Твори Едгара По − підґрунтя виникнення детективного жанру

Зміст 

Вступ…………………………….…………………………………………..……..3

Розділ 1. Становлення Едгара По як письменника...……………….…………..5

1. Формування творчої особистості Едгара По………………………....5
2.      Характерні особливості оповідань Едгара По………………………..8

Висновки  до розділу І……………………………………..…………………….10

Розділ 2.Твори Едгара По − підґрунтя виникнення детективного жанру……11

1. Роль Едгара По в розвитку детективного жанру………...………….11
2. Основні ідеї детективних творів Едгара По……...…………….........13

Висновки  до розділу ІІ……………………………………….……..…………...16

Висновки……………………………………………………….…………….......17

Список  використаної літератури………………………………..…….………...19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Актуальність. Творчість Едгара По, як засновника детективного жанру, викликає інтерес науковців, літературознавців та читачів, оскільки герої творів Е. По є прототипами образів у більшості сучасник детективних сюжетах.

       Детектив – це літературний твір чи кінофільм, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, як правило, пов'язаної зі злочином.

     Слово «детектив» – англійське, означає воно «шукати, розкривати, виявляти». Для детектива, як літературного твору, це застосовано, тому що в його основі завжди лежить яка-небудь таємниця, яку необхідно розслідувати. Така таємниця визначає конфлікт, вона служить стрижнем сюжету. Таємниця ж «рухає» всю дію. Саме в цьому сутність детектива, його основа і його стрижень.

     Відома  точна дата народження детективного жанру, що, власне кажучи, від’єднався від своїх прабатьків – пригодницького й авантюрного роману. Установити час свого народження може далеко не кожний жанр. Для детектива ця дата – квітень 1841 року, коли в одному з американських журналів уперше з'явилася новела талановитого американця Едгара Алана По «Убивство на вулиці Морг». За нею вийшли ще дві: «Таємниці Марі Роже» і «Викрадений лист» (1842-1844). Цими цікавими новелами («логічними оповіданнями», як назвав їх сам автор) геніальний американський письменник не тільки відкрив новий жанр у літературі, але й заклав підґрунтя для його основних прийомів, чуйно «уловивши» особливості, дивну специфіку й величезні можливості впливу цього жанру на читачів. І з'явився цей новий літературний жанр саме в США у динамічній, молодій і ще не обтяженій багатовіковими традиціями країні [9].

     Мета  дослідження: проаналізувати внесок Е. По у розвиток детективного жанру.

     Завдання дослідження:

• Оглянути життєвий шлях поета.
• Проаналізувати розвиток творчості Едгара По у детективному жанрі.

     Об’єкт  дослідження: творча спадщина Едгара По.

     Предмет дослідження: детективні твори Е. По.

     Методи  дослідження: аналітико-описовий, що полягає в доборі, систематизації, описі та аналізі літературних джерел.

     Структура дослідження: робота складається зі вступу, двох тематичних розділів, висновків, списку використаної літератури.

     У вступі обумовлюється вибір мети дослідження, визначається актуальність роботи, указується мета, завдання та  методи дослідження.

     У першому розділі дається огляд життєвого шляху Едгара По.

     У другому розгляді аналізується розвиток творчості Едгара По у детективному жанрі.

     У висновках підсумовуються результати дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Становлення Едгара По як письменника

1. Формування творчої особистості Едгара По

    Едгар Алан По (1809-1849) – талановитий і широко відомий письменник, критик, журналіст. Він визнаний родоначальник детективного жанру.

    Едгар По, письменник обдарований, але трагічно оцінений і визнаний лише після смерті. Це був письменник дивно різнобічний, що передбачив багато художньо-літературних відкриттів. Вагомим внеском в розвиток літератури США вважають його теоретичні роботи «Філософія творчості» та «Поетичний принцип» [2]. Едгар По органічно вписується в загальну картину літературного життя США. Едгар По був першим американським письменником, який вловив загрозу бездуховності, небезпеки, яка йшла поряд з комерціалізацією "серединних штатів", діловитим практицизмом ново-англійського пуританства і "новим аристократизмом" Південного Заходу. Предметом уваги Едгара По стала людська душа, яка сахнулася при зіткненні з світом, в якому для неї не залишалось місця. Звідси, біль і хвороба душі, звідси її страх і жах як об’єкти уважного художньо-психологічного дослідження. Едгар По був натурою яскравою і діяльною, але постійні матеріальні проблеми, тяжкі обставини в особистому житті обірвали його творчість в момент розквіту.

    Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні, у сім'ї артистів, що гастролювали. Його батько, Девід По, ірландець за походженням, незабаром залишив сім'ю, і про його подальшу долю мало що відомо. Мати Едгара була талановитою й популярною акторкою, але наприкінці 1811 року, коли хлопчикові було біля трьох років, серйозно занедужала під час виступу в Ричмонді й незабаром померла зовсім молодою, у віці 24-х років, а трьох осиротілих дітей забрали в різні сім'ї. Маленького Едгара По взяв на виховання у свою сім'ю місцевий тютюновий торговець Джон Алан. 

          Початкову освіту По одержав в Англії. Він продовжив навчання в класичній школі. Там було добре викладання англійської літератури і це стимулювало розвиток творчих здібностей Едгара (в 10-11 років він почав писати вірші). У 13-14 років його поетичні спроби вже набули певної зрілості, причому об'єктами ліричної рефлексії По були перші красуні Річмонда. Захоплення поезією спонукали юнака до усамітнення, деякої замкнутості, яку його ровесники сприймали як прояв «дивакуватості». По також цікавився різними фантастичними явищами: іноді він проводив психологічні експерименти над собою та іншими людьми. У цьому виявлялася його інтелектуальна перевага. У лютому 1826 року юнака відправили у Виргинський університет. Тут відбулися й цікаві для Едгара лекції, і чудесні прогулянки на околицях Шарлотевілла. Вже в юнацькі роки його вирізняла багатогранність інтересів: не лише література, а й математика, астрономія, а також медицина цікавили його. Заняття наукою, атлетикою чергувалися й веселими розвагами, іграми в карти, і природно, «боргами честі». 

