Золотий вік римської літератури

                            Харківський національний університет

                                                ім. В. Н. Каразіна

                                                        Реферат

  на тему:

      «Золотий вік римської літератури»

                                                                                               Виконала

                                                                                       студентка

                                                                                       першого курсу

                                                                                       філологічного факультету

                                                                                       денного відділення

                                                                                       групи ЛУ-13

                                                                                       Павлова Валерія Олександрівна

        Харків - 2011

План

1. Історичні та культурні умови віку Октавіана Августа.
2. Життя і творчість Вергілія.
3. Життя і творчість Горація.
4. Життя і творчість Овідія.
5. Значення цього періоду у розвитку літератури.

     I . Першою відмінною рисою римської літератури в порівнянні з грецькою є те, що це література набагато пізніша і тому набагато більш зріла. Перші пам'ятники римської літератури відносяться до III ст. до н. е.., у той час як перші писемні пам'ятки грецької літератури засвідчені в VIII ст. до н. е..

     Отже, римська література виступає на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильне грецьке вплив.

     Другою  римської літератури є те, що вона виникає і розквітає в той період історії античності, який для Греції був уже часом занепаду. Це був період еллінізму, тому й говорять про загальний елліністичних-римському періоді літератури та історії [1].

     Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало в галузі ідеології, з одного боку, риси універсалізму, а з іншого - риси крайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовних здібностей людини. Отже, римська література є переважно література елліністична [1; с.221].

     Після приходу до  влади Октавіана Августа, йому  ж довелося досить довго боротися з опозицією різних верств римського населення – від незадоволених конфіскаціями землі на користь ветеранів армії патриціїв до широких мас плебеїв, яких новий порядок поступово віддаляв від управління державою. Принцепсу необхідно було разом з його прибічниками виробити офіційну точку зору на минулі події й довести месіанську роль як Римської держави, так і самого Октавіана. У кінці життя Август у своїх «Діяннях» прагнув переконати потомків у власній величезній популярності й обґрунтувати неминучість світової влади Риму. Неодмінну умову «відновлення» старої Республіки він убачав у поверненні стародавніх традицій римлян – благочестя, доблесті й високої моралі. В очах сучасників Август поставав рятівником Римської держави, який своїм правлінням приніс «золотий вік» римлянам, мир і процвітання всій країні. Уславлення Августа – «батька вітчизни» - стало найвищим завданням мистецтва й літератури.

     Найпридатнішою для  цього літературною формою уявлялася  поезія, далека від злободенної  дійсності, але спроможна надати  бажаним думкам естетичної привабливості.  Адже драматичні жанри були  малопопулярними, прозові – надто близькими до політики. До того ж з`явилася нова форма ознайомлення громадськості з новинками поезії, використана вже неотериками, - так звані рецитації, тобто прилюдні декламації віршів. Характерно, що Август не встановлює офіційної цензури на твори поетів. Він не намагається «тиснути» на них, понівечувати чи придушувати їх хист. Для підкорення не завжди слухняних авторів використовувалися інші, дієвіші прийоми.

     Бажаного успіху Август  досяг з допомогою кількох  найближчих  друзів, але особливо  відзначився Гай Цільній Меценат. Римський вершник знатного етруського походження, він був одним із найбагатших римських вельмож, до того ж мав досить щедру натуру. Підтримавши Августа ще в часи боротьби за трон, у мирний період Меценат сприяв посиленню авторитету принцепса в ідейному плані. Саме Меценат помітив і наблизив до нього найвидатніших поетів Вергілія, Горація, Варія, Проперція, а також інших здібних літераторів і критиків. Усі вони стали беззастережними прихильниками Августа, тому й напрям, який вони очолювали в літературі, можна умовно назвати апологетичним, тобто таким, що прославляв і звеличував як особу самого імператора, так і створений ним принципат. Вергілій з самого початку стає пристрасним його прихильником. Цього не можна сказати про Горація, переконаного республіканця до кінця свого життя. Перемога царизму примусила його, поступившися зовнішньо своїми переконаннями, поступитися владі. Особисті прохання Августа писати урочисті оди та гімни до ювілейних днів виконувалися ним без суперечок. Зрозуміло, що в цих творах Горацій підносив і діяння Августа. Варій став знаменитим завдяки своїм високопатріотичним поемам, а пізніше й трагедіям, у яких він оспівував діяльність принцепса.

     Існував також гурток Валерія Мессала Корвіна, автора численних і різних за жанром творів. До цієї групи належали видатні поети Валгій Руф, юний Овідій, Тібулл, Сульпіцій, які ставилися до Августа стримано – обережно й намагалися жодним словом його не згадувати у своїх ліричних творах. Отже, їхню позицію можна визначити як нейтралістську, що мабуть, була характерною для досить значної частини тогочасних поетів.

