Ураинская литература ХХв

      На  лівацьких позиціях стояли креатори «Молодняка», спілки комсомольських письменників (1926 — 1932). До організації входили С.Воскресенко, І.Гончаренко, Я.Гримайло, С.Голованівський, Б.Коваленко, П.Колесник, О.Корнійчук, С.Крижанівський, Т.Масенко, Л.Первомайський, Л.Смілянський, А.Шиян, М.Шпак та ін. Платформа була викладена в ж. «Молодняк» (1927, № 3). «Молодняківці» оголосили себе «бойовим загоном пролетарського фронту» і пропагували «інтернаціональну ідеологію пролетаріату». Тут не обійшлося без вульгаризації мистецтва: ідеологічно витримане римоване гасло ставилося вище ліричного вірша; романтика оголошувалася чужою і ворожою «справі пролетаріату». Статті молодих критиків відзначалися ортодоксальністю, брутальною розправою з інакодумцями.

      Такому  ідеологічному тиску прагнули протистояти  митці «Ланки» (В.Підмогильний, Є.Плужник, Б.Антоненко-Давидович, Т.Осьмачка, Б.Тенета, М.Івченко, Г.Косинка та ін.), група письменників «МАРС», «Жовтень» (1925), що вийшли з «Аспанфуту» (В.Десняк, Іван Ле, М.Терещенко, Ю.Яновський, Ф.Якубовський, В.Ярошенко). Спілка письменників «Західна Україна» (1925 — 1933) об’єднала митців, вихідців із Західної України. 1933 р. їх усіх було репресовано; тільки кілька з них, пройшовши сталінські концтабори, вижили (В.Гжицький, М.Марфієвич, Ф.Малицький).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Образи  сільської бідноти  у драмі Миколи Куліша «97».

     Небагато  в українській літературі письменників, чия творчість заслужила б такої високої оцінки: «талант світового масштабу», «явище всесвітнього значення», «геніальний митець», «він вивів українську літературу на арену світового мистецтва». Усі ці захоплені відгуки — про драматурга Миколу Гуревича Куліша (1892—1937).

     Скупі рядки автобіографії, написаної 1921 р., дають уявлення про основні  віхи життєвого шляху письменника. Народився він 5 грудня 1892 р. у с. Чаплинка Херсонської області (колишня Таврійська губернія) у сім'і селянина-наймита. Пам'ять міцно зберегла перші дитячі враження: принизливі злидні сім'ї, тяжку працю ледь не з п'ятилітнього віку, навчання в Чаплинській народній школі і блискучі успіхи, відмічені вчителями. Завдяки коштам, зібраним місцевою інтелігенцією, Куліш отримує можливість продовжити навчання в м. Олешки. А далі події розгорталися за сценарієм, типовим для багатьох українських письменників: знайомство із забороненою літературою, участь у молодіжних політичних гуртках, виключення з училища Долаючи величезні труднощі, Куліш екстерном складає іспит за курс гімназії. Вищу освіту отримати йому завадила перша світова війна, що значно пришвидшила політичне дозрівання майбутнього класика української літератури.

     У величезній погано керованій імперії, що підірвала свої сили в кривавій міжнаціональній битві за місце під сонцем, прекрасне живильне середовище знайшли більшовицькі ідеї. Змученим довголітньою війною, пригніченим і деморалізованим, усім так хотілося говорити про рівність, братерство, мир, землю і так хотілося вірити в те, що «є така партія», яка зможе все це дати народам. Представник найбідніших верств українського селянства, Микола Куліш не може не відчувати симпатії до більшовиків. У 1919 р. він вступає до комуністичної партії і починає активно проводити в життя її політику. Людина творча, неспокійна, Куліш потрапляє на передній фронт боротьби з розрухою і неписьменністю. За кілька років йому вдалося багато зробити для розвитку народної освіти в краї: він активно сприяє відкриттю шкіл, дитячих садків, будинків для безпритульних, створює буквар і читанку для початкових класів. Одночасно Куліш бере активну участь у культурно-мистецькому житті республіки і пробує свої сили в літературі. Його письменницьким дебютом стала п’єса «97».

     Усього  в творчому доробку Куліша — десять закінчених і кілька незакінчених драматичних творів, декілька віршів, нарисів і публіцистичних статей. Йому, на жаль, так і не вдалося втілити в життя свою багатолітню мрію — написати велике прозове полотно, роман про прекрасне кохання, що «сплітається з блискавками та чадом війни» і гине у вирі кривавих революційних подій.

     Із  десяти п'єс Миколи Куліша три написано ним на сільську тематику. Це «97», «Комуна  в степах» і «Прощай, село». Вони складають своєрідну трилогію про  українське село 20—30 років. «97» є  найсильнішою п'єсою трилогії, і не випадково найгучніший успіх супроводжував саме цей твір письменника.

