Вольтер

                             Вольтер

 

                              

 

Вольтер(справжнє ім'я Марі Франсуа  Аруе)-народився 21 листопада 1694. Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе, — нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744) волів оголосити себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, ніж залишатися сином заможного буржуа.

По кількох роках  навчання в паризькому єзуїтському коледжі Людовика Великого (1704—1711)юний Аруе ,на вимогу батька, зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радості світського життя. У травні 1717 за складання сатири на реґента Франції герцоґа Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув'язнення не охолодив його літературного запалу. Вже в 1718 році була поставлена його перша значна п'єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою.

  На початку 1726 відбулася сутичка Вольтера з шевальє де Роґаном, який дозволив собі привселюдно насміхатися з його спроби сховати під псевдонімом своє недворянське походження. Озброївшись пістолетами, Аруе намагався помститися кривднику, але був заарештований, кинутий у Бастилію, а наприкінці 1726 року — змушений залишити Париж. Понад дворічне перебування в Англії зміцнило його прихильність до віротерпимості і лібералізму. Свої ліберальні погляди Вольтер виклав у «Філософських листах». У 1734 році, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книга була спалена за вироком Паризького парламенту, а автор опинився під загрозою нового арешту. Не бажаючи спокушати долю, Вольтер того ж року виїхав до Шампані, де усамітнився в маєтку своєї коханки, маркізи дю Шатле. Одна з найосвіченіших жінок того часу, вона розділяла захоплення Вольтера метафізикою, природничими науками, біблеїстикою. 1744 року почалася коротка і невдала кар'єра Вольтер-придворця. Літературна популярність і впливові заступники забезпечили йому місце придворного історика (1745). У 1746 році його обрали до Французької академії, але йому так і не вдалося (попри всі намагання) здобути прихильність короля.

  У 1746 Вольтер був призначений придворним поетом і історіографом, але, порушивши невдоволення маркізи де Помпадур, порвав з двором. Вічно підозрюваний у політичній неблагонадійності, не відчуваючи себе у Франції в безпеці, Вольтер пішов на(1751) запрошення прусського короля Фрідріха II, з яким давно (з +1736) перебував у листуванні, і оселився в Берліні (Потсдамі), але, викликавши невдоволення короля непорядними грошовими спекуляціями, а також сваркою з президентом Академії Мопертюї (карикатурно зображеним Вольтером у творі «Діатриба доктора Акакія»), був змушений покинути Пруссію і оселився в Швейцарії (1753). Тут він купив маєток близько Женеви, перейменувавши його в «Відрадне» (Délices), придбав потім ще два маєтки: Турне і - на кордоні з Францією - Ферн (1758), де жив майже до самої смерті. Людина тепер багата і цілком незалежна, капіталіст, землевласник і в той же час власник ткацької і часової майстерень, Вольтер - «Фернейський патріарх»- міг тепер вільно і безбоязно представляти у своїй особі «громадську думку», всемогутню думку, проти старого, доживаючого свій вік соціально-політичного порядку.

  Холодність Людовика XV, розчарування у Версальському дворі, смерть маркізи дю Шатле (1749) схилили Вольтера прийняти запрошення прусського короля Фрідріха II, при дворі якого він з'явився 1750 року. У грудні 1754 року Вольтер переїхав до Швейцарії, де йому судилося провести решту життя. В околицях Женеви він придбав невеликий маєток, що він його назвав «Деліс» («Відрада»). У цей час Вольтер почав співпрацювати в «Енциклопедії» Дідро і Д'Аламбера.

  Намагаючись убезпечити себе від неласки з боку духівництва Женеви, Вольтер наприкінці 1758 року орендував маєток Турне (а на початку 1759 року придбав ще й маєток Ферне), розташовані по обох боках кордону Женевського кордону з Францією. Ферне й став його «питомим князівством», яким він керував як освічений монарх, став місцем розгортання його 20-річної просвітницької діяльності.

  Ферн став місцем паломництва для нових інтелектуалів. Дружбою з Вольтером пишалися такі освічені монархи, як Катерина II, Фрідріх II, який відновив з ​​ним листування, Густав шведський.У 1774 Людовіка XV змінив Людовік XVI, а в 1778 Вольтер — восьмидесятичотирьохлітній старий — повернувся в Париж, де йому влаштована була — при ворожій байдужості короля — захоплена зустріч. Він придбав собі особняк на вулиці Рішельє, активно працював над новою трагедією «Агафокл». Постановка його останньої п'єси «Irène» перетворилася на його апофеоз. Призначений директором Академії, Вольтер приступив, незважаючи на похилий вік, до переробки академічного словника.

  Сильні болі, походження яких спочатку було неясно, змушували Вольтера приймати великі дози опію. На початку травня, після загострення хвороби, доктор медицини Тронше поставив невтішний діагноз: рак передміхурової залози. Вольтер ще тримався, часом навіть жартував, але часто жартома переривала гримаса болю. Черговий лікарський консиліум, який відбувся 25 травня, передбачив швидкий летальний результат. Кожен день приносив хворому дедалі більші муки. Часом не допомагав навіть опій.

  Племінник Вольтера абат Міньо, намагаючись примирити дядечка з католицькою церквою, запросив до нього абата Готьє та парафіяльного кюре церкви св. Сульпиция Терсака. Візит відбувся вдень 30 травня. За легендою, на пропозицію священнослужителів «зректися від Сатани і прийти до Господа» Вольтер відповів: «Навіщо перед смертю набувати нових ворогів?». Його останніми словами було «Заради бога, дайте мені померти спокійно».

  У 1791 Конвент постановив перенести останки Вольтера в Пантеон і перейменувати «Набережну Театінцев» в «Набережну імені Вольтера». Перенесення останків Вольтера в Пантеон перетворився на грандіозну революційну демонстрацію. У 1814 під час Реставрації ходила чутка, що останки Вольтера були нібито викрадені з Пантеону, що не відповідало дійсності. В наш час[Коли?] прах Вольтера все ще знаходиться в Пантеоні.

  Коли Вольтерові виповнилося 83 роки, він вирішив ще раз побачити Париж. 10 лютого 1778 року патріарх французького Просвітництва прибув до столиці Франції, де його чекала захоплена зустріч. Він 4 рази побував на засіданнях Французької академії, подивився виставу своєї п'єси «Ірена» (1776) у «Комеді Франсез» і навіть вступив у масонську ложу Дев'яти Сестер. Через три місяці він помер.

  Як стверджує Ілько Борщак, Вольтер був знайомий з Григором Орликом — останній нібито передав Вольтеру деякі матеріали свого батька для підготовки праці «Історія Карла XII» («Histoire de Charles XII», 1730).

На честь філософа названо астероїд головного поясу  — 5676 Вольтер.

 

                                                      Праці

 

Філософські повісті:

«Мікромегас» (1752),

«Кандид, чи Оптимізм» (1759),

«Простодушний» (1767),

 

Трагедії:

«Брут» (1731),

«Танкред (повість)» (видана в 1761),

 

Сатиричні поеми:

«Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755

 

П'єси:

«Едіп»

«Ірена» (1776)

 

Історичні твори:

«Історія Карла XII» (1730),

«Філософські листи» (1733),

«Філософський словник» (1764-69).

«Досвід про дух і  звичаї народів»

«Століття Людовіка XIV»