Творчість Ліни Костенко

2.3 Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко

Протягом усієї своєї творчості  Ліна Костенко постійно розмірковує над роллю поетичного слова в житті людини. У її розумінні література — це постійна боротьба добра й зла, справедливості й несправедливості, гуманності й жорстокості. Поет несе моральну відповідальність за свою творчість, тому він завжди має бути щирим і чесним. Його художнє слово тільки тоді чогось варте, коли воно вражає людські серця. Доля справжнього поета нелегка, праця його — титанічна. Адже всі слова були чиїмись, а він має сказати їх уперше, щоб викликати зустрічний порух людського серця, допомогти йому піднестись над буденністю. [5, с. 600]

Вагомим є для поетеси й питання  особистої свободи в усіх її формах — розумовій, фізичній, свободі слова. Вона заперечує монолітну систему, яка виховує у своїх громадян моральні та етичні норми поведінки, необхідні для самозбереження в цій системі. Драматична поема «Сніг у Флоренції» висвітлює тему «марноти днів, убитих на спокуси». Твір нагадує про жорстокий рахунок, що його ставить кожному митцеві час і його життя. Спокуса підступна й безжальна для митця. Тільки той, хто здатний її подолати, лишається самим собою. Тільки вільна людина може бути творцем своєї долі.

Час вносить свої корективи в  життя поколінь, зрушує цілі пласти свідомості. Епоха технічного прогресу несе людині загрозу духовного зубожіння. Тож у вірші «Вже почалося, мабуть, майбутнє» поетеса нагадує про  неперехідність справжніх моральних, мистецьких і життєвих цінностей. Людина часто буває сліпою, підносячи дріб'язкове й скороминуче до рівня, ідеалу. Найсучасніша мода і найгучніша слава — то лише захоплення швидкоплинне.

Уся творчість Ліни Костенко є прикладом  шляхетного служіння поезії, мистецтву, духовності. У не скаламучених водах цього джерела помітний кожний порух душі. Художнє слово поетеси нерідко стає афоризмом, який западає в серце: «Воно як маєш серце не з льодини, розп'яття — доля кожної людини»; «В життя приходиш чистий і красивий. З життя йдеш заморений і сивий»; «А справжня слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе». З цих досконалих рядків нам відкриваються вічні загальнолюдські істини. Чим поет обдарованіший, тим він сучасніший. Ліна Костенко своєю творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів, адже поетеса досягла тих високих сфер людського духу, за якими починається безсмертя. 
Висновок

Ліна Костенко обрала шлях великих  своїх попередників: вона взяла на себе тягар обов’язку перед своїм  народом – відкривати йому світ, а ще – пояснювати народові самого себе. Це справді подвиг. Ліна Костенко – з притаманним їй прониканням у глибини – не розпорошувалася на якісь інші заняття, окрім літератури. Вона пішла шляхом збагачення досвіду через ґрунтовне вивчення історії, мови, народознавства, світової культури і літератури. Досвід історика розвиває епічне мислення. Від історичних образів і ремінісценцій у віршах – до великих ліро-епічних полотен «Скіфська одіссея», «Дума про братів не азовських», «Маруся Чурай», «Берестечко». Історизм поезії Ліни Костенко ніколи не був просто фіксацією певних подій – поетеса завжди будує мости між минулим і сучасним, і навіть майбутнім, пояснює сучасникам минуле заради майбутнього.

Поезія Ліни Костенко віддзеркалює безсмертну душу українського народу. І коли через сотню років хтось, хто не знає взагалі, що таке Україна, прочитає Ліну Костенко, то побачить у пречистому дзеркалі її поезії правдивого й природного в кожному жесті Івана Миколайчика, який косить «у Халепї траву», умиротвореного Григорія Сковороду з його нетлінним «Садом божественних пісень», незламного Тараса, який може зніяковіти від зворушення, незмірно мужню і самотню Лесю Українку, наших славних пращурів, що йдуть «за часом, як за плугом». А ще в тому не викривленому дзеркалі інші величні постаті: Данте, Ван Гог, Пастернак, Блок, Нансен – та чи злічити всіх? Великі поети, художники, музиканти, мореплавці, фізики, першовідкривачі мрій – то велике духовне багатство поетеси. А з такими друзями, з такою опорою не можна залишитися самотнім і не можна втратити себе. Ліну Костенко неможливо уявити без цих постатей, бо вони ведуть її через життя, стають концептами її віршів. Це те гуманітарне тло людства, творене віками, без якого поезія українських поетів була б збіднілою і не вписаною в контекст світових культур.

Список літератури

1. Ільницький М. М. Людина в історії: (Сучас. укр. іст. роман).— К.: Дніпро, 1989.— 356 с.
2. Костенко Ліна. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
3. Костенко Ліна. Гуманістична аура нації, або дефект головного дзеркала. – К.: КМ Academia, 1999. – 31 с.
4. Саєнко В.П. Поетична культурологія Ліни Костенко// Актуальні проблеми літературознавства. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1998. – Т. 3. – С. 80-90.
5. Солоухина О. Читатель и литературный процесс// Теория литературы. Том IV. Литературный процесс. Под редакцией Ю.Б. Борева. – М.: ИМЛИ РАН "Наследие", 2001. – С. 598-611