Урок позакласного читання з української літератури в 11 класі

Урок позакласного читання з української літератури в 11 класі

 

Тема. П. Загребельний. «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Особливості художнього часу і простору в романі

Мета: ознайомлення учнів з життям і творчістю письменника, допомогти учням    усвідомити ідейно – художні й жанрові особливості твору, його естетичну та пізнавальну цінність; розвивати навички колективної та самостійної роботи з літературними джерелами, творчі здібності, вміння аналізувати, досліджувати, представляти в цікавій формі результати своєї роботи, висловлювати власні думки; виховувати прагнення до самореалізації, розвитку здібностей, активної життєвої позиції.

Очікуванні результати: учні знають зміст роману, вміють переказувати і коментувати ключові епізоди, характеризувати героїв, виділяти основні думки, визначати засоби їх розкриття, висловлювати власні міркування щодо прочитаного та враження від художнього твору.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, відеоматеріали, творчі роботи.

Тип уроку: нетрадиційний (презентація творчо – дослідницького проекту).

 

Хід уроку

 

І. Мотивація навчальної діяльності школярів

      Вступне слово вчителя.

   Мабуть, немає людини, яка б не прагнула, щоб її  любили, рідні, кохані, друзі… почуття  любові спонукає нас зазирати  всередину своєї душі, міркувати над своїми вчинками. Хтось із мудреців зауважив: «Любові кориться будь – який вік». Однак з роками поняття любові набуває для нас різноманітніших образів і сенсів. Саме про це величне почуття любов до жінки, ми будемо сьогодні говорити.

• Пригадайте твори, в яких описано кохання?

(В.Шекспір «Ромео і  Джульєтта», Стендаль «Червоне і  чорне»)

 

ІІ.  Оголошення теми і мети уроку

Слайд 1

Цікавим, нестандартним твором про кохання є роман Павла  Загребельного «Юлія, або Запрошення до самовбивства», яким захоплюються тисячі читачів. Сподіваюся , що цей твір знайшов відгук і у ваших серцях. Ви його прочитали й провели велику пошуково – дослідницьку роботу, з’ясовуючи різні проблеми твору та особливості їх мистецького втілення. Кожен з вас мав можливість виявити творчі здібності відповідно до своїх зацікавлень та можливостей, попрацювати в групі однодумців та самостійно.

Маю надію, що результати вашої  роботи знайдуть гідне відображення на цій презентації проекту.

 

ІІІ.  Основний зміст роботи

• Що ж це за письменник? Чому він вважається найчитабельнішим романістом сучасності?

 

Повідомлення  учнів – «біографів».

Слайд 2

 Селянський син неповних сімнадцяти літ, учорашній випускник середньої школи з путівкою райвійськкомату для навчання в артилерійському училищі йде вулицями вранішнього Києва і, може, думає про те, яким буде його перший бій з ворогом.

Не по літах високий (зріст був останнім аргументом, коли просив у військкоматі послати його на фронт), йде з зарошеного Ботанічного саду, де довелося заночувати; він, певно, не припускає й думки, що там, на фронті, його можуть убити; а водночас він, очевидно, був би просто вражений, аби хтось йому тоді сказав, що минуть літа, що в нього буде довге життя і що він стане письменником.

Позаду — зовсім небагато прожитого. Маленьке (але йому, звичайно ж, воно здавалося великим) степове село Солошине на Полтавщині, де він народився 25 серпня 1924 року. Дитинство, школа, друзі. І довгі зимові вечори, коли запоєм читалися книж-ки, коли формувалася його духовна конституція, коли душа озивалася назустріч слову Шевченка, Гоголя, Коцюбинського...

Слайд 3

Очевидно ж, він не знав, що назавжди відходить від села, що згодом, через роки, лише вряди-годи заскакуватиме туди на день-два до батька, а потім село й зовсім зникне з лиця землі і з карти України — його затопить рукотворне штучне море (горе?). Але Солошине озиватиметься з його пам’яті. І в якомусь інтерв’ю він зізнається: «Мені й зараз сняться ті стежки з дитинства, згадуються. Найдорожчі спогади, хоч стільки було потім подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах — моє село, навіть прізвища вибираю для своїх героїв наші, солошинські...»

Слайд 4

Безнадійний книжник, цей  юний селюк, очевидно, і на життя  дивився крізь призму прочитаного, мов крізь окуляри, як це буває замолоду з тими небагатьма людьми, що кожну вільну хвилину віддають книжці і для яких усе прочитане в творі — таке ж реальне й важливе, як і все довкола них. Вони — найвдячніші, найбезкорисливіші читачі, вони переживають описане в творах, як своє власне, а герої, що їм сподобалися, справді стають їхніми добрими знайомцями.

