Слососполучення

   Словосполучення – синтаксична конструкція , утворена поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку і відповідних йому семантико – синтаксичних відношень . Словосполучення мають певну структурну схему – типовий граматичний зв’язок , за яким будуються словосполучення у мовленні .

      Під словосполученнями ми розуміємо  такі семантико – синтаксичні  єдності , утворені за нормами і правилами  мови з двох чи більшої кількості  повнозначних слів , які виражають  єдину , хоч і в лексично членній  формі , назву предмета , поняття  чи уявлення . Поширення будь – якого  повнозначного слова іншим повнозначним словом є не чим іншим , як словосполученням .

      Поєднання двох чи більше повнозначних слів відбувається на основі підрядного зв’язку . Це означає , що одне із цих слів підпорядковуюче ( головне , стрижневе , ведуче ) , друге  – підпорядковане ( залежне ) , наприклад : радити учневі , повний сили , шостий від вікна , хтось із знайомих , дуже швидко , допомога брата , швидко взяв , піднести прапор , червоне полотнище швидко писати , малювати олівцем тощо .

      Словосполучення , як і речення є об’єктом вивчення словотвору , але на іншому рівні . Це мінімальні синтаксичні одиниці , які  є виразниками складних найменувань . Вони входять у синтаксично –  комунікативну систему мови тільки у будові речення як його безпосередні складники . Словосполучення відрізняються  граматичними значеннями , смисловими відношеннями та функціями від сполучень  слів , які є основними структурними елементами речення – сполучення підмета з присудком . Словосполученню  не властиві і суб’єктивно –  об’єктивні синтаксичні категорії  речення ( предикативність , інтонаційна  закінченість , модальність ).

      Від речення словосполучення відрізняється  тим , що воно :

• Не є одиницею спілкування ( само по собі не передає ніякої інформації ) ;
• Не має інтонації , властивої реченню ;
• Є лише будівельним матеріалом для речення .

 

      З реченням словосполучення споріднює  те , що обидві ці одиниці складаються  із слів , крім того , на основі словосполучень будуються речення . В „Русской грамматике ” 1980 р . називаються такі специфічні риси словосполучення :

1. Воно має таку формальну і семантичну організацію , яка визначається видом підрядного зв’язку ;
2. Словосполучення має мовне значення , яке дорівнює відношенню між компонентами при підрядному зв’язку ;
3. Словосполучення може змінюватися відповідно до видозмін підпорядковуючого слова ;
4. Словосполучення має свої правила поширення і створення складніших конструкцій ;
5. Словосполучення має свої правила функціонування ;
6. Словосполучення має свої системні співвідношення із словосполученнями іншої будови .

 
 

      Найголовніші  відмінності між словосполученням і  реченням полягають у протиставленні таких ознак , як некомунікативність / комунікативність , не предикативність / предикативність .

      Більшість словосполучень , як і інші мовні  одиниці , виникає в живому спілкуванні  між людьми , тобто в тексті , в  реченні . Проте це не означає , що словосполучення не може бути самостійною одиницею . При потребі , абстрагуючись від речення , можна розглядати сполучення слів для того , щоб докладніше виявити , які валентні особливості ( валентність – від лат. Valentia – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами ) того чи іншого слова , які зміни відбуваються з даними поєднаннями для функціонування в іншому словесному словесному оточенні .

      На  значення словосполучення іноді  може впливати порядок розташування його складових частин : п’ять тижнів і тижнів п’ять ( вказує на приблизність ) , холодний вітер ( залежне слово – означення ) і вітер холодний ( залежне слово – присудок  ) .

      У словосполученні сигніфікати ( уявлення ) , які супроводять кожне окреме слово , у нашій уяві зливаються в  один цільний образ , у якому від  лексичного значення слів відсікається те , що , як підказує наш життєвий досвід , є несумісним , непоєднуваним . Отже , сполучуваність слів і їхніх значень зумовлюється сполучуваністю реальних чи уявних явищ .Тому можливі словосполучення зачиняти двері , заплющувати очі , але не можливі зачиняти очі , заплющувати двері тощо .

      Можливість  поєднання слів у словосполучення  залежить від того , суміщаються  чи не суміщаються між собою названі  ними явища . Наприклад , слово мокрий не поєднується зі словами сонце , вогонь , полум’я як несумісне з ним поняття , але поєднується зі словами рушник , рядно , одяг тощо .

      Якщо  в словосполучення об’єднуються одне з далеким лексичним значенням , може виникнути метафора ( вислів із переносним значенням ) , наприклад : крилата думка , свічки каштанів , ключі від щастя , сонце сміється .

      Словосполучення бувають лексичні ( стійкі ) і синтаксичні ( вільні ) .

      Лексичні  словосполучення  ( фразеологізми і фразеологічні вирази ) існують у мові у готовому вигляді і завжди називають одне поняття : на носі зарубати ( запам’ятати ) , з доброго дива ( безперечно ) , і вдень і вночі ( постійно ) , центральна нервова система ( термін з біології ) , Чорне море , Кривий Ріг ( географічні назви ) .Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає одним членом речення .

      Синтаксичні словосполучення  утворюються в процесі мовлення , тобто під час творення речень , і кожне слово в них зберігає конкретне лексичне значення , наприклад : обов’язкова умова , прийом відвідувачів , поговорити з директором , вулиці й площі .

