Витоки Детективу як літературного жанру

Харківський гуманітарний університет

«Народна  українська академія»

Кафедра українознавства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

з курсу  «Історія зарубіжної літератури»

на тему:

     «Едгар По і витоки детективу як літературного жанру» 
 
 
 
 

Виконав:

студ. гр. РП-34

Дворник Нікіта

Перевірив:

к. філол. н., доцент

Помазан І.О. 
 
 
 
 
 

Харків 2011

Вступ

     На  відміну від Старого Світу (Франції, Англії, Росії), де домінуючі позиції  залишалися за романом, у США не меншу  популярність мали оповідання, новели та повісті. Основи американської новелістики заклали письменники-романтики: Натаніель Готорн, Вашингтон Ірвінг та Едгар По. Останній запропонував одне з найоригінальніших у світовій критиці теоретичне обґрунтування жанру оповідання.

     Американський письменник Едгар Аллан По (1809 – 1849) вже півтора століття залишається одним з найпопулярніших письменників і поетів. Його твори читають і перечитують все нові й нові покоління у всьому світі. 
Літературознавці відносять творчість Едгара По до періоду американського романтизму, представниками якого були п'ять відомих письменників [2; 345]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Основна частина

Характеристика  творчості

     Едгар Аллан По написав відносно небагато. Усе створене ним в царині поезії та художньої прози можна об'єднати в двох томах. Та під обкладинками цих книг збереться велика кількість шедеврів світового рівня. Час вже відібрав найкраще з його творів, і цього виявилося стільки, що воно дивує навіть для такого таланта, яким був По. Твори "Крук", "Аннабел Лі", "Улялюм", "Ельдорадо", "Падіння дому Ашерів", "Маска Червоної смерті", "Чорний кіт" і "Золотий жук" живуть у пам'яті поколінь читачів, як сліпучий образний і чуттєвий спалах, їх музика і барви вкарбовуються у свідомість надовго, як буває лише з незвичним, новаторським, зухвалим. Поет і новеліст жив і писав за законами романтизму. Та в його житті, як на романтика, було надто багато драматизму. 
     Він був обізнаний в математиці, біології, психології, фізиці й філософії, написав у співавторстві книгу про мушлі, знався на теорії ігор, повітроплаванні й мореплавстві тощо. Ці розмаїті інтереси дали йому хист відкривати нові теми й напрями в літературі [2; 250].

Батько  детективного жанру

     Він став батьком інтелектуального детективу  й наукової фантастики, серйозної й сатиричної водночас ("Вбивство на вулиці Морг", "Золотий жук", "Вкрадений лист", "Історія з повітряною кулею"). «Логічні оповідання» Едгара По (так він сам їх називав) були першою ластівкою жанру, який у нашому сторіччі набув нечуваної популярності. Мається на увазі класичний «детектив». Найуславленіші його майстри та майстрині сумлінно вчилися в американського письменника. В творчості Едгара По вони знайшли майже всі головні принципи жанру, які надалі використовували при написанні своїх творів. Головний серед них – принцип дедуктивного  мислення. Модель, яку запропонував По, включає такі елементи: злочин, покази свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особи злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їх вправності залежить художня цінність детективу. Злочинець є “замаскованим” так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є не очікуваним (наприклад, кривавим вбивцею двох жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа). Для Дюпена, як і для Холмса або Мегре, робота слідчого є не рутинною службою, а джерелом естетичної насолоди, вони виконують свій обов’язок не заради грошей, а заради пізнання. Детектив завжди ( і це теж відкрив По ) пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнює “залізну логіку” слідчого-артиста [1; 234].

     Це  вміння уславлених детективів, чиї імена в наш час стали узагальнюючими, з найменших спостережень робить переконливі висновки, спираючись на величезний  життєвий досвід, на знання людської психології й типів поведінки людей, здебільшого соціально зумовленої, на глибоку обізнаність із різними, іноді навіть специфічними галузями науки. Створений уявою Едгара По слідчий Дюпон – безперечно літературний батько Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпл, Ніро Вольфа й багатьох інших великих розгадників кримінальних загадок, як і оповідач  у «Вбивстві на вулиці Морг» або «Викраденому листі» – праобраз наївного Ватсона чи Гастінгса, таких потрібних, щоб відтінити силу інтелекту  своїх великих друзів-детективів. Засновник світової династії детективів Дюпон лишився неперевершеним за силою, витонченістю і блиском свого аналітичного розуму. Може, найближчим до нього за схильністю до філософських узагальнень і вишуканих парадоксів є ще один оригінал – детектив патер Браун Честертона.

     Талант  По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна нових ідей і художніх форм, начебто не помічаючи власного новаторства і в поезії, і в прозі. Серед тих, хто чогось навчився в нього, можна назвати Бодлера, Брюсова, Бальмонта, Блока, в одному ряду, а іншому – Марка Твена, Стівенсона, Анатолія Франса, Герберта Уеллса, а ще Оскара Уайльда, Артура Конан Дойла і багатьох інших [3; 135].