     З великою натяжкою, умовно можна назвати опозиційним напрям у літературі, очолюваний колишнім  другом Августа Асінієм Полліоном, здібним літератором, автором низки художніх та історичних творів, принциповим критиком. Заслугою Полліона було створення першої римської публічної бібліотеки і введення згадуваних уже рецитацій, що супроводжувалися виступами вимогливих критиків. Подібні публічні читання поетів допомагали їм не тільки оцінити зрілість і сприйняття своїх творів, а й отримати кваліфіковані поради фахівців. Опозиційна критика не торкалася якихось принципових політичних проблем і просто їх оминала, обмежуючись доброзичливими зауваженнями щодо різних статей запроваджуваних Августом морально – родинних реформ. Отже, вагомої опозиції як такої не було. Лише в кінці правління Августа, особливо з приходом до влади його пасерба Тіберія, опір молодої генерації, вже далекої від колишньої системи репресій, значно посилюється. В поетичних творах зникають натяки на політику, у самому Августі перестають бачити «батька вітчизни», хоч і продовжують розсипати лестощі на його адресу. З`являються памфлети проти нього, що поступово підривають авторитет принцепса.

     Після значного піднесення  у «вік Августа» починається  поступовий занепад поезії. Змінюються  і прозові жанри, особливо красномовство.  Вже за часів принципату політичні  промови втрачають своє колишнє  значення, а судові перетворюються  на суто розважальні декламації, далекі від життя. Серед них розрізняли контроверсії і сваросії. Контроверсії являли собою судові промови, в яких фігурували вигадані особи та ситуації, а конфлікти розгорталися між почуттям і обов`язком. Сваросії становили промови – роздуми якихось міфологічних чи далеких історичних осіб, що перебували в особливо гострих ситуаціях. І контроверсії, і сваросії стали своєрідним змаганням промовців, у якому головними були ораторська майстерність, уміння обіграти ту чи іншу давно вже відому ситуацію чи подію, якийсь учинок міфологічного або літературного персонажа [2;с.559-562].

     II .Публій Вергілій Марон— найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.

     Вергілій народився 15 жовтня 70 до н. е. біля Мантуї, у селищі. За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені й виросла у зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій отримав гарну освіту. Коли було йому років із Вергілій приїхав до Риму навчатися риторики — у ті часи обов'язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. І хоч Вергілій готувався до кар'єри адвоката, природна сором'язливість визначила його життя як поета.

     У політичному житті Вергілій участі не брав, та завдяки щедротам друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, і він мав будинок на Есквіліні поруч із оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства Цезаря, маєток було віднято для передачі ветеранам нового владики Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх друзів домігся повернення власності.

     У Неаполі чи поблизу нього, Вергілій прожив майже все своє життя. Лише зрідка відвідував він Рим, бував на Сицилії й у Таренті, та один раз відвідав Грецію.

    На п'ятдесят другому році життя Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Августом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще посилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 до н. е.

Прах його перенесли до Неаполя  і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху.

     Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані в дусі пануючого тоді «неотеричного» напрямку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинулася в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. «Неотерична» поезія, розрахована на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком елліністичних «епіллій». Розроблялися переважно міфологічні теми з наголосом на патетичні положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками «ученості»; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з якими Вергілій зав'язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла.

     Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав «Буколіки». Вони складаються з 10 еклог з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі, вимовляючи при цьому або цілі вірші, або перекидаючись репліками в 2 або 4 вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю, були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.

     Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому залишитися на своїй ділянці, у той час як усі сусіди вигнані. Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу. Цей лад вимагав нової державницької ідеології, пофарбованої в романтичне преклоніння перед римською стародавністю.

     За пропозицією Мецената Вергілій пише «Георгіки», дидактичну поему про сільське господарство і працює над ними 7 років. Поета привабило завдання боротьби з матеріалом, що важко піддається естетичному оформленню, і він виконав його з набагато більшим успіхом, ніж елліністичні автори дидактичних поем.

     «Георгіки» — друга поема Вергілія, написана з метою порушити любов до землеробства в душі ветеранів, нагороджених землями. Взявши за зразок Гесіода, Вергілій, проте, не входить, подібно до свого грецьким зразком, в усі подробиці сільськогосподарського справи — ​​його мета показати в поетичних образах принади сільського життя, а не написати правила, як сіяти і жати; тому деталі хліборобської праці його займають лише там, де вони представляють поетичний інтерес. З Гесіода Вергілій взяв лише вказівки щасливих і нещасних днів і деяких землеробських прийомів. Краща частина поеми, тобто відступу натурфілософского характеру, більшою частиною почерпнута з Лукреція [5].