Державне регулювання підприємництва в Україні

ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ  

Проблема державного регулювання  підприємництва досить гостро стоїть на даному етапі економічного розвитку України. Необхідно визначити оптимальний  ступінь державного втручання у  підприємницьку діяльність з тим, щоб  з одного боку забезпечити ефективне  функціонування приватного сектора  економіки та отримання ним високих  прибутків, а з іншого – створити передумови для збалансованого росту  економіки країни загалом та підвищення рівня добробуту громадян.

Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим  на удосконалення правового регулювання  господарських відносин, а також  адміністративних відносин між регуляторними  органами або іншими органами державної  влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави  у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України.

Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної  політики у сфері розвитку та підтримки  підприємництва, є Державний комітет  України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу – формування підприємницької  політики, а передовсім – узагальнення практики застосування законодавства  з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих  на його удосконалення. Крім того, комітет  сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки і готує  пропозиції щодо впровадження та удосконалення  механізмів фінансово-кредитної підтримки  підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

В Україні створено значну кількість  громадських організацій, які мають  на меті сприяння підприємництву. Держава  і підприємництво вступають у  відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має  потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без  особливих додаткових витрат) матеріальними  ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм  і т. п.

У свою чергу, підприємництво має потребу  в державі, оскільки йому необхідне  законодавство, що регламентує правила  економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також  функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Державна підтримка підприємництва крім нормативно-законодавчого та інституціонального сприяння використовує також і функціональні (цільові) форми та методи, які умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

На сучасному етапі розвитку підприємництва через дефіцит фінансових коштів або за браком таких у малих  підприємств, гостро постає проблема розвитку та переоснащення виробничої бази цих  підприємств, передовсім виробничого  устаткування та виробничих площ. Розв’язанню  цієї проблеми держава може сприяти  через: спрямування частини засобів, одержаних від приватизації державного майна на розвиток матеріально-технічної  бази підприємництва; розробку та впровадження механізму передачі виробничим підприємствам  малого бізнесу площ та виробничих потужностей, у тому числі й тих, які звільняються в процесі ліквідації, реорганізації та банкрутства підприємств; використання виробничого потенціалу підприємств ВПК на умовах лізингу, що даватиме змогу підприємницьким  структурам звести до мінімуму витрати  на придбання основних фондів, і  можливість внесення частки майна підприємств  ВПК в їх установчий капітал або  передача його в господарське управління підприємницьких структур підвищить  їхню заставну спроможність та стійкість; сприяння процесу формування розвинутого  ринку нерухомості.

Ситуація в Україні з погляду  задоволення потреб та створення  умов для розвитку інноваційної складової  підприємництва є досить неоднозначною. З одного боку, існує об’єктивна необхідність у створенні, реалізації і масовому поширенні нових технологій, і для цього є певні передумови (науково-технічний потенціал, накопичені розробки, висококваліфікована робоча сила), а, з іншого – діють серйозні гальмуючі фактори, зокрема: брак інноваційного  венчурного капіталу; низький технологічний  рівень виробництва, особливо в галузях  переробної, легкої, харчової промисловості  та у сфері послуг; брак попиту на нові розробки як наслідок неінновативно-орієнтованої і неконкурентно-насиченої економіки. Зарубіжний досвід свідчить, що найбільш гнучкими та сприятливими для впроваджень науково-технічних досягнень є малі підприємства.

Ринок інновацій, що лише зароджується в Україні, характеризується скороченням  як пропозиції, так і попиту на всі  різновиди інноваційних продуктів: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, технології, „ноу-хау“ тощо. У нашій країні досі не створено реальних діючих механізмів державної підтримки, ухвалені нормативно-правові акти не мають послідовного та комплексного характеру, питання механізму передачі інновацій у сферу малого підприємництва залишається практично не врегульованим.        

З метою стимулювання технологічного оновлення підприємництва держава  може використовувати такі форми: надання  допомоги в проведенні досліджень та впровадженні інновацій; сприяння інтенсифікації процесів передачі технологій; залучення  суб’єктів малого підприємництва до участі в реалізації науково-технічних  програм; надання консультативних  послуг, зокрема щодо пошуку необхідних технологій або їх розробників, а  також проведення науково-технічної  експертизи об’єктів інтелектуальної  власності на пільгових умовах; визначення порядку передачі малому підприємництву „ноу-хау”  та обладнання, які раніше були розроблені в інтересах силових міністерств; створення мережі технопарків та технополісів, бізнес-інкубаторів, виробничо-технологічних центрів тощо; стимулювання інноваційної діяльності малих підприємств та забезпечення їх інформацією про нову техніку та технологію; стимулювання венчурного бізнесу, франчайзингових відносин між підприємцями та ін., що буде спонукати до зміцнення інноваційного характеру підприємницького сектору взагалі й малого бізнесу зокрема [3, C.123].

Важливою складовою механізму  державного регулювання підприємництва має стати система його державної  підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя  суспільства. Економічний зміст  державної підтримки полягає  в розробці та реалізації системи  державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються  державні субсидії.