Зображення війни в романі "Війна і мир"

Через образ  Кутузова Толстой передає свою ворожість до парадності, до пишності одіянь і фраз. Толстой хоче, щоб ми бачили Кутузова так, як бачить його він сам і як бачать його солдати — «пухке знівечене ранню обличчя», «посмішка око» (посмішка мудрої людини). У ладі він бачить не сіру масу одноликих фігур, а довідається і виділяє окремих солдатів і офіцерів. У Толстого виникає тема єднання командуючого із солдатами, тема єднання особистості з масою. 

Звернемося до системи образів "Війни і світу". Вона виявляється дуже чіткої і підлегла глибокій внутрішній логіці. Два герої "поза шляхом" виявляються не тільки персонажами роману, але і символами, що визначають спрямованість духовного руху, тяжіння інших героїв. Це Кутузов і Наполеон. 

Уся глибина  розуміння історичних процесів, уся повнота знання "останньої правди" про Росію і духовне злиття з російським народом сконцентровані в образі Кутузова. Це - світлий полюс роману. Образ народного полководця для Толстого у всіх відносинах ідеальний, так що Кутузову вже як би і нікуди розвиватися: його духовна задача - постійно жити на цій вищій крапці свого розвитку, не допустити для себе ні єдиного егоїстичного кроку. 

Образ Наполеона - темний полюс роману. Холодний егоїзм, неправда, самозакоханість, готовність заради досягнення своїх низьких цілей жертвувати чужими життями, навіть не вважаючи їх,- такі риси цього героя. Він теж позбавлений шляхи, тому що його образ-межа духовної деградації. Уся диявольська "наполеонівська ідея", з 1805 року занимавшая російське суспільство, сконцентрована, усебічно проаналізована і затаврована Толст в образі Наполеона. 

І духовний "вектор" героїв "Війни і світу" може бути спрямований "до Кутузову", тобто  до збагнення вищої правди, народної ідеї розвитку історії, до самовдосконалення  через самозречення, чи "до Наполеона" - униз, по похилій площині: шлях тих, хто боїться постійної напруженої духовної роботи. І шлях шукань улюблених героїв Толстого йде через подолання в собі "наполеонівських" рис і ідей, а шлях інших - через їхнє прийняття, прилучення до них. Саме тому всі герої "без розвитку", що зупинилися, що обрали легкий шлях відмовлення від духовної роботи, об'єднані "наполеонівськими рисами" і утворять у російському суспільстві свій особливий світ - мир світської черні, що символізує "наполеонівський полюс" роману. 

Образи Кутузова і Наполеона створюють не тільки психологічні, але й історико-філософські  полюси. Осмислюючи причини виникнення воєн, психологію й ідеологію завойовників, їх історичні і моральні риси, Толстой  виявляє таємні механізми дії  законів історії. Він шукає ті сили, що протистоять завойовницьким амбіціям, шукає, як і коли з'являється і набирає міць ідея волі, що протистоїть ідеї поневолення. 

Іншими словами, Лев Толстої прагне до глибокого  філософського осмислення ідеї війни  й ідеї світу, втілених у романі в образах Наполеона і Кутузова. І герої, що тяжіють до Наполеона, наділені "наполеонівськими" рисами, виявляються в романі як би "людьми війни", об'єктивно сприятливому виникненню воєн. Сприймаючи війну як щось не просто важке і страшне, але як подія протиприродними, спровокованими самими низинними помислами і бажаннями, Толстой показує, як виявляються ці помисли і бажання, як розвивається ця психологія війни в людях, далеких від полів боїв, - у Курагыних, у фрейліні Шерер, у Ганні Михайлівні Друбецькоъ, у Бергові, у Вірі Ростовый... 

В образі ж військової людини Кутузова втілена для Толстого сама ідея світу - неприйняття війни, прагнення перемогти не тільки французьку армію, але і саму антилюдську  ідею завоювання.