Слайд 5

Згодом, через кілька десятиліть, Загребельний розповість про все  це в «Спробі автокоментаря», яку  можна було б назвати й «Автобіографією  пристрасного читача та збирача книг», бо винятковий пієтет до літератури, справжня літературоцентричність лишилися його супутниками на все життя. Недарма у «Роксолані» є розділ «Книга», а в ньому — такий пристрасний імператив: «Призначення твоє на землі й у світі: читай! Читай на землі сліди живі й мертві, камінь і пісок, у листі дерев і в травах, у сонячнім мареві й у дощовій імлі, в течії рік, в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі лева, у співі птахів, у горінні вогню, в мерехтінні зірок, у безконечних просторах неба — читай! Вогненні літери, випечені в твоїм серці й у мозку, вийдуть з серця і мозку, засяють яскравіше за всі самоцвіти землі, запалають яскравіше від усіх вогнів небесних — читай!»

Слайд 6

Він виходить уже на майдан Богдана Хмельницького, і нараз  його вчаровує білокам’яне диво Софії  Київської. Там, попереду, на нього, на таких, як він, на всіх, хто зодяг шинелі, — і навіть на тих, хто не зодяг, — підступно чекають давно відлиті кулі, снаряди, бомби, а тут юного селюка вчаровує ніколи не бачене диво, яке він вдихне на всі груди, понесе в своїй душі через усі пекла війни.

Може, в ту мить він і  став письменником, а ставши ним, міг  уже за кілька днів по тому загинути, так і не встигши написати жодного рядка, як загинуло багато інших — і старших, і його покоління людей; загинули письменники, композитори, зодчі, сталевари, шахтарі, хлібороби, батьки, сини, внуки, найдорожчі і єдині кожен у своїй родині, вони всіяли землю безіменними могилами й лишилися жити на пожовклих знімках у селянській хаті і спогадах усіх тих, кому не дано їх забути.

Слайд 6

Згодом на читацьких конференціях і в університетських аудиторіях його не раз запитуватимуть: Із чого починається книга? Як народжується задум? І він розповідатиме про еволюцію ідеї того чи того роману. І для стороннього ока все те виглядатиме дуже просто.

Слайд 7

Із роздумів самого Павла  Архиповича: «Що може бути поштовхом для написання літературного твору? Для мене особисто — найнесподіваніші речі. Історія, пережита чи почута, конкретна подія чи просто настрій, емоційний стан: біль, радість, потрясіння, спогад чи здивування, незначна деталь, але така, що запам’ятовується, і навіть кольорове відчуття...»

Слайд 8

Більшість його романів створювалося в Ірпені, на древлянській землі. Тут, біля колись повноводої річки, що витікає з самої далекої історії, причаївся Будинок творчості письменників України. Загребельний любив Ірпінь із його скромним затишком і майже завжди по-лондонськи непередбачуваною погодою. Понад два десятиліття можна було його зустріти тут, де йому так добре працювалося. Сам, за кермом власного автомобіля, їхав зранку до Спілки, ввечері ж знову повертався сюди, поінколи сидів тут безвиїзно кілька днів, і тоді з другої кімнати першого корпусу, де він завжди жив, і вдень, і пізно ввечері невгавала друкарська машинка. Ми захоплювалися цією несамовитою працездатністю. До сьогодні він написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів.

 

• Тема уроку «Особливості художнього часу і простору роману «Юлія, або Запрошення до самовбивства».

 

Повідомлення  «літературознавців».

Слайд 8

Слово «хронотоп» в перекладі  з грецької мови означає «час»  і «місце». Часопростір або хронотоп  — це взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Термін хронотоп вперше вжитий А.Ухтомським у контексті його фізіологічних досліджень , а після праці М.Бахтіна, російського філософа, літературознавця, «Форми часу і хронотопу в романі» став популярним у гуманітарній сфері: «Хронотоп у літературі має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, при цьому у літературі провідним началом у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (суттєво) і образ людини у літературі; цей образ завжди суттєво хронотопічний…».

У художньому світі просторові і часові компоненти зливаються в осмислене і прикметне ціле. Час згущується, ущільнюється, стає художньозримим; простір інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Крім того, М.Бахтін вважав, що часо-просторові визначення у мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав такі хронотопи: ідилічні, містеріальний, карнавальний, дороги, порогу,  замку, вітальні, салону, провінційного міста, історичного часу.

Роман "Юлія, або Запрошення до самовбивства" окремою книжкою побачив світ 2000 року, а спершу був надрукований у 1997 р. у журналі "Вітчизна" під назвою "Юлія".

Слайд 9

Повідомлення  «психологів».

 

Літературознавець Олена Логвиненко накреслює шість напрямків розвитку новітнього прозописання: мемуаристика, відцентровість, психоаналіз, позасюжетність , орієнтація на масовізм, дзеркальність тощо. Роман "Юлія, або Запрошення до самовбивства" дослідниця відносить до третьої групи, в якій філософськи розв’язується конфлікт між чоловічою та жіночою субстанціями. "Автор робить рішучий прорив у сферу жіночого духу, високо возносячи образ жінки ("вище за Бога"), схиляючись перед її незбагненною досконалістю... Усім своїм багатошаровим змістом роман "Юлія..." філософськи потверджує, що найбільш глобальні межі людини – це межі її статі(чоловічої і жіночої)". Цю думку можна продовжити, проаналізувавши особливості художнього часу і простору роману, бо вивчення закономірностей та смислових аспектів їх структури має неперехідне значення для проникнення в психоаналітичний шар тексту.