    Схильність  Едгара По до занять літературою позбавила  його гарних стосунків з вітчимом, який відмовив йому допомагати матеріально. Не маючи іншого виходу, По почав займатись журналістикою, яка стала його основним джерелом існування та літературної творчості.

          У 1827 році вийшла його перша збірка віршів «Тамерлан» та інші вірші». Едгар По редагував журнали, писав статті, вірші та оповідання. Не зважаючи на те, що періодичні видання, в яких По друкувався завоювали успіх, отримали більше передплатників, його заробітна плата залишалась такою ж низькою. Він навіть не міг розраховувати на літературні гонорари. Його ім’я ставало відомим, але постійні злидні забирали в нього сили та здоров’я. Остаточно він втратив його після смерті своєї дружини, яка померла від туберкульозу.

    За  життя Едгар По видав чотири збірки віршів – «Тамерлан» та інші вірші» (1827), «Аль Аарааф», «Тамерлан» та інші вірші» (1829), «Вірші» (1831), «Ворон» та інші вірші» (1845). Кожна збірка багато у чому повторювала попередню. Вже у ранній ліриці По звучали мотиви смутку, болю та самотності. Головною темою його поезії була тема скорботи і відчаю, викликаних смертю його коханої.

    Будучи  сином свого часу і своєї країни, а крім того, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало. Часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівним уявленням про унормованість, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, його раціоналізм і прагматизм, бездуховність, ворожість усьому інтелектуальному [7, 5].

    Важливу роль Едгар По зіграв в утвердженні та розвитку жанру науково-фантастичної новели, включаючи пригодницький початок та тему подорожей (морських, сухопутних, повітряних). Дивовижне за силою своєї дії правдоподібності деталізованих описів об’єднуються в науковій фантастиці По зі сміливою уявою.

    Манера  розповіді Едгара По проста та лаконічна. Нічого не відволікає увагу читача, направляючи його думки до участі в розслідуванні. У своїх оповіданнях та віршах По прагнув до єдності та цілісності вражень, а також до реалізації принципу гармонії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Характерні  особливості оповідань Едгара По

   В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали ввійти до збірки «Оповідання Фоліо-клубу»: «Ви питаєте  мене, у чому полягають їхні характерні особливості. У нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого; у дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, у незвичному, перетвореному на дивне і таємниче» [7, 10]. Підтвердження цих слів можна знайти не тільки в ранніх оповіданнях, ті ж характерні для романтичного стилю риси знаходимо згодом і в найдовершеніших уславлених творах письменника.

    Оповідання  Едгара По відрізняються одне від  одного сюжетом, самим тоном так, що здається, важко знайти для них  стилістичний спільний знаменник. За змістом  та формальними ознаками можна умовно виокремити такі групи оповідань: психологічні, пародійні та гумористичні, пригодницькі, містичні, лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі та науково-фантастичні. Можливі й перехідні форми, у яких сполучаються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність.      І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї безумовно є – це романтизм з усією щедрою і барвистою палітрою його прийомів.

    Це  і незвичайність сюжетів, екстравагантних і дивних, як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях – від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби й форми, шалені пристрасті та вкрай напружені почуття – все це плине у прозі По річищі романтизму.

    Одна  з найбільш вживаних барв на палітрі  майстра новелістики – іронія. У портреті, діалозі, ситуації, в головній ідеї твору, як у подробицях опису, звучить іронічний тон – відкрито чи в підтексті, весело чи в’їдливо. Крім того, в деяких рядках прози По відчувається і самоіронія. Іронія в нього може бути всеохопною, нищівною, а може викликати просто сміх, розважати як один із засобів гумору.

    Одна  з найхарактерніших особливостей творів По – таємничість. Він мов чарами створює настрій загадковості, недомовленості, натяками описує незбагненне, те, що не піддається логічному тлумаченню, зображує дивні наслідки, не називаючи причин. Він використовує для цього весь арсенал прийомів романтизму і готики. Середньовічні замки з похмурими галереями та переходами, вогкими підвалами, занурені в темряву вулички портового міста – у його творах не тільки тло, а й елементи дії.

    Контрасти, як і гіперболи, – важлива складова частина романтичного образного  світу письменника. Вони надають  особливої яскравості його палітрі, підсилюють барви, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти загалом призводить до поєднання в одному оповіданні страхітливого і кумедного або об’єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінними емоціями звучання.

    Психологізм – одна з найхарактерніших властивостей прози Едгара По. Його романтичні герої можуть бути ким завгодно, тільки не пересічними людьми, а стани, у яких вони перебувають, надто далекі від нормальних. По розкриває діалектику душі в граничних ситуаціях, стежить за найменшими звивами думки та емоцій.

    До  тем, які в загалом розмаїтій творчості По трапляються надто часто, а подекуди набувають причепливості, об’єднуючи низку творів, належить передусім тема смерті. Смерть, природна й насильницька, виступає у письменника в десятках облич. Це й загибель від таємничої невиліковної хвороби, жахливої пошесті чи не менш жахливої помсти, повільне вмирання, картина якого холодно і точно подається з відвертою натуральністю, мов медичний опис. Це жахлива смерть у муках від руки вбивці або месника з садистськими нахилами, таємнича загибель від втручання неземних сил серед гуркоту і спалахів блискавиць, грізної люті розбурханих стихій [7, 10-16].