Фінансовий апарат держави,його функції та основні напрями діяльності

                       

                        4. Державний фінансовий апарат 

Державний фінансовий апарат – це державні органи, що здійснюють управління державними фінансами. До його складу входять органи державного управління всіх рівнів, які вирішують питання мобілізації, розподілу та використання державних фінансових ресурсів. Кожен із суб'єктів державного управління виконує поставлені завдання, використовуючи певні способи й інструменти. А в поєднанні всі суб'єкти зобов'язані забезпечити досягнення стабільного, поступального розвитку фінансової системи в цілому. 

До складу державного фінансового апарату  України входять: 

– Міністерство фінансів України; 

– Державна податкова служба; 

– Державне казначейство України; 

– Головна контрольно-ревізійна служба; 

– Рахункова  палата Верховної Ради України; 

– Фонд державного майна України; 

– Антимонопольний  комітет України; 

– Митна  служба України; 

– Національний банк України; 

– Правління  державних цільових фондів; 

– Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України; 

– інші суб'єкти. 

Провідна  роль в системі державного фінансового  апарату належить Міністерству фінансів України. Воно безпосередньо або  опосередковано пов'язане з усіма  функціями, які виконує державний менеджмент. Щодо інших суб'єктів, то вони виконують певні, закріплені за ними, функції. Наприклад, Державна податкова служба зобов'язана: забезпечувати дотримання податкового законодавства, вести облік усіх платників податків та здійснювати контроль за виплатою податків, зборів, обов'язкових відрахувань, перевіряти правильність обчислення податків та своєчасність їх виплати, вести реєстр платників податків, надавати роз'яснення з питань оподаткування та ін. 

                                
 

                        5. Рахункова палата Верховної Ради України 

Рахункова палата Верховної Ради України –  це орган фінансового контролю за використанням бюджетних коштів. Аналогічні структури функціонують і в інших країнах. Вони мають  назву Рахункової палати (Франція, Китай, Росія) або Вищої контрольної палати (Польща). Такі структури здійснюють перевірку розподілу та використання коштів державного і місцевого бюджетів. Основними задачами Рахункової палати є здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням державних коштів, включаючи ресурси загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та їх призначенням. На Рахункову палату покладено також проведення контролю за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Для забезпечення виконання таких функцій підприємства, об'єднання та їх структурні підрозділи зобов'язані безоплатно надавати Рахунковій палаті всі необхідні їй матеріали щодо використання коштів Державного бюджету України. Зобов'язання з надання Рахунковій палаті необхідних відомостей покладено також і на Національний банк України, уповноважені банки та інші кредитні установи, що обслуговують використання бюджетних коштів. 

Рахункова палата здійснює контроль за витрачанням  бюджетних коштів головними розпорядниками, якими, зокрема, є Кабінет Міністрів України, Державне казначейство України та окремі міністерства і відомства. До обов'язків Рахункової палати належать тільки визначення та оприлюднення недоліків у витрачанні бюджетних коштів. Санкції на порушників ця установа накладати не уповноважена. У разі необхідності матеріали Рахункової палати передаються до прокуратури. 

До складу Рахункової палати України входять  департаменти: 

– контролю витрат на судову владу, оборону, правоохоронну діяльність, безпеку держави; 

– контролю з використання коштів цільових бюджетних  та державних позабюджетних фондів; 

– контролю витрат на державне управління; 

– організації  та проведення контролю за використанням  коштів державного бюджету в регіонах; 

– контролю за дотриманням законодавства з  питань бюджету; 

– контролю витрат на АПК та виробничу інфраструктуру; 

– контролю витрат на соціальну сферу і науку; 

– контролю витрат на промисловість і енергетику; 

– контролю державного боргу і діяльності банківських установ; 

– зведений департамент контролю і аналізу  бюджетів України. 

Фонд  державного майна України (ФДМУ), який було створено в 1991 p., здійснює операції з підготовки і проведення продажу  державного майна, організації приватизації державного і комунального майна, передачі в оренду майна державних підприємств і установ та ін. Фонд підзвітний Верховній Раді України. А з питань, пов'язаних з управлінням об'єктами державної власності, ФДМУ підконтрольний Кабінету Міністрів України. У складі Фонду державного майна створено Державний фонд приватизації. Він є позабюджетним цільовим державним фондом. Доходи цього фонду формуються за рахунок коштів, одержаних від приватизації державного майна. Переважна частка коштів позабюджетного фонду приватизації перераховується до Державного бюджету (90–93%). Залишок ресурсів використовується для забезпечення Програми приватизації. 

Основними повноваженнями Фонду державного майна  України у процесі приватизації є: 

– проведення змін в організаційних формах державних підприємств шляхом перетворень їх на господарські товариства; 

– передавання  в оренду майна, що перебуває у  загальнодержавній власності; 

– здійснення продажу державного майна у процесі  приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств та об'єктів незавершеного будівництва; 

– створення  комісій з проведення приватизації об'єктів державної власності; 

– затвердження планів приватизації об'єктів; 

– укладання  угод щодо розробки планів приватизації об'єктів та оцінювання їх вартості; 

– підготовка проектів програм приватизації; 

– організація  контролю за виконанням затверджених програм приватизації державного майна. 

Цілі  та завдання ФДМУ дещо змінювалися  внаслідок зміни у процесі  приватизації в Україні. На першому  етапі (1992– 1995 pp.) приватизація майна державних підприємств проводилася в основному неконкурентними способами. Другий етап (до 1999 р.) – це період масової приватизації. Нині приватизаційні процеси перебувають на третьому етапі, визначальною рисою якого є проведення грошової приватизації. Вона стосується переважно великих об'єктів. 

Нині  основними функціями ФДМУ є: 

– продаж державного майна за конкурсом, на тендерах та біржах; 

– підготовка підприємств до приватизації; 

– проведення аналізу попиту на об'єкти приватизації; 

– вибір  і застосування найдоцільніших способів приватизації об'єктів; 

– проведення оцінювання вартості об'єктів приватизації; 

– забезпечення формування статутних капіталів  ВАТ, створених в процесі приватизації; 

– проведення фінансової реструктуризації підприємств, що знаходяться в процесі приватизації; 

– проведення реструктуризації підприємств; 

– здійснення контролю за виконанням умов угод купівлі-продажу  державного майна покупцями; 

– забезпечення повернення пакетів акцій у власність  держави в разі невиконання покупцями умов продажу об'єктів приватизації. 

До складу фонду державного майна входять  такі управління: 

– Управління оцінки майна та фінансово-господарського аналізу; 

– Управління приватизаційної підготовки підприємств  та реструктуризації господарських  товариств; 

– Управління реформування власності; 

– Управління реформування підприємств АПК; 

– Управління розвитком фондового ринку; 

– Управління підготовки і проведення конкурсів; 

– Управління акціонерного продажу і фондових бірж; 

– Управління інвестиційними зобов'язаннями. 

До основних завдань державної контрольно-ревізійної служби належать здійснення контролю за використанням державних коштів і матеріальних цінностей. Вона виконує  також аналіз дотримання вимог законодавства  в проведенні обліку та звітності  в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних установах, підприємствах та організаціях, які одержують кошти з бюджетів усіх рівнів.

 З метою проведення такої роботи створено Головне контрольно-ревізійне управління України. Це – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через Міністра фінансів України.

 

                         Література 

1.Василик О. Д. Теорія фінансів. Підручник. — К.: НІОС, 2000.

2.Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997.

3.Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. — К.: Наук. думка, 1997.

4.Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. — К.: Знання, 1999.

5.Опарін В. М. Фінанси: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001.

6.Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С. Фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999.

7.Федосов В. М., Опарін В. М., П’ятаченко Г. О. та ін. Податкова система України: Підручник / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

8.Финансы: Учебник / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИТИ: Финансы, 1999.

9.Финансы: Учебник / Под ред. М. В. Романовского, О. В. Врублевской, Б. М. Сабанти. — М.: Перспектива: Юрайт, 2001.