кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах); - наявна та потенційна кількість робочої сили; - кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

8. Соціально-культурна складова: - сприяння/недовіра до приватного бізнесу; - «економічний націоналізм», ставлення до іноземців; - профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки). 10. Міжнародне середовище (по окремих країнах): - структура господарства країни; - характер розподілу доходів; - середній рівень заробітної платні; - вартість транспортних послуг; - інфляція та ставки банківського процента; - обмінний курс валюти відносно країни-партнера; - рівень ВНП; - рівень податків. Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати: - кількість і густота населення; - професіональний рівень і рівень грамотності; - якість і кількість природних ресурсів; - рівень технології; - особливості конкурентної боротьби.

 

1.3 Характеристика мікросередовища

 

На відміну від макрорівня чинники оперативного середовища більш піддаються впливу з боку підприємства, причому ступінь цього впливу залежить від стабільності становища підприємства на ринку. Варто наголосити, що методичне забезпечення дослідження стану зовнішнього середовища розроблено недостатньо. Практична значущість подальших розробок не викликає сумнівів, оскільки саме непідготовленість багатьох підприємств, у тому числі й великих державних, до взаємодії із зовнішнім середовищем, нехтування його вимогами та потребами - одна з причин розвитку кризових явищ, загрози банкрутства.

Поставники. Постачальники забезпечують введення ресурсів у підприємство для подальшого його функціонування. Постачання ресурсів може відбуватися, як від вітчизняних поставників, так і від закордонних. Постачання ресурсів з інших країн може бути вигідніше з точки зору цін, якості або кількості, але одночасно небезпечним посиленням таких чинників, як подвійність середовища, коливання змінних курсів або політична нестабільність. Всіх постачальників можна розділити на декілька груп – постачальники матеріалів, капіталу, трудових ресурсів.

Матеріали. Деякі організації залежать від безперервного припливу матеріалів, тобто тут виявляється залежність від цін, термінів, ритмічності, якості і так далі. Причому залежність ця останнім часом зростає з поглибленням розподілу праці і розвитком кооперації. Фірми усе більш орієнтуються на переважне придбання комплектуючих елементів у партнерів, а на самих фірмах виконуються лише певні операції, причому це характерно як для виробничих, так і для фірм, працюючих у сфері послуг. Тому можна говорити про зростання посилення їх залежності від постачальників і надалі. В той же час, у відносинах між фірмами-покупцями і фірмами-постачальниками відбуваються зміни, що базуються на постійному вдосконаленню системі субпідряду, організації ефективної системи постачань. При цьому постачальникам передаються додаткові повноваження і відповідальність, як в області проектування, так і області виробництва продукції, що дозволяє казати вже про управління постачальниками.

Капітал. Для зростання і процвітання фірмі потрібні не лише постачальники матеріалів, але і капіталу. Таких потенційних інвесторів декілька: банки, програми державних установ за поданням позик, акціонери і приватні особи, що акцептують векселі компанії або облігації, що купують її. Як правило, чим краща репутація компанії, тим вище в неї можливості домовитися з постачальниками на сприятливих умовах і отримати потрібний об'єм засобів. Невеликі, особливо венчурні, підприємства сьогодні зазнають великі труднощі із здобуттям необхідних коштів.

Трудові ресурси. Адекватне забезпечення робочою силою потрібних спеціальностей і кваліфікації необхідне для реалізації завдань, пов'язаних з досягненням поставлених цілей, тобто для ефективності діяльності організації. Без людей, здатних ефективно використовувати складну технологію, капітал і матеріали, не можливе ефективне функціонування підприємства. Розвиток ряду галузей в даний час стримується браком потрібних фахівців. Прикладом служить практично кожен сектор комп'ютерної промисловості, і особливо це відноситься до фірм, що потребують висококваліфікованих техніків, дослідних програмістів і розробників систем.

