Проблеми розвитку виставкового бізнесу в Україні

Проблеми розвитку виставкового бізнесу  в Україні.

 

 

 

 

                                                                                    

 

 

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                             Доповідач:

                                                                                              Степанюк Олександр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Київ - 2012

Виставкова  діяльність в Україні – невід’ємна складова розвитку ринкових процесів. Вона стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному і технологічному оновленню вітчизняного виробництва.

Ефективним  інструментом впливу комерційних підприємств  на споживача на ринку товарів  та послуг, на розмір одержуваного прибутку, отримання достовірної інформації, формування іміджу в умовах жорсткої конкурентної боротьби є виставки-ярмарки.

Зараз вся  виставкова галузь в Україні створена за роки незалежності та знаходиться  ще на початку свого розвитку. На відміну від базових галузей економіки України, які існували і були достатньо розвинуті і до 1991 року, виставково-ярмаркова галузь в Україні у радянські часи практично була відсутня. В СРСР майже всі виставки (у сучасному розумінні цього слова) проходили у Москві (значно рідше у Ленінграді). Проведення виставки у Києві або Донецьку було винятковою подією, а що до інших міст України, вони практично ніколи не бачили таких заходів (навіть Львів, який у 20-ті роки був однією із виставкових столиць Європи). Так звані виставки досягнень народного господарства (ВДНГ), які були в столиці кожної радянської республіки, звісно, не мають нічого спільного із виставкою у сучасному розумінні.

З 1992 року виставкова галузь в Україні починає розвиватися, спочатку повільно, потім досить стрімко. Дуже важливу роль на першому етапі відіграють Торгово-промислові палати, що на початку є практично єдиними центрами досвіду. Згодом з'являються приватні професійні організатори виставок, а також різноманітні види виставкового сервісу.

За перші  десять років незалежності виставкова діяльність в Україні набула сучасних розвинених форм, стала важливим чинником економічного розвитку. Були започатковані  виставки практично із усіх економічно та соціально важливих виставкових  тематик, сформувалася порівняно невелика кількість професійних виставкових компаній, загалом була вирішена проблема підвищення рівня виставкового сервісу до міжнародного рівня. На сьогодні у кожній галузі національної економіки сформувалися 1-2 провідні виставки та визначилися провідні організатори. Закономірним підсумком цього процесу стало міжнародне визнання українського виставкового руху, що втілилося у приєднанні провідних українських організаторів виставок до міжнародних виставкових спілок. Етап формування виставково-ярмаркової галузі загалом завершився.

Загальна  кількість підприємств виставкової  галузі в Україні (організаторів  виставок, виставкових центрів, забудовників та інших спеціалізованих фірм) - близько 250, у тому числі близько 120 організаторів виставок (з них половина діє на професійній основі, для інших виставкова діяльність є непрофільною). Найбільші виставкові міста України - Київ, Донецьк, Одеса, Львів, Харків, Дніпропетровськ.

Незважаючи  на позитивні результати в цілому, рівень розвитку виставково-ярмаркової галузі в Україні істотно нижчий, ніж це об'єктивно могло б бути виходячи із загального обсягу та поточних темпів розвитку національної економіки. На жаль, Україна не в повній мірі використовує такий потужний інструмент розвитку економіки, як виставки.

Однією з  найважливіших проблем є недостатній розвиток виставкової інфраструктури. Лише Київ та Донецьк мають сучасні виставкові центри, ситуація в інших регіонах залишається неадекватною сьогоднішнім вимогам національної економіки. Виставки проводяться у непристосованих приміщеннях (спортивних або концертних залах). Це обмежує їхній розвиток, призводить до зниження якості та ефективності виставок, до зниження іміджу виставкової справи в Україні.

Цільова підтримка  місцевої влади, включення виставкових центрів до переліку найважливіших об'єктів міської інфраструктури, режим максимальної сприятливості у питаннях відведення землі дозволили б залучити необхідні інвестиційні та кредитні ресурси для побудови в найбільших містах України сучасних виставкових центрів.

Другою проблемою (а насправді, можливо, найбільшою) є непрозорість виставкового ринку. Відсутність достовірних даних про виставково-ярмаркову діяльність призводить до недобросовісної конкуренції, до неможливості виваженого вибору виставок їх учасниками та відвідувачами та неможливості дослідження ринку. Деякі недобросовісні організатори (особливо іноземні) повідомляють про десятки або навіть сотні тисяч відвідувачів, у той час як простий розрахунок показує, що ці всі люди просто не змогли б увійти у виставковий зал.