     Едгар По здобув усесвітню славу насамперед як творець історій жахів, і такий факт легко пояснити: загадковість, недомовленість, натяки на незбагненне, описи божевілля, рідкісних психічних збочень, образи грізних незнайомців, які сіють навколо себе жах, – усі ці та багато інших прийомів романтизму й готики – надають творам По таємничої атмосфери. Вона справляє на читача особливо сильне враження завдяки тій психологічній переконливості, з якою письменник зображає психічний стан своїх героїв у граничних ситуаціях, на межі життя й смерті. Так, в оповіданні "Провалля і маятник" він змальовує цілу гаму емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, описує, як трагічно розривається душа людини між надією і відчаєм. У багатьох оповіданнях ("Чорний кіт", "Вільям Вільсон", "Серце вказало", "Чортик суперечності") автор подає майже клінічну картину маніакального стану, який спричиняє злочини й безумства [2; 451]. 
 По намагався майже математично вираховувати емоційні ефекти своїх творів, що відрізняє його від представників романтизму, які сповідували культ спонтанної уяви. На відміну від них, американський письменник шукав опертя для своїх фантазій у вивченні логіки, математики, природничих наук. Він добре грав у шахи, займався теорією ігор, знався на принципах дешифровки. У цій людині зійшлися крайнощі: доведені до останньої межі емоційність та інтуїція, з одного боку, і вигострений, натренований і всепереможний аналітичний розум, логіка – з іншого. Ця остання іпостась таланту По найповніше втілюється в його науково-фантастичних і детективних оповіданнях. Необмежені здібності аналітичного розуму По втілилися в його так званих "логічних оповіданнях", які стали праобразом класичного детективу. У таких творах, як "Вбивство на вулиці Морг", "Золотий жук", "Викрадений лист", "Таємниця Марі Роже", "Це ти", легко помітити всі основні елементи цього жанру: тут є і геніальний слідчий Дюпен, озброєний дедуктивним методом, і наївний помічник геніального слідчого (оповідач у "Вбивстві на вулиці Морг" або "Викраденому листі", безумовно, нагадує доктора Ватсона); і використання під час слідства усіх досягнень науки і виняткової логіки в поєднанні з досвідом та інтуїцією [1; 231].

     У По все ретельно продумано і вмотивовано: і місце дії (вечір під час карнавалу у Венеції), і вибір імені жертви, у якому відчувається своєрідний "чорний гумор" ("Фортунато" італійською перекладається як "щасливий"), і опис її фізичного стану й одягу (Фортунато, хворий, очевидно, на астму, чимало випив і вдягнений у костюм блазня з дзвіночками на капелюсі), і оповідь від першої особи однини (читач ніколи не дізнається, як образив Фортунато оповідача, тому що вся історія подається очима останнього, очима людини-маніяка, захопленої самим процесом помсти й байдужої до її причин). Окрім зовнішніх чинників, потрясіння у читача викликає психологічна незвичайність характерів героїв, які Едгар По розкриває дуже глибоко й переконливо. Людина в По постає насамперед як утілення злої енергії. І в цьому, між іншим, є серйозний моральний урок: аби жити в суспільстві, треба знати не тільки позитивні риси, а й вади його членів. Не варто бути надто довірливими та обдурювати себе ілюзіями щодо доброти людини, бо надто часто її повернення до природного стану призводило не до морального вдосконалення, а до злочинів. Історія XX ст. з її війнами, концтаборами й безглуздою жорстокістю цю істину доводила неодноразово. І в такому сенсі мистецтво По має пророчий смисл: намагаючись виміряти глибину людського зла, письменник накреслив сценарій перевтілення й деградації душі сучасної людини, у якої, одначе, є шлях, щоб відійти від тваринного стану. Це той шлях, яким і йшов По, – вивчення хвороби з метою її лікування [3; 450]. 
      Едгар По один із  перших у світовій літературі, присвяченій місту, поглянув на існування людини в урбаністичній цивілізації саме як на психічну травму, зумовлену необхідністю пристосовуватися до нових форм існування – життя всередині великих людських мас. За таких умов індивід втрачає особистість, що призводить навіть до появи нового "підвиду" Homo sapiens –"людини юрби".

Висновок

     З роками й десятиліттями скарбниця творчості американського генія Едгара По не вичерпується, вона стає ще повнішою, багатшою на блискучі ідеї, проникнення в таємниці світу й людської душі, на художні відкриття. По висвітлює у своїх образах національне життя своїх співвітчизників. Він дуже американський художник. Новеліст жив і писав за законами романтизму. Талант По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна нових ідей і художніх форм, начебто не помічаючи власного новаторства і в поезії, і в прозі. Він здобув усесвітню славу насамперед як творець історій жахів, і такий факт легко пояснити: загадковість, недомовленість, натяки на незбагненне, описи божевілля, рідкісних психічних збочень, образи грізних незнайомців, які сіють навколо себе жах, виняткові маніяки – усі ці та багато інших прийомів романтизму й готики – надають творам По таємничої атмосфери. Едгар По один із  перших у світовій літературі, присвяченій місту, поглянув на існування людини в урбаністичній цивілізації саме як на психічну травму, зумовлену необхідністю пристосовуватися до нових форм існування – життя всередині великих людських мас.

Список  літератури 

1. Засурский Я. Н. История зарубежной литературы ХІХ в. / Я. Н. Засурский, С. В Тураева. –  М.: Просвещение, 1982. – 320 с.
2. Михальская Н. П. История американской литературы: Учебник для гуманит. ф-тов вузов / Н. П. Михальская, Г. В. Акунин – М.: Издат. центр «Академия», 1998. – 516 с.
3. Михальская Н. П. История зарубежной литературы ХІХ в. Учебник для студентов. – Часть 2. / Н.П. Михальская, В.А. Луков, А.А. Зав’ялова  –  М.: Просвещение, 1991. – 256 с.
4. Честертон Г. К. Писатель в газете: Худож. публіцистика – М.: Прогресс, 1984. – 384 с.
5. Електронний ресурс: http://detec.itgo.com/po.htm