Хронотоп життєвих подій головного героя Шульги, втілений у мотивах і лейтмотивах, складає сюжетні варіації. В них п’ятиразово програється одна тема: зустрівшись під час війни у далекому Ташкенті з жінкою своєї мрії Юлією і загубивши її через примхи фатуму, Роман Шульга все життя приречений бути бранцем цього кохання, адже в кожній доленосній зустрічі він бачить оту першу Юлію, яка перевернула все його життя і до самої смерті позбавила спокою. У романі п’ять образів жінок, п’ять історій кохань, п’ять сподівань і п’ять трагедій (кожна зустріч з Юлією, крім останньої, ставала причиною її смерті; щоб порятувати від Долі останню Юлію, герой убиває себе). І не зважаючи на різноіменність героїнь (Юля, Оля, Уля), як і їх вік, час і географічні точки зустрічей (1942, кінець війни, буремні 50-ті, роки застою, перша половина 90-х; Ташкент, Тепліце, Київ, Хімки, Стамбул), у романі фігурує одна і та сама героїня, яка щоразу з’являється в новій іпостасі і перед якою герой упродовж життя низько схиляв голову. Тому-то у романі п’ять частин, змонтованих у цілий текст на честь Жінки і Кохання, а разом з ними й Істини, адже "жінка – цариця життя, а всі так звані закони природи і закони всіляких держав (який глум і яка ницість!) – ніщо, як чоловіча нікчемність, кинута богами до жіночих ніг".

Слайд 10

Робота з таблицею.

 

 

 

 

 

      Образ дівчини  й обставини зустрічі з нею  постійно зринають в уяві, коли  герой зустрічається з новою  жінкою. Автор принципово відмовляється  від інших спогадів попри те, що з кожною епохою Юлій  ставало все більше. Отже, концепція  особистості, структура оповіді,  в якій, по суті, минуле завжди  осучаснене й існує тільки  в ньому, поліфонізм у відображенні  подій дійсності дають підстави  говорити про особливий – монолітний  – фокус зображених реалій  другої половини ХХ століття, зітканий з окремих мозаїчних  картин, у кожній з яких помічено  образ жінки. Отже, основна, власне загребельнівська особливість зображення простору (як і часу) – його олюдненість, а точніше, наповнення жіночністю. Різноманітні топоси часто розрізняються, виходячи зі знаків жіночого світосприйняття. Ось чому жінка – невід’ємна частина будь-якої хронотопічної картини. Чимало зображень пронизано і духовним, і тілесним началом, а жіночі контури стають чудовим засобом увиразнення авторського світобачення ґендерних стосунків. Ось приклад фемінізації простору: "Попервах йому здалося, що в тілі Ульріки і в тілі Юлії тільки дикі простори і більше нічого; та незабаром він здивовано виявив, що в цьому вигодуваному на бутербродах, шпинаті й гороховому супі, безпорадно м’якому тілі є щось від стародавніх європейських міст: таємничі закутки, вузькі, як флейта, вулички, непередбачувано ламані лінії, прекрасні заокруглення, несподівані тупики і іще несподіваніші вільні зони, старовинні задумливі церковці – кірхи і пихаті палаци, замшілі мури, озеречка з білими лебедями, храми і тюрми, теплі вогні вікон і затаєність нічних вулиць...". Образ жіночого тіла включається і в опис часових картин: "Ніч була жінка, а жінка була ніччю, і хоч десь за Дніпром вже сходило сонце, між ними ще панувала ніч, і Шульга впізнавав її, як упізнавав він жінку в своїх обіймах". З другого боку, часто-густо образ жінки сам виокреслюється через просторові і часові мотиви: "Всі ті жінки, які значилися для нього іменем Юлії, власне, були й не жінками, а мовби простором, диким, темним, страхітливим, як Азія, і всі зникали в тому просторі, поглиналися ним, як поглинається загадковим космосом галактика Великої Магелланової хмари». Паралелізм жінка/простір виконує композиційну функцію, пов’язує мотиви та їх окремі елементи в певну цілісність. Зрештою, стає зрозумілим, що в "Юлії" поетика часу і простору міцно пов’язана з невловимими поривами душі його героїв, з підсвідомим, з жіночою тілесністю, яка в свою чергу є містком проникнення у внутрішній світ засобами психоаналізу. В романі Загребельного Шульга наче розчиняється в еротичній чуттєвості, яка владарює над його вольовим і раціональним єством. Це призводить до того, що герой знаходить чимало спільних рис у просторових картинах і жіночому тілі. Прекрасні контури Юлії герой називає і пасткою, з якої не вирватися, і кліткою, і в’язницею, але разом з тим і "плодючими долинами, широкими степами, безмежними рівнинами, щедро осонценими джерелами священних запліднень, народжень і проростань".