Основною турботою сучасної організації стали відбір і підтримка талановитих менеджерів. У сучасних умовах менеджери використовують спеціальні підходи до оцінки діяльності підприємства, а саме вони відбирають групи чинників від яких підприємство залежить в найбільшій мірі. До числа чинників увійшли: загальне керівництво, фінанси, маркетинг, матеріали, виробництво і готова продукція. По трудових ресурсах вище за інших котирувалися два чинники: залучення висококваліфікованих менеджерів вищої ланки управління і навчання здатних керівників усередині фірми. Те, що підвищення кваліфікації менеджерів виявилося за значенням вище, ніж прибуток, обслуговування споживачів і виплата прийнятних дивідендів акціонерам, явна ознака важливості припливу цієї категорії трудових ресурсів в організацію. Підтримка талановитих керівників — це часто проблема переговорів віч-на-віч з кандидатами на посаду, яким пропонуються досить висока заробітна плата і пільги. Здебільше організації прагнуть також вирішувати проблеми забезпечення потрібними трудовими ресурсами шляхом навчання і підтримки власних співробітників.

Підписуючи договір з профспілкою, фірма по суті справи, домовляється з постачальником робочої сили. Поширення профспілок — ще одне підтвердження необхідності врахування зовнішніх чинників при вирішенні внутрішніх питань. Причому в різних країнах взаємовідношення фірми і профспілки виявляються по-різному. Так, в США керівництво фірм традиційно конфліктувало з профспілками, а в Японії вони, як правило, вміло співпрацюють.

Закони і державні органи. Як відомо, держава в ринковій економіці здійснює на підприємства як непрямий вплив, перш за все через податкову систему, державну власність і бюджет, так і пряме — через законодавчі акти. Так, наприклад, високі ставки податків істотно скорочують активність фірм, їх інвестиційні можливості і штовхають до того, що підприємство занижує власні доходи. Навпаки, зниження ставок податків сприяє залученню капіталу, наводить до пожвавлення підприємницької діяльності. І таким чином, за допомогою податків держава може здійснювати управління розвитком потрібних напрямів в економіці.

Державні органи. Організації зобов'язані дотримувати не лише державні закони, але і вимоги органів державного регулювання. Ці органи забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції, а також вводять власні вимоги, що частенько також мають силу закону. Невизначеність сьогоднішнього правового поля виникає з того факту, що вимоги одних установ вступають в протиріччя з вимогами інших.

Законотворчість місцевих органів управління. Додатково ускладнюють справу регулюючі постанови місцевих органів влади, число яких також множиться. Майже всі місцеві співтовариства вимагають від підприємств придбання ліцензій, обмежують можливості вибору місця для роботи, обкладають підприємства податками, а якщо йдеться про енергетику, системи телефонного зв'язку усередині штату і страхування, то і встановлюють ціни

Споживачі. Відомий фахівець з управління Пітер Ф. Друкер у своїх творах [20, стр. 88-90], [21. стр. 260-265], кажучи про мету організації, виділяв, на його думку, єдину головну мету бізнесу – створення споживача. Під цим розуміється наступне: само виживання і виправдання існування організації залежить від її здібності знаходити споживача результатів її діяльності і задовольняти його запити. Значення споживачів для бізнесу вочевидь. Проте некомерційні і державні організації також мають споживачів в «друкеровському» сенсі. Все різноманіття зовнішніх чинників знаходить віддзеркалення в споживачі і через нього впливає на організацію, її цілі і стратегію. Необхідність задоволення потреб покупців впливає на взаємодії організації з постачальниками матеріалів і трудових ресурсів. Багато організацій орієнтують свої структури на крупні групи споживачів, від котрих вони найбільше залежать. Важливого значення набувають в сучасних умовах і різні асоциаціі і об'єднання споживачів, що роблять вплив не лише на попит, але і на імідж фірм. Необхідно враховувати чинники, що впливають на поведінку споживачів, на їх попит. [14, стр. 44-47]

Конкуренти. Вплив на організацію такого чинника як конкуренція неможливо недооцінювати. Керівництво кожного підприємства чітко розуміє, що якщо не задовольняти нужди споживачів так само ефективно, як це роблять конкуренти, підприємству довго не протриматися на плаву. Половинкин. П. у своїх працях висловив таку думку, що у багатьох випадках не споживачі, а як раз конкуренти визначають, якого роду результати діяльності можна продати і яку ціну можна запросити. [15, стр. 10-11].