Наступна проблема полягає в тому, що в Україні виставковий ринок надзвичайно розпорошений - проводиться величезна кількість маленьких виставок (для порівняння, в Україні маємо 120 організаторів, приблизно 550 виставок площею 280 тис. м2; у той же час в Польщі - 26 організаторів, 233 виставки площею 650 тис. м2).

Такий ступінь розпорошеності ринку, як в Україні, неможливо вважати позитивним явищем. Здавалося б, треба радіти високому рівню конкуренції, але насправді добросовісної конкуренції не виходить. Величезна кількість дуже маленьких виставок, організованих непрофесіоналами (підприємствами, для яких ця діяльність є вторинною або взагалі епізодичною, чи навіть випадковою), виставок, які проводяться з низьким рівнем сервісу, у непристосованих приміщеннях, виставок, схожих на базар, - викликає лише негативні наслідки: низьку ефективність, незадоволеність учасників і відвідувачів, падіння іміджу виставкової діяльності взагалі.

Розпорошення ринку  означає також повільні темпи  накопичення інвестиційного потенціалу, ноу-хау та досвіду у виставковій галузі. Процеси консолідації ринку йдуть самі по собі, дуже повільно.  

Іншою  проблемою, яку  створює розпорошення ринку, є прихід до України іноземних організаторів  виставок. За умов економічного зростання український ринок виставкових послуг стає більш привабливим для іноземців, які приходять в Україну на кілька років "зняти вершки". На жаль, органи державної влади і управління часто офіційно підтримують виставки саме іноземних організаторів, навіть коли є усталені і визнані виставки вітчизняних організаторів такої самої тематики. Це призводить до недобросовісної конкуренції, коли іноземні організатори за наявності такої підтримки започатковують десятки нових виставок, руйнуючи існуючі вітчизняні виставки та ушкоджуючи виставкову галузь у цілому.

Одна з найголовніших  причин незадовільного використання виставок як інструменту розвитку економіки  полягає у тому, що підприємці недостатньо  обізнані з можливостями цього важливого інструменту. В Україні немає багаторічної традиції виставкової діяльності (у сучасному розумінні), на відміну від інших індустріальних країн світу.

Проблема освіти підприємців  повинна, у першу чергу, вирішуватися силами самих виставкових фірм. Але, як ми вже бачили, ринок досить розпорошений, і сил у них на таку велику задачу не вистачить. Програма державної інформаційної підтримки найбільших галузевих та регіональних виставок могла б вирішити цю проблему без зайвих витрат коштів.

Виставкова  діяльність — це складний, багатоплановий процес ринкової інфраструктури. Важливим аспектом її розвитку в Україні є дослідження досягнень ринкових перетворень у розвинутих країнах, вивчення світового досвіду проведення ярмарків-виставок, науковий аналіз і дослідження ефективно діючого у світі законодавства і правил ведення виставкового бізнесу. Для цього необхідна концентрація значних інтелектуальних і фінансових зусиль суб'єктів виставкової діяльності в Україні.

Для підвищення інвестиційної  привабливості виставкового ринку  необхідно вжити наступні заходи:

посилити вплив виставкової  діяльності на науково-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;

сприяти просуванню на внутрішній і зовнішній ринок товарів  і послуг вітчизняних виробників;

сприяти активній участі іноземних компаній та організацій в українських виставкових заходах з метою ознайомлення з новою технікою і передовими технологіями;

активізувати участь українських  підприємств та організацій у  міжнародних виставках з метою  розширення присутності вітчизняних  товаровиробників на найбільш значних зовнішніх ринках і виходу на нові перспективні ринки збуту українських товарів та послуг.

Тому основними принципами виставкової діяльності є:

створення рівних умов суб'єктам  виставкової діяльності різних форм власності;

реалізація єдиної державної політики у сфері виставкової діяльності і координація дій державних органів та органів місцевого самоврядування у цій сфері;

свобода доступу суб'єктів  господарювання до виставкової діяльності та добросовісна конкуренція між  її суб'єктами;

захист вітчизняної  виставкової діяльності від експансії  зарубіжних організаторів виставок та ярмарків.