Гігієнічні вимоги

16. Гігієнічні вимоги до організації роботи користувачів комп’ютера.

Обладнання й організація робочого місця із БДТ мають забезпечувати

відповідність конструкції всіх елементів  робочого місця та їх взаємного

розташування ергономічним вимогам  з урахуванням характеру й особливостей

 

Конструкція робочого місця користувача  ПК має забезпечити підтримання

оптимальної робочої пози.

 

Робочі місця із ПК слід так розташовувати  відносно світлових прорізів,

щоб природне світло падало збоку, переважно  зліва.

 

При розміщенні робочих столів із ПК слід дотримуватись таких відстаней:

між бічними поверхнями БДТ – 1,2 м; від тильної поверхні одного ПК до

екрана іншого – 2,5 м.

 

Екран ПК має розташовуватися на оптимальній відстані тещ очей

користувача, що становить 600…700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з

урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

 

Розташування екрана ПК має забезпечувати  зручність зорового

спостереження у вертикальній площині  під кутом +30* до нормальної лінії

погляду працюючого.

 

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100…300 мм

від краю, звернутого до працюючого. У  конструкції клавіатури має

передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим

коефіцієнтом тертя, що перешкоджає  мимовільному її зсуву), який дає

змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури в межах 5… 15°.

 

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних

випромінювань необхідно застосовувати при  екранні фільтри, локальні

світлофільтри (засоби індивідуального захисту  очей) та інші засоби

захисту, що пройшли випробування в акредитованих  лабораторіях і мають

щорічний  гігієнічний сертифікат [3, c. 175].

 

При оснащенні  робочого місця із ВДТ лазерним принтером  параметри

лазерного випромінювання повинні відповідати  вимогам ДСанПіН

3.3.2.007–98.

17. фінансування страхування від нещасних випадків

Розділ дев'ятий Закону про соціальне страхування розглядає  питання фінансування страхування. Фонд соціального страхування від  нещасних випадків збирає та акумулює страхові внески, має автономну, незалежну від будь-якої іншої систему фінансування (ст. 46).

Фінансування Фонду  соціального страхування від  нещасних випадків здійснюється за рахунок:

• внесків роботодавців: для підприємств - із віднесенням  на валові витрати виробництва; для  бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

• капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

• прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

• коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

• добровільних внесків  та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

 

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від  нещасного випадку. Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку  не включаються до Державного бюджету  України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються  на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду соціального  страхування від нещасних випадків визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду  та Кабінетом Міністрів України.

 

Страхові тарифи, диференційовані  за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом (ст. 47).

 

Сума страхових внесків  страхувальників до Фонду соціального  страхування від нещасних випадків має забезпечувати:

• фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань, передбачених статтею 1 Закону про соціальне страхування;

• створення відповідно до пункту 9 частини сьомої статті 17 Закону про соціальне страхування  резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

• покриття витрат Фонду, пов'язаних зі здійсненням соціального  страхування від нещасного випадку.

 

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

• для роботодавців - у відсотках до сум фактичних  витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

• для добровільно  застрахованих осіб - у відсотках  до мінімальної заробітної плати (частина  третя статті 47 в редакції Закону України від 22.02.2001 р. № 2272-ІП).

 

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт). Розмір страхового внеску для кожного підприємства розраховується Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Страхувальник здійснює страховий внесок у Фонд соціального страхування від нещасних випадків у порядку і в строки, визначені страховиком. Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використовуються для коригування (зменшення) суми внесків страхувальників.

18.Основні вимоги до допоміжних приміщень 
До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:

- санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, туалети, кімнати для куріння, приміщення для обігрівання та ін.);

- охорони здоров'я  (медпункти, приміщення особистої  гігієни жінок, фітарії, інгаляторії,  для відпочинку в робочий час  та психологічного розвантаження);

- громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для споживання їжі);

- культурного обслуговування (бібліотеки, приміщення для зборів, спортзали тощо);

- адміністративні (приміщення  управління, громадських організацій,  охорони праці, конструкторських  бюро).

Основні вимоги:

Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих чинників.

Вимоги щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних приміщень  викладені в СНиП 2.09.04-87.

 

Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб  не було зустрічних потоків людей, а  також переходів через виробничі  приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі  та відкриті простори.