Недооцінка конкурентів і переоцінка ринків доводять навіть великі компанії до значних втрат і до криз. Треба розуміти, що споживачі — не єдиний об'єкт суперництва організацій. Останні можуть також вести конкурентну боротьбу за трудові ресурси, матеріали, капітал і право використовувати певні технічні нововведення. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні чинники, як умови роботи, оплата праці і характер стосунків керівників з підлеглими. В той же час, потрібно відзначити, що конкуренція інколи штовхає фірми і на створення між ними угод різних типів від розділу ринку до кооперації між конкурентами

 

1.4 Комлексний підхід до оцінки зовнішнього середовища

 

Як бачимо попередні автори неодмінно поділяли зовнішнє середовище на мікро та макросреду і вже потім формували перелік чинників, які діють на підприємство. Розглядаючи мікросереду автори групували усі чинники за окремими класифікаційними ознаками. Чинники мікросередовища автори вже групували за окремими блоками. Вариантів класифікацій чинників макросередовища було куда більше ніж вариантів класифікації мікросереди. На мій погляд доцільно би було об΄єднати чинники макросереди та мікросереди в одну класифікацію, а вже потім проводити їх комплексний аналіз. Практично усі чинники мікросередовища формуються на на рівні держави і як зазначалося раніше є меньш прогнозуємими ніж чинники макросередовища. Усі ж чинники макросередовища, окрім впливу законодавчих органів формуються на рівні різних підприємств. Але розмежування чинників впливу зі сторони держави на мікро та мактрорівні такі не певні, що з деякими з них може виникнути плутанина чи деякі з цих чинників просто залишаться не заміченими.

Також треба відмітити, що на відміну від поставників, споживачів та конкурентів діяльність держави, яка скерована на прийняття законодавчо-нормативних актів набагато менш прогнозована, а головніше підприємство не може впливати на цей чинник. Це ще один вагомий недолік класифікацій, які були розроблені раніше. А найголовніше, що він зустрічається у всіх друкованих видавництвах, де розглядається класифікація чинників зовнішнього середовища підприємства. Тому на мій погляд доцільніше було б відокремити чинник діяльності держави у законодавчій сфері, яка відноситься до мікросередовища та згрупувати іх в одну групу інституціональних чинників.

Проаналізувавши увесь перелік чинників я пропоную звести їх в наступну класифікацію:

1. Ринкові чинники: конкуренти, споживачі та конкуренти.

2. Техніко-технологічні чинники: поява нових матеріалів та енергозберігаючих технологій; наявність технополісів, технопарків та бізнес-інкубаторів; сприяння держави розвитку науково-технічного прогресу; «технологічні прориви» (де саме); скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій; питома вага наукоємких виробництв і продукції; вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

3. Інституціональні чинники: прийняття нормативно-правових актів; державна політика приватизації/націоналізації; державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі); міждержавні угоди з іншими урядами; рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

4. Економічні чинники: характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція); система оподаткування та якість «економічного законодавства»; масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств); загальна кон’юнктура національного ринку; розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі); розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми; стан фондового ринку; інвестиційні процеси; ставки банківського проценту; система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін; вартість землі; структура національної економіки.

5. Політичні чинники: діяльність держави по підтримці окремих галузей господарства; політика захисту національного виробника; рівень корупції; рівень політичної стабільності; періодичність зміни політичних напрямків розвитку держави.

6. Соціально-демографічні чинники: мінімальний рівень заробітної платні; мінімальний розмір виплат по безробіттю; рівень якості життя; темпи росту та приросту населення; кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах); наявна та потенційна кількість робочої сили; кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили); сприяння розвитку малого бізнесу; рівень потреб населення; рівень освіти населення; рівень соціальних гарантій; рівень зайнятості населення; активність профспілкової діяльності.

7. Природно-екологічні: наявність корисних копалин та рівень їх використання у виробництві; рівень забруднення навколишнього середовища; якість корисних копалин; природно-кліматичні умови; рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами; доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).