      Синтаксичні словосполучення , утворені з двох повнозначних слів, називаються простими , наприклад : міська вулиця , ряд тополь , розмова з товаришем , довга дорога , край неба . У процесі утворення речень прості словосполучення розширюються , ускладнюються за допомогою залежних слів . Синтаксичні словосполучення , утворені з трьох чи більше повнозначних слів , називаються складними , наприклад : широка міська вулиця , рівні ряди струнких тополь , сердечна розмова з давнім товаришем тощо . При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості .

      У мовленні синтаксичні словосполучення  являють собою проміжний етап між словом ( точніше – словоформою ) і реченням .

      Слова в словосполучення об’єднуються або як рівноправні , або як нерівноправні . Відповідно до цього словосполучення  бувають сурядні і підрядні . 

      Сурядне словосполучення  – це смислове і граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних .

      Наприклад , поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням , оскільки :

• вони поєднуються за змістом ( називають явища природи ) ;
• між ними існує граматичний зв’язок , який виражається сполучником і однаковим називним відмінком ;
• вони граматично рівноправні ( немає головного і залежного слів)
• вони є будівельним матеріалом для речення : Вогонь і вода добре служать , але лихо панують ( Нар . творчість ) .

 

      У сурядному словосполученні , як правило , іменники стоять в одному відмінку ( розум і серце , розумом і серцем ) , дієслова – в одній особі і числі ( дивитеся і не бачите , реве та стогне ) , прикметники – в одному роді , числі й відмінку ( чесної і справедливої ) . Такий граматичний зв’язок називається координацією .

      Проте й тут , як у багатьох мовних явищах , трапляються винятки , коли обставини , узгоджені й неузгоджені означення , що входять до одного сурядного  словосполучення , виражаються різнотипними словоформами , наприклад : на полі і в саду ; під землею і на землі ; блідий , із запалими щоками . Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання , тобто прирівнюються між собою .

      Слова в сурядному словосполученні  повинні бути одного плану за значенням  і певними граматичними ознаками : права й свободи , у навчанні й праці , думаємо й вирішуємо , економічний і соціальний . Іноді це можуть бути антоніми : світло й темрява , радість і сум , великі й малі , вранці й увечері .

      Не  можна поєднувати між собою різнопланових  за значенням і граматичними ознаками слів . Отже , вислови на зразок  дерева й сосни ( сосни теж дерева ) , письменники й поети ( поети теж письменники ) , економічний і розвинений , читати й малювати побудовані неправильно .

      Між словами у сурядному словосполученні  бувають такі види сурядного зв’язку :

1. єднальний ;
2. протиставний ;
3. розділовий .

 

      Сурядні словосполучення бувають відкриті і закриті . Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати , наприклад : крик , галас , метушня ; і прибирали , і чистили , і чепурили ; сині , зелені , рожеві , червоні , блакитні .

      Закриті сурядні словосполучення  продовження не передбачають , наприклад : любов і ненависть ; батько й мати ; земля і люди ; молоді й старі ; і радість , і сльози ;не тільки перемоги , але й поразки ; не лише на словах , а й на ділі ; світить , та не гріє .

      Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість : вони спільно  підпорядковують собі залежне слово ( доброта і мудрість прикрашають , Маріїні батько і мати )  і так само спільно підпорядковуються головному слову ( міста Київ і Львів , відпустка на липень і серпень ) .

      Сурядне словосполучення може лексикалізуватися , тобто перетворюватися на фразеологізм , наприклад : і вдень і вночі , і сміх і гріх , ні живий ні мертвий , ні слуху ні духу , ні кує ні меле , дешево й сердито , рано чи пізно , була не була , між життям і смертю , не на життя , а на смерть . 

      Слова в підрядному словосполученні об’єднуються між собою як граматично нерівноправні : одне – головне , друге – залежне .

      Від головного слова ставиться питання , а залежне відповідає на поставлене питання , наприклад : холодна зима ( зима – яка ? – холодна ) , розмова про наболіле ( розмова – про що ? – про наболіле ) , приїхали вчора ( приїхали – коли ? – вчора ) .

      За  роллю в реченні підрядні словосполучення  поділяються на предикативні і непредикативні . 

      Предикативні  підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра , навколо якого об’єднуються всі інші слова , наприклад : директор вирішив , місце звільнилося , буря повалила , квіти зав ’ яли , душа завмерла , руки опустились .

      Предикативні  підрядні словосполучення бувають :

• самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів , наприклад : сонце зійшло , починається літо , день короткий , поїзд прибуває ;

 

ЛЕКСИЧНІ  І СИНТАКСИЧНІ  СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення поділяються  на лексичні і синтаксичні:

Лексичні  словосполучення існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне і те ж поняття (бабине літо, за тридев'ять земель).

Лексичні словосполучення  називають ще синтаксично нерозкладними словосполученнями.

У реченні лексичні словосполучення виконують роль одного члена речення.

Синтаксичні (вільні) словосполучення виникають у процесі мовлення при збереженні лексичного значення слів, від яких вони утворюються (мамина казка, говорити пошепки).

Синтаксис розглядає  лише синтаксично вільні словосполучення.