Топіка бою у творі “Беофульф”

Самостійна творча робота

з Історії зарубіжної літератури

на тему: «Топіка бою у творі “Беофульф”» 

студентки факультету німецької мови

група 104

Бриш Марії  Андріївни 

    Топіка, як наука про стилістичні кліше, допомагає під час детального

вивчення літературних творів зрозуміти і виділити для себе головне, не відволікаючись на фабульні деталі . Твір постає перед нами як оформлена картина у всій своїй обрамленості і завершеності. Серед переліку основних топосів європейської літератури топіка бою має важливе значення для всестороннього виокремлення героя Середньовіччя. У топіці бою герой може виступати як войовник. А процес бою – ориентиром для композизії. Внаслідок теорій, що були відомі у науці в середині XIX століття, було твердження, що поема «Беовульф» з’явилась внаслідок об’єднання різних пісень: було прийнято розсікати її на чотири частини: поєдинок з Гренделем, поєдинок з його матір’ю, повернення Беовульфа, поєдинок з драконом. Основою для кожної частини поеми є битва. Важко погодитись з тими дослідниками, які були розчаровані банальністю сцен битв героя з чудовиськами. Ці сутички розміщені в поемі правомірно, - вони виражають головний її зміст.

    Герої епосу вирізьблені з монолітного шматка: кожен уособлює певну якість, що визначає його сутність. Беовульф – ідеал мужньго і рішучого воїна, незмінного у вірності і дружбі, щедрого і милостивого короля. Епічний герой не стаждає від сумнівів, його характер виявляється у діях; мова його настільки ж однозначна як і його вчинки. Ця монолітність героя пояснюється тим, що він знає свою долю, приймає її як дане і мужньо йде їй назустріч.

    Ім’я Беовульф перекладається як Бджолиний Вовк. Це кеннінг(поетичний перифраз) ‘медведя’(рос.)(= вовк, причетний до меду). Найвірогідніше мається наувазі племінний тотем. Що звеличує героя, як виразника племінних інтересів цілого роду. У зв’язку з цим виключний інтерес представляє звичка Беовульфа знищувати ворогів голими руками, по-медвежому, без зброї. Саме завдяки цьому вражає кожна його перемога.

    Підпорядкувуючись загальним положенням топіки бою, сила і спритність у боротьбі беовульфа звеличується: «Враг приближался; / над возлежащим он руку простер, / вспороть намерясь / когтистой лапой / грудь храбросердого, / но тот, проворный, / привстав на локте, / кисть ему стиснул, / и понял грозный, /пастырь напастей, / что на земле, / под небесным сводом / еще не встречал он  / руки человечьей / сильней и тверже; / душа содрогнулась и сердце упало…» .

    Жага  слави і нагород  - ось найвищі  цінності для германського героя, як вони змальовуються в епосі, це головні чинники його поведінки. «Каждого смертного ждет кончина! – //пусть же, кто может, вживе заслужит // вечную славу! Ибо для воина // лучшая плата – память достойная!» (ст. 1386 след.). Саме таке кредо в Беовульфа. Коли він повинен нанести вирішального удару супернику, він зосереджується на думці про славу. «Так врукопашную// должно воителю идти, дабы славу // стяжать всевечную, не заботясь о жизни!»(ст. 1534 след.) « Уж лудше воину // уйти из жизни, чем жить с позором!»(стихи 2889 – 2890).

    Не  менше слави возвеличує герой Беовульф саме золото, яке водночас було символо доброї вдачі воїна і його дружини, але в той сми час несло(згідно християнських вірувань нещастя( прокляття над кладом дракона). Так перед смертю герой забажав побачити те золото, за яке він боровся і бути похованим разом з ним.

    Якщо  Беовульф має однозначне виокремлення у творі як героя, то тарктування Гренделя, як протилежності Беовульфу, дається вже не так легко. Це не просто величезне чудовисько, -  у його образі інтегровано різні іпостасі зла. Чудовисько германської міфології, Грендель, поставлене за межі спілкування з людьми, пригнобленний ворог. А згідно германських вірувань, людина, що провинилася, скоївши тяжкий злочин, після вигнання втратила людиноподобний зовнішій вигляд, і стала ненависна людям. В поемі Грендель прозваний «потомком Каїна». На старі язичницькі вірування нашаровуються християнські уявлення. На Гренделі тяжіє древнє прокляття, він назван «язичником» і приречений на тяжкі муки. Разом з тим він сам схожий на диявола. Формування ідеї середньовічного чорта в той час, коли створювався «Беовульф», було не завершено. І в суперечливому образі трактування Гренделя ми схоплюємо момент цієї еволюції.

    Представники  «міфологічної школи» у літературознавстві минулого століття намагались розшифрувати головні сторони конфлікту(так звані представники добра і зла, власне учасники бою). Таким чином: чудовиська уособлюють бурі Північного моря; Беовульф - добре божество, що приборкує стихії; його мирне правління – благодатне літо, а смерть – поява зими. В такий спосіб, в епосі символічно зображені контрасти природи, ріст і гниття, підйом і падіння, юніст і старість. Другі вчені розуміли ці контрасти виключно в етичному плані. Треті вчені взагалі заперечують епічний характер поеми і вважають її витвором клірика або монаха, що знав і використовував ранню християнську літературу.

    Отже, бородьба за владу і за коштовності, вірність вождю, кровава помста як передумова вчинків, залежність людини від пануючої Долі і мужня зустріч з нею, трагічна смерть героя – все це характерні риси не одного тільки «Беовульфа», але й інших творів германського епосу. Тим не менш у науці не існує загальноприйнятої концепції, яка повністю б пояснила поему, у всій її багатогранності. «Беовульф» є складним для сучасного читача, вихованого на зовсім іншій літературі і схильного переносити і на древні пам’ятки літератури власні уявлення, здобуті при знайомстві з літературою нового часу.