 

Розташування, розміри, оброблення допоміжних приміщень обумовлюються  низкою санітарних вимог. Наприклад, туалети  розташовують, як правило, на кожному  поверсі на відстані не більше 75 м  від найвіддаленішого робочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах, суміжних з гардеробними, біля внутрішніх стін.

 

Виробничі приміщення повинні  бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питного  водогонів, господарсько-побутовою  та виробничою каналізацією. Винятком є невеликі виробництва (з кількістю працюючих до 25 чол. у зміну), що розміщені в районах без центральної системи водогону та каналізації.

 

При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно  впроваджувати найбільш прогресивну  технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.

 

Норма витрат води на пиття  та побутові потреби для цехів  зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна становити 45 л, а в інших цехах та відділеннях - 25 л.

 

У проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. У гарячих цехах повинні бути передбачені місця площею 2-3 м2 для установок з охолодженою підсоленою газованою водою (5 г солі на 1 л води).

 

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв  питтєвого водопостачання не повинна  перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання  мереж господарсько-питного водогону з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водогонів, що подають  непитну воду.

 

Усі стічні води спускаються  в міську каналізаційну мережу. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила.

 

На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів оброблення пилових  матеріалів стічні води повинні надходити  до системи загальної каналізації  через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.

19)Електробезпека  при роботі на компютері

Заходи щодо усунення небезпеки ураження електричним  струмом зводяться до правильного  розміщення устаткування та електричних кабелів. Інші заходи щодо забезпечення електробезпеки, збігаються з загальними заходами пожежо- та електробезпеки.

В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати скриту електромережу, надійні розетки  з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів. Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і виймати штепсельні вилки з розеток.

20)Права та обов’язки страхових експертів

Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо запобігання нещасним випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці.

 Страховими експертами  з охорони праці можуть бути  особи з вищою спеціальною  освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

 

 Страхові експерти з охорони праці мають право:

1) безперешкодно та  в будь-який час відвідувати  підприємства для перевірки стану  умов і безпеки праці та  проведення профілактичної роботи з цих питань;

2) у складі відповідних  комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців  пояснення та інформацію, в тому  числі у письмовій формі, про  стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;

4) брати участь у  роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

5) вносити роботодавцям  обов'язкові для виконання подання  про порушення законодавства  про охорону праці, а органам  виконавчої влади з нагляду  за охороною праці - подання щодо застосування адміністративних стягнень або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

6) складати протоколи  про адміністративні правопорушення  у випадках, передбачених законом; 

7) брати участь як  незалежні експерти в роботі  комісій з випробувань та приймання  в експлуатацію виробничих об'єктів,  засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю.

 Страхові експерти  з охорони праці провадять  свою діяльність відповідно до  Положення про службу страхових  експертів з охорони праці,  профілактики нещасних випадків  на виробництві та професійних захворювань.

21)Заходи на попередження дії шуму на працівників

Заходи та засоби захисту від  шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні  застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень. Призначення засобів індивідуального захисту (313) від шуму - перекрити найбільш чутливі канали проникнення звуку в організм - вуха. Тим самим різко послаблюються рівні звуків, що діють на барабанну перетинку, а відтак - і коливання чутливих елементів внутрішнього вуха. Такі засоби дозволяють одночасно попередити розлад і всієї нервової системи від дії інтенсивного подразника, яким є шум.

До 313 від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумозаглушувальні шоломи . Вибір 313 обумовлюється видом та характеристикою шуму на робочому місці, зручністю використання засобу при виконанні даної робочої операції та конкретними кліматичними умовами.

Засоби колективного захисту від  шуму подібно до віброзахисту (див. рис. 2.24) поділяються за такими напрямками:

- зменшення шуму в самому джерелі;

- зменшення шуму на шляху його поширення;

- організаційно-технічні заходи;

- лікувально-профілактичні заходи.

Зменшення шуму в самому джерелі - найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування. Це досягається за допомогою наступних заходів та засобів: удосконалення кінематичних схем та конструкцій устаткування; проведення статичного та динамічного зрівноважування і балансування; виготовлення деталей, що співударяються, та корпусних деталей з неметалевих матеріалів (пластмас, текстоліту, гуми); чергування металевих та неметалевих деталей; підвищення точності виготовлення деталей та якості складання вузлів і устаткування; зменшення зазорів у з'єднаннях шляхом зменшення припусків; застосування мащення деталей, що труться, наведено показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі.