Екологічна експертиза

     Єдність економічних та екологічних інтересів суспільства є об’єктивною оскільки їх головною метою є добробут людей, однак часто не очевидною -  “Екологія і нині розглядається як альтернатива економіці, як чинник гальмування соціально-економічного розвитку.

Майже в усіх країнах світу організаційно і концептуально розведені природокористування та природоохоронна діяльність. Одні відомства нещадно експлуатують природу, а інші – нечисленні і маловпливові – займаються її захистом. Схоже, що наша економічна наука і тепер виходить… з тези про невичерпність природних ресурсів і безмежність просторів”

Однак без врахування в практичній діяльності біологічних законів розвитку, задоволення поточних економічних інтересів відбуватиметься виключно за рахунок природи і майбутніх поколінь, провокуючи все нові прояви екологічної кризи, ліквідація наслідків яких потребує все зростаючих економічних затрат суспільства.

При цьому розробка і виконання суто природоохоронних програм, чи програм спрямованих на зупинення негативних тенденцій розвитку в окремих, нехай найважливіших, компонентах довкілля не тільки в окремих регіонах, а й навіть в глобальному масштабі проблеми жодним чином не вирішує. Розуміння цього факту й стало причиною явища, яке вже понад 20 років тому отримало назву «екологізація світової політики». 
     Конференція Організації Об’єднаних Націй по навколишньому середовищу і розвитку 1992 року (КООННСР) підтвердила існування солідарної відповідальності країн за формування тиску на довкілля в планетарному масштабі, а також необхідність досягнення нової рівноваги між структурами виробництва та споживання. Прийнятою на конференції програмою «Порядок денний на ХХІ сторіччя» передбачене зосередження зусиль світового співтовариства на вирішенні наступних крупних завдань:

- зміна структур виробництва і споживання;

- включення питань охорони довкілля та розвитку в процес прийняття рішень;

- охорона атмосфери;

- раціональне використання водних ресурсів;

- стійкий розвиток лісового господарства;

- стійкий розвиток сільського господарства та сільської місцевості;

- екологічно безпечне поводження з токсичними хімічними речовинами;

- обмін екологічно прийнятними технологіями;

- зростання ролі і поінформованості основних груп населення;

- інформаційне забезпечення прийняття рішень.

Для забезпечення стійкості в довгостроковій перспективі в екологічних програмах окремих країн необхідно враховувати конкретні глобальні зобов’язання і перспективи. ЄЕС визнає, що будь-які програми розвитку можуть бути життєздатними лише за умови єдності цілей екологічної політики та політики в інших галузях. Практичне втілення концепції стійкого розвитку передбачає корінну корекцію соціально-економічних пріоритетів і стратегій, включно з переходом від надмірної експлуатації природних ресурсів до більш повного залучення недовикористовуваних трудових ресурсів, а також до більш широкого використання ринкових інструментів при здійсненні екологічних програм.

Ідеї розробки комплексних екологічних програм на тривалу перспективу в глобальному масштабі й для окремих регіонів стали предметом обговорень на найвищому рівні вже з 60-х років минулого сторіччя і призвели до укладання низки важливих міждержавних угод. Важливе місце в них займає вирішення проблем координації дій (від систем збору даних до прийняття рішень), подолання географічної обмеженості досліджень стану довкілля, інформаційного забезпечення розробників політики, секторів економіки та всього населення.