Функції регулювання ринку

     Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба 
Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:  
1) підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;  
2) підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).  
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.  
Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

     Залежно від співвідношення між кількістю  виробників і кількістю споживачів розрізняють наступні форми економічної  конкуренції:  
1. Велика кількість самостійних виробників деякого однородного товару і маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки корисності товару, його ціни, його ціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі споживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структу ра ринку називается поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.  
2. Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.  
3. Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаває весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недоконаної конкуренції, який називають монополія попиту.  
4. Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

     За  умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

     Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:  
1.  велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;  
2.  кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;  
3. бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;  
4. жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобильні;  
5. кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.  
Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур.

     За  умов монополістичної конкуренції  велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні  товари. Якщо за умов досконалої конкуренції  фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної  конкуренції виробляється диференційована  продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються  цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами  після продажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо. 
Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.  
За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

     Олігополія  характеризується небагато-чисельністю  учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість  фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".  
За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; 
Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

     Однією  з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - т.зв."війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними  розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням  термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція  застосовується для виштовхування  з ринку слабших суперників або  проникнення на вже засвоєний  ринок.

     Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації.

     Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має  свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію  інноваційного процесу, гнучке пристосування  до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію  витрат, реалізацію принципу оплати праці  за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога одних  супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення  і т.п.

     Конкуренція – визначальна умова підтримання  динамізму в економіці, за умов конкуренції  створюється більше національне  багатство при меншій вартості кожного  виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.