     Дія п'єси «97» відбувається у звичайному українському селі, що, напевно, мало чим  відрізнялося як від рідної Кулішевої  Чаплинки, так і від тих численних степових сіл, до яких драматурга приводили професійний обов'язок і письменницький інтерес. Зі сторінок твору перед нами постають вражаючі картини післявоєнної розрухи, голоду і жорстокої класової боротьби. Змальоване Кулішем село, як і вся Україна тих часів, розколоте на два ворожих табори, кожний з яких до кінця боронить свою селянську правду, вистраждану багатьма поколіннями хліборобів. В одному таборі знаходиться сільська біднота на чолі з головою сільради Сергієм Смиком і головою комнезаму Мусієм Кописткою, у другому — багатії та ті, хто їх підтримує. 
 
Мусій Копистка — центральний образ твору. Мусій — із найбідніших соціальних верств села. Він добре знає, що таке злидні, принизлива праця на хазяїна, безрадісне наймитське життя. Пригадуючи з друзями роки до «совіцької власті», він розповідає: «...було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б'є, мете…». Спогади Параски доповнюють намальовану її чоловіком картину бідняцьких поневірянь: «…колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила..».

     Гіркі слова Мусія і Параски не можуть не викликати співчуття. Щоправда, уважного читача дещо здивує та дивовижна для  селянина легкість, з якою подружжя продає власну хату, і не менш дивовижна  легкість, з якою про це розповідає сам Копистка 3 тексту п'єси не можна зрозуміти, що ж завадило йому стати заможним хазяїном — тяжкі обставини особистого життя, відсутність землі і капіталістична експлуатація чи, може, інші, значно прозаїчніші причини, які мимоволі спадають на думку кожному, хто хоч трохи знає українське село й українську ментальність.

     Революцію Копистка зустрів з великою радістю. Нова влада на перший план висувала таких, як він, бідняків, котрих у селі ще зовсім недавно відверто зневажали. Колишній наймит Мусій Копистка, ставши керівником місцевого значення, відчуває, що йому катастрофічно не вистачає знань, і дуже хоче вчитися. Власне кажучи, п'єса й починається сценою, коли підліток Вася Стоножка навчає голову комнезаму грамоти. І навіть потім, значно пізніше, коли вже, здається, треба було не вчитися, а рятувати своє життя, Копистка бере з Васі слово «довчити» з ним букваря. Таке жадібне прагнення до знань було притаманне багатьом українським селянам, яких внаслідок цілеспрямованої багатовікової політики російського уряду було позбавлено рідної мови в рідній школі.

     Але як не важко було Мусієві і його односельчанам за часів царату, що таке справжнє, небувале горе вони дізналися  лише в роки радянської влади. Вона принесла не лише торжество повернутої людської гідності («Колись _. на землю забороняли сісти, а тепер ... на плисові крісла садовлять, раду „ радять, як воно, що й до чого...»), а й голод, божевілля, людоїдство, масову смерть, яка враз порівняла усіх — і бідних, і заможних.

     Драматург сміливо малює у п'єсі жахливі картини народних страждань, не можна спокійно читати розповідь про страхітливий, нелюдський вчинок збожеволілої від горя Орини і глухонімого Ларивона. Копистці так само важко, як і всім іншим. Але він старається триматися мужньо і спокійно. Щиро вірячи в те, що нова влада захищає селян, не дасть їм загинути від голоду» він намагається свою віру, свою впевненість у перемозі передати й односельчанам. «Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдеш на рівний шлях_» — заспокоює їх Мусій. Він глибоко переконаний, що не радянська влада винна в голоді і стражданнях людей, а глитаї, які заховали хліб, і церква та релігія, які є «опіумом для народу». Сьогодні, знаючи всю правду про революцію, більшовицьке керівництво і його злочинну політику, ми розуміємо, хто ж був справжнім винуватцем голодоморів 20-х і 30-х років. 
 
 
 
 
 

Використана література

1.Попова Е. О Филологические науки. — 2001. — №4. — С.87.

2.Килимник О. Світ правди і краси. Проза Михайла Стельмаха. — К., 1983. — С.133-148.

3.Домницький М. Михайло Стельмах. Літературно-критичний нарис. — К., 1973. — С.131.

4.Женетт Ж. Фигуры. В 2 т. — Т.2. — М.,1998. — С.205.

5.Стельмах М. Твори в 7-ми т. — Т.4. — К., 1983. — С. 573.

6.Новиченко Л. Стиль — метод — життя // Новиченко Л. Життя як діяння. Вибрані статті. — К.: Дніпро, 1974